Україна з Трампом нічого не втратила, бо не можна втратити те, чого немає

Не просто уявляю, а можу в деталях, у конкретних виразах описати те, як світові лідери згадуватимуть Д. Трампа після того, як він звершить своє незабутнє президентство.

Головним лейтмотивом у цих спогадах буде не протиприродна складність взаємодії з ним, бо він пам’ятає виключно те, що хоче, а не те, що обіцяв учора, і тим більше не те, що справді треба робити.

Не феноменальна прагматичність — щоб не сказати меркантильність — Трампа, який міряє все в доларах і спрямовує цю логіку далеко не лише на процвітання США, а й на власну вигоду як 47-го президента.

Не дрімуча неосвіченість Трампа, який плутає країни, людей і обставини.

Не його феноменальна самозакоханість, що просто пре назовні з кожної фрази.

І навіть не шокуючий цинізм, із яким він постійно пропонує укласти чергову deal стосовно життя і смерті мільйонів людей.

Ні, світові лідери делікатно каратимуть себе за те, що змушені були підігрувати Трампові, улещувати його, робити вигляд, ніби справді щасливі від спілкування з цим пихатим, жадібним, безпринципним невігласом. Бо від США у світі поки що залежить надто багато, щоб просто послати — і піти.

P.S. Україна нічого не втратила, бо не можна втратити те, чого не маєш.

P.P.S. Якщо після Дональда на президентство у США справді претендуватиме хтось із його нащадків — як це було з кланом Бушів, — то цифрово-тоталітарний Китай, на жаль, може стати надією на спільну долю людства.

Джерело