Що ж вибухнуло в Теннессі?

10 жовтня 2025 року, приблизно о 07:45 за місцевим часом, у штаті Теннессі пролунав вибух. Це сталося на підприємстві з виробництва вибухових речовин Accurate Energetic Systems у Мак’Юені, на захід від Нешвілла.

Шериф округу Гамфріс Кріс Девіс підтвердив, що «на цю мить місце перебування кількох людей невідоме… Також маємо кількох загиблих». Посадовці кажуть, що кількість жертв іще не підтверджено, а розслідування може тривати кілька днів і залучатиме федеральні відомства.

AES виробляє та випробовує вибухові речовини для оборонних і комерційних клієнтів. Вибух зруйнував щонайменше одну будівлю, розкидав уламки по навколишній місцевості й струсонув сусідні будинки — мешканці зафіксували спалах на камери та повідомляли про поштовхи.

Цей вибух — частина ризику, що несе дедалі більша залежність Америки від приватних компаній у виробництві зброї та вибухівки. Подібні інциденти вже траплялися раніше, інколи в набагато більших масштабах.

Ба більше, це не перший вибух на AES за останні роки. Джим Бейтс, мер округу Гікмен, нагадав: 2014 року на цьому об’єкті вже стався вибух. Тоді одна людина загинула й ще троє зазнали поранень.

Після Другої світової війни, а надто — вже після завершення Холодної війни, Пентагон відмовився від практики самостійного управління заводами з виробництва боєприпасів. Замість цього він укладає контракти з приватними компаніями. Йдеться про виготовлення не лише боєприпасів, а й вибухових речовин і озброєнь.

Такий підхід дав військовим певну гнучкість. Наприклад, є змога розширювати або скорочувати випуск за потреби. Та водночас це перекладає ризики на місцеві громади.

Після десятиліть консолідації кількість великих оборонних підрядників у США скоротилася з 51 до п’ятірки. Саме ці компанії — Lockheed Martin, RTX, General Dynamics, Boeing і Northrop Grumman — нині домінують у галузі.

2023 року Пентагон витратив понад 440 млрд доларів на контракти з оборонною галуззю — десь 1,6% валового внутрішнього продукту країни. Приблизно половина цих видатків припала на техніку та постачання.

Армія США все ще експлуатує п’ять державних заводів із виробництва боєприпасів. Ними керують підрядники. Є щонайменше дев’ять об’єктів, так чи інакше з ними пов’язаних.

Більшість американських боєприпасів, порохових сумішей і вибухових речовин виготовляють саме там. Або у приватних фірмах на кшталт Accurate Energetic Systems. І ось у травні 2024-го армія відкрила нову лінію виробництва в Мескіті, штат Техас, аби задовольнити попит на артилерійські снаряди, що зростає.

Ці потреби знову збільшуються. США та їхні союзники нарощують виробництво для підтримки військових операцій за кордоном, а власні запаси виснажуються. Федеральні дані свідчать, що оборонне виробництво США різко розширювалось під час кожного великого конфлікту — від Кореї та В’єтнаму до періоду після трагедії 9/11.

Нинішня хвиля повторює ту саму закономірність. Коли виробництво зростає, збільшуються й ризики для працівників та невеликих міст, де воно здійснюється.

Під час війни випуск боєприпасів і вибухівки швидко розширюється. Часто цей процес триває в умовах неймовірно жорстких дедлайнів та не надто активного нагляду за безпекою. Це підвищує ймовірність аварій — а коли вони стаються, наслідки часто лягають на цивільних.

Згадаймо п’ять із найбільш смертоносних інцидентів із військовими боєприпасами в історії США.

Порт Чикаґо, Каліфорнія. 17 липня 1944 року під час завантаження 4 600 тонн боєприпасів, призначених для війни на Тихому океані, стався катастрофічний вибух. Він забрав життя 320 людей і поранив майже 400. Вибух знищив пірс і зрівняв із землею частину сусіднього містечка.

Eddystone Ammunition Works, Пенсильванія. 10 квітня 1917 року, всього за кілька днів після вступу США у Першу світову війну, здетонував завод зі збирання снарядів. Того дня загинуло 139 працівниць і працівників, переважно жінок і підлітків. Ще понад 100 осіб зазнали поранень.

До речі, тоді слідчі поклали провину на поспіх і неправильне зберігання пороху.

Завод T.A. Gillespie з комплектування снарядів, Нью-Джерсі. 4 жовтня 1918 року ланцюгова реакція вибухів під час форсування виробництва вбила майже 100 працівників і змусила евакуювати 10 000 жителів, тоді як вибухи тривали кілька днів.

Hercules Powder Company, Кенвіл, Нью-Джерсі. 12 вересня 1940 року, поки США розширювали запаси напередодні Другої світової, пролунав вибух на оборонному підприємстві. Він забрав життя 51 людини, десятки було поранено. Ударною хвилею знищено навколишні квартали.

Арсенал у Вашингтоні, Округ Колумбія. 17 червня 1864 року, ще часи Громадянської війни. Вибух стався на арсеналі. Він убив 21 жінку — багато з них були мігрантками, що пакували набої для армії Півночі. Президент Авраам Лінкольн відвідав їхній похорон.

Кожен із цих інцидентів відбувся або під час великих воєн, або безпосередньо напередодні. Так чи інакше, тоді обсяги виробництва боєприпасів зростали швидше, ніж міг устигати нагляд за безпекою виробництва.

Воєнна нагальність постійно штовхає виробничі об’єкти за межі їхніх потужностей, інколи спираючись на непідготовлених працівників або імпровізовані практики зберігання. Ці фактори здатні перетворити одну іскру на масову трагедію.

Ті закономірності, які спостерігалися під час Другої світової та Холодної війни, знову проявляються сьогодні.

Війна в Україні спонукала США та їхніх союзників по НАТО збільшити виробництво боєприпасів і вибухівки до масштабів, небачених від часів Холодної війни. Пентагон вклав мільярди в контракти на артилерійські снаряди, ракетні паливні заряди та компоненти вибухівки. І тут він покладався на малі приватні фірми на кшталт AES, щоб задовольнити попит.

За кордоном теж траплялися подібні катастрофічні інциденти. В Україні вибухи на артскладах неодноразово нищили прилеглі міста — найпомітніший випадок стався 2017 року в Калинівці, де було знищено понад 60 тисяч тонн боєприпасів і евакуйовано 24 тисячі жителів.

У Росії 2025-го українська атака підірвала значну частину військового складу поблизу Володимира.

У сирійській провінції Ідліб у липні 2025 року вибух на складі зброї забрав щонайменше 12 життів і поранив понад 100 людей.

Жорсткі графіки, застарілі запаси, воєнні потреби. Кожен із цих випадків демонструє, як одні й ті ж самі чинники продовжують наражати на небезпеку і працівників, і цивільних по всьому світу.

Вибухи на об’єктах боєприпасів у США не раз примушували до масових евакуацій — як-от 2012 року в таборі Мінден, Луїзіана, коли ударна хвиля зруйнувала будинки й сотні людей мусили залишити свої оселі.

Впродовж останнього десятиліття сталося кілька менших, але теж смертельних інцидентів на заводах із виготовлення боєприпасів і зброї в Арканзасі, Міссурі та Вірджинії. Гинули цивільні працівники. Ще більше людей було поранено.

Коли такі аварії трапляються, вони не залишаються в межах проммайданчика. Насамперед страждають працівники, що мають справу з вибуховими речовинами, і сім’ї, які живуть поруч, — перші, хто відчуває наслідки системи, що залежить від приватної індустрії, аби тримати США озброєними.

Вибух у Теннессі — лише одна ланка циклу, який Штати повторюють понад століття. Щоразу, коли національний чи глобальний попит на зброю зростає, виробництво розширюється швидше, ніж нагляд. Ризики зміщуються з поля бою на заводський цех.

Пентагон усе більше покладається на приватні фірми, щоб озброїти як власне військо, так і союзників. Відповідно, ця небезпека наближається до наших домівок.

Точну причину вибуху в Мак’Юені ще не встановлено. Та це підкреслює, наскільки глибоко національна безпека США тепер залежить від малих громад, де одна-єдина аварія може миттєво перерости в катастрофу.

У майбутній війні ті самі міста можуть опинитися під ще більшою загрозою — від ворожих дронів і ракет до диверсій.