«Жінки сьогодні задають тон лідерства» — генеральна продюсерка «Еспресо» Анастасія Равва

У інтерв’ю для сайту «Жінки в медіа» Анастасія Равва розповідає, що для неї жіноче лідерство, а також про взаємодію та підтримку всередині команди каналу. 

У серпні 2024 року телеканал «Еспресо» запровадив політики гендерної рівності на всіх платформах бренду. Чому це було важливо для вас? Як довго йшли до цього кроку? 

Ми медіа, яке народилося в перші дні Революції Гідності, в перші дні Майдану, який стояв за європейський шлях України. І, власне, ми — медіа, яке підтримує європейські цінності, євроатлантичний шлях нашої країни.

Коли я говорю, що ми підтримуємо цей шлях, це не тільки про фізичне перебування в кордонах Європейського Союзу, Шенгенської зони, а і, в першу чергу, про цінності. Політики гендерної рівності, політики прав людини, свободи, демократії для нашого медіа завжди були дуже важливими.

Я сама не знаю, чому ми так довго не приймали ці політики, не робили їх частиною редакційної політики. Це був дуже важливий крок для нас, і дуже органічний саме для «Еспресо». 

Я дуже вдячна «Жінкам в медіа», ОБСЄ, Комісії з журналістської етики, які розробили ці політики як окремий посібник — у 2024 році ми адаптували їх як частину своєї редакційної політики. Це нам дуже допомогло як база. 

Чи відчули ви зміну у сприйнятті каналу з боку аудиторії або рекламодавців після запровадження цих політик?

Ми зробили серію репортажів про жінок на війні, бо нас відверто обурювало, коли у публічному дискурсі говорили лише про «наших хлопців». Це створювало хибне уявлення, ніби війна — виключно чоловіча справа. Насправді ж у Силах оборони України воює близько 80 тисяч жінок. Нам було принципово підкреслити цю тему, і саме так народилася серія репортажів. 

Пізніше ми отримали пропозицію видати книжку. Першу серію зробили власним коштом і за підтримки кількох партнерів, але вже на другу серію — і репортажів, і книжки — до нас прийшов комерційний клієнт, компанія з виробництва мінеральної води. Вони знали про нашу політику гендерної рівності, бачили, що ми послідовно підсвічуємо роль жінки в суспільстві та армії, і самі запропонували профінансувати продовження проєкту. 

Цей приклад показує: рекламодавці справді звертають увагу на цінності медіа. Для великих компаній, які також дотримуються політик рівності й інклюзивності, важливо співпрацювати саме з такими партнерами. 

Очевидно, що запровадити політики недостатньо й потрібно розробити план їхнього впровадження. Як моніторити дотримання цих політик? 

Насправді з цим складно, чесно скажу. Як часто буває, у медіа не вистачає ресурсів, людей, коштів. Тож за цей час ми досі не створили якоїсь системи, але намагаємося моніторити це власними силами. У нас є документи, де ми ведемо облік запрошених спікерів і спікерок. Також проводимо роботу в команді, пояснюємо, що важливо постійно шукати й запрошувати саме жінок, коментувати навіть почасти теми війни, де традиційно склалося, що воєнні експерти, військові речники, це, в основному, чоловіки. Але наші редактори, редакторки дійсно шукають нових спікерів і спікерок, згадують про тих, кого знали раніше і запрошують їх.

Ми не можемо все це математично обраховувати, тому що не маємо такої можливості, але постійно за цим стежимо. 

Чи є практики з міжнародного досвіду, які варто було б адаптувати в Україні для підвищення інклюзивності, доступності медіа для різних категорій населення? Можливо, щось із цього ви уже впровадили або плануєте?

Безумовно, міжнародний досвід у цій сфері є надзвичайно цінним. У багатьох країнах питання доступності медіа — від субтитрів до спеціальних форматів для людей з інвалідністю давно є частиною стандартів. В Україні ж це поки що виклик, насамперед через обмежені ресурси. Такі практики потребують інвестицій у технічні рішення та додаткову роботу команди. Наприклад, для того, щоб зробити озвучку матеріалів на сайті, потрібно суттєво переобладнати платформу. Це завдання ми розуміємо і бачимо його у стратегічній перспективі. 

Разом з тим, уже зараз ми робимо конкретні кроки. На нашому YouTube-каналі всі матеріали доступні з автоматичними субтитрами, а до частини матеріалів ми додаємо професійно підготовлені субтитри власними силами. Це невеликий, але важливий крок у напрямку інклюзивності. 

Чи планується впровадження окремих політик по роботі зі штучним інтелектом? 

Так, ми про це думаємо. Штучний інтелект використовується як командою редакції приватно, так і на більш загальному рівні у компанії. Так, наприклад, ми використовуємо ШІ для озвучки українською відео, які беремо з російських джерел для роз’яснювання того, як працює російська пропаганда. Але обов’язково вказуємо, що тут застосовувався штучний інтелект, аби попередити аудиторію. Проте це все й справді треба регламентувати. Треба мати чіткі правила всередині редакції, як з цим працювати, що для нас окей, а що не окей, що етично, що — ні. 

Окремо треба розробити такі політики щодо написання текстів, тому що, на мою думку, все-таки тексти в медіа має створювати людина, а не штучний інтелект. У нас є внутрішні домовленості в компанії, але не конкретно прописані політики, як ми можемо ці домовленості застосовувати, або як інформуємо про це нашу аудиторію, що теж дуже важливо. 

Поки що руки не доходять сісти й прописати ці правила, але вони точно потрібні. 

Чи доводилося вам стикатися з загрозами, які становить штучний інтелект?

Звичайно, я думаю, всі медіа з цим стикаються, тому що зараз існує дуже багато різних фейків, які продукуються за допомогою ШІ. Це і зображення, і відеоролики, діпфейки. З кожним днем їх все важче відрізнити неозброєним оком. Тому ми працюємо зі спеціальним софтом, програмами, сайтами, які дозволяють це розрізняти.

Був випадок, коли кібератаку здійснили, втрутившись у мовлення нашого телеканалу. Зловмисники розмістили в нашому ефірі ролик, згенерований штучним інтелектом, з президентом Володимиром Зеленським. За весь час це поки що була найбільша загроза такого роду. Це кібератака, і зважаючи на те, що це відео несанкціоновано з’являється у твоєму ефірі, ти можеш реагувати на це тільки постфактум. Проте наша технічна команда добре працює, і ми зробили роботу над помилками після цієї ситуації. На жаль, ніхто від цього не застрахований. 

Чи відчули на собі виклики, пов’язані з мобілізацією чоловіків? 

Насправді це почало впливати на наше медіа ще у 2014 році, тому що вже тоді частина наших співробітників пішли добровольцями. Звичайно, що найбільша хвиля — це 2022, 2023 роки. Після початку повномасштабної війни частина нашої команди, в тому числі одна жінка, приєдналися до Сил оборони України як добровольці. Також було мобілізовано близько двох десятків наших співробітників — зараз вони служать або в Збройних силах, або в Національній гвардії.

Власне, іноді це стається раптово, і ти маєш розуміти, що того чи іншого працівника треба буде замінити, тому що мобілізація не омине. Це дійсно впливає, кадрова криза є. Особливо це стосується технічних спеціальностей, бо так склалося, що чоловіків там працює більше. 

Чи є у вашому медіа бронювання працівників? І чи потрібно, на вашу думку, бронювати медійників? 

Я думаю, що так, тому що та робота, яку ми робимо, теж є важливою. Я не люблю оці всі поняття «інформаційний», «економічний» фронт, але дійсно, медіа в часи війни, зокрема й інформаційної, виконують дуже важливу функцію. Тому для працівників мають бути гарантії. 

Наше підприємство — загальнонаціональний мовник, з ліцензією на всю Україну, тому ми визнані критичним підприємством і частина наших співробітників заброньовані. На жаль, ми не можемо забронювати всіх, адже існують законодавчі обмеження. 

Як у вашій редакції дбають про дотримання балансу між високими професійними вимогами та турботою про безпеку і психічне здоров’я команди?

Я думаю, що ми робимо мало, а насправді могли б і більше. Ми живемо в часи, коли відчувається великий тиск: постійні обстріли погано впливають на моральний стан команди. Звичайно, з війною роботи менше не стало, її стає тільки більше, а події розвиваються дуже стрімко.

У нас було кілька досвідів співпраці з різними організаціями, які надавали нам психологічну підтримку. Це були як індивідуальні консультації, так і скринінг психічного стану команди загалом. Це був дуже класний досвід. Думаю, нам варто його повторювати знову і знову.

Різні грантодавці влаштовували членам нашої команди ретрити для відновлення, це теж класно працювало. Насправді хотілося б давати людям більше можливостей відпочивати, ходити у відпустки. Але, на жаль, не завжди вдається так, як би хотілося.

Чи часто ваші працівники та працівниці беруть паузу або й зовсім йдуть з професії через вигорання?

Я не можу сказати, що це відбувається дуже часто, але час від часу.  Є у нас навіть випадки, коли люди звільнялися не тому, що хотіли піти від нас, а тому, що в принципі хотіли змінити рід своєї діяльності. Вони вигорають і від кількості роботи, і від тої інформації, з якою працюють, тому йдуть, щоб зробити паузу. Дуже складно писати про втрати, про обстріли, про смерті, про викрадених дітей — не всі, на жаль, з тим справляються.

Я завжди жартую, що ми, мабуть, чи не єдине в Україні медіа, в яке люди можуть повертатися двічі, тричі. У нас є такі випадки, коли після звільнень до нас поверталися, потім знову звільнялися, знову поверталися. Я завжди всім кажу, що, якщо ви вирішите повернутися на «Еспресо», ми будемо завжди вам раді, тому що колишніх еспресівців не буває. 

Як ви підтримуєте ваших співробітниць, які йдуть у декрет, але планують повертатися до роботи у компанії?

Ми намагаємося всіляко підтримувати жінок з команди «Еспресо», які йдуть в декрет, гарантувати їм, що вони можуть до нас повернутися на роботу, коли будуть готові. Звичайно, ми здійснюємо і всі необхідні платежі, які потрібні для цього в рамках закону.

На моїй пам’яті після декрету всі повертаються, навіть деякі колежанки — через кілька місяців. Ми завжди з розумінням ставимося до того, що маленька дитина потребує догляду, завжди проговорюємо обсяги роботи, які може виконати та чи інша членкиня команди. Багато позицій передбачають віддалену роботу, і вже навіть з маленькою піврічною дитиною до цієї роботи можна повертатися. 

Насправді медіа — це не якийсь бренд, вивіска, назва, логотип, це — люди. Без людей, без команди не буде нічого. Нам дійсно важливо зберігати людей, давати їм можливість рости, відчувати себе комфортно в нашому медіа. Тож намагаємося в силу фінансових та інших можливостей підтримувати всю нашу команду. 

Цьогоріч ви є учасницею програми «Лідерки в медіа — Українсько-європейська програма підтримки» від ГО «Жінки в медіа». (Програма «Лідерки в медіа» реалізується у співпраці з Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) та за сприяння Федерального міністерства закордонних справ Німеччини — прим. ред). Що ви вкладаєте для себе у поняття «лідерство»?

Для мене лідерство — це, в першу чергу, відповідальність. Коли ти береш відповідальність і за себе, і за продукт, який ви робите, відповідальність перед аудиторією, і за свою команду. Також для мене лідерство — це не про якусь начальницю, яка стоїть на горі й всіма командує. Це про рівність, про довіру і спільні рішення. Ми завжди обговорюємо важливі моменти, стратегію, куди рухаємося, що робимо. Я вважаю, що лідер, який не вміє чути думки своєї команди — це насправді не лідер. Часи таких лідерів вже давно минули. Мені здається, що саме жінки сьогодні задають тон цього лідерства. Що більше жінок-лідерок залучені в різноманітні процеси, то все це буде відбуватися органічніше і природніше. 

Чому такі програми, спрямовані на підтримку жінок-лідерок, на вашу думку, є важливими для медійниць?

Тому що вони гуртують спільноту, об’єднують нас, ми є одна в одної. Ми можемо поділитися своїм досвідом, своїми болями, ми можемо звірити годинники. Іноді щоб знайти рішення, однієї голови недостатньо, треба дві, три, чотири, п’ять голів.

Для мене такі програми якраз про зону комфорту, про людей, які мислять з тобою одному напрямку. Тому я дуже вдячна, що я в цій команді й думаю, що українські медіа точно виграють від таких об’єднань.

Чи доводилося стикатися із гендерною дискримінацією, сексизмом, ейджизмом вам як жінці-лідерці на шляху свого професійного розвитку?  

Свою першу керівну посаду я посіла у 22 роки. Тоді часто чула скепсис: мовляв, занадто рано, надто мало досвіду, щоб керувати навіть невеликою командою. Я сприймаю це як прояв ейджизму. Такі коментарі були дуже неприємними, але вони мене не зупиняли. 

З роками, коли я вже стала топменеджеркою великої медіаорганізації, я більше не чую подібного. Думаю, це питання не лише досвіду, а й внутрішньої впевненості. Я сфокусована на результатах, а не на тому, як мою роботу оцінять люди, думка яких не базується на професійних критеріях.

І окремо хочу підкреслити: всередині нашої команди будь-які прояви дискримінації —  за віком, статтю чи будь-якою іншою ознакою — є абсолютно неприпустимими. Ми — медіа, де панує взаємна повага та підтримка.

Чи є у вас власні менторські історії — приклади, коли ви підтримували інших журналісток, і це реально вплинуло на їхню кар’єру?

Насправді таких історій дуже багато. Для мене особливо важливо, щоб членкині нашої команди мали можливість рости всередині організації. На «Еспресо» не раз бувало, що стажерки, які приходили на перші робочі позиції, згодом доростали до рівня керівниць. 

Були й випадки, коли ми ставали першим місцем роботи для молодих журналістів і журналісток — перший запис у трудовій книжці робили саме з «Еспресо». І сьогодні в багатьох українських медіа можна зустріти людей, які розпочинали свій шлях саме у нас. Серед них є й ті, хто займає керівні посади. Ми завжди намагаємося дати сильну базу — і професійну, і людську. Бо для мене команда — це не лише спільна робота, а й спільні цінності.

Якою ви бачите роль жінок у формуванні нових етичних стандартів української журналістики — зараз та після перемоги?

Я бачу роль жінок у розвитку України загалом дуже великою і вагомою — у кожній сфері, не лише в медіа. 

Зараз жінки-лідерки у медіа вже формують нові стандарти: вони відстоюють прозорість, інклюзивність, баланс у представництві, працюють з темами, які довгий час залишалися невидимими. Після перемоги ця роль тільки зростатиме. Бо нам доведеться відновлювати суспільство, яке буде дуже травмованим, і саме жіноча присутність у медіа допоможе повернути довіру, відновити цінності та закласти основу нової етики. 

Я переконана, що майбутня українська журналістика буде більш справедливою й людяною саме завдяки тому, що в її розвитку дедалі більше голосів жінок. Це не про «жіночий» чи «чоловічий» погляд — це про рівноправність і баланс.

Які цінності, на вашу думку, мають лягти в основу відновленої медіасистеми — щоб вона була більш справедливою та інклюзивною?

Для мене фундаментальними є незалежність, прозорість, інклюзивність і відповідальність перед аудиторією. Ми маємо створити медіасистему, яка буде відображати різні голоси суспільства й давати слово тим, кого зазвичай не чують. 

Якщо виділити головну цінність, то це — повага. Повага до людини, до кожного, незалежно від статі, віку чи соціального статусу. Це базова річ, яка має бути в центрі всіх рішень. Бо врешті медіа існують не для абстрактних «аудиторій», а для конкретних людей, яких потрібно чути й цінувати.

Цей матеріал став можливим завдяки International Media Support (IMS) в рамках проєкту ГО «Жінки в медіа» «Об’єднані заради рівності в медіа: сприяння гендерній рівності через співпрацю громадських організацій, медіа та органів влади». Будь-які висловлені тут погляди належать авторам і не обов’язково відображають погляди IMS.

Фото: Валя Поліщук, «Жінки в медіа»