Допомагає Москві, святкує в Києві: подвійна гра Китаю у війні Росії проти України

Володимир Зеленський не приховує свого розчарування Китаєм та неодноразово висловлював публічну критику щодо нього за підтримку Росії. На полях Генасамблеї ООН він вкотре наголосив, що Китай, маючи значний вплив на Москву, міг би зупинити російське вторгнення, але тримається осторонь замість активних дій заради миру.

Тим часом нещодавно у самому Києві відбулося прийняття посольства Китаю з нагоди заснування КНР. У ньому взяли участь п′ятсот гостей, серед яких віце-прем′єр-міністр Тарас Качка, заступник міністра закордонних справ Євген Перебийніс, відомі політики, поміж них, зокрема, Петро Порошенко, Юлія Тимошенко та низка інших представників політичних та бізнес-кіл.

Посол КНР Ма Шенкунь нагадав, що Україна та Китай залишаються стратегічними партнерами, й висловив готовність поглиблювати взаємовигідну співпрацю між країнами. Він підкреслив, що Пекін готовий працювати спільно з міжнародним співтовариством, щоб відігравати конструктивну роль у припиненні вогню та досягненні справедливої, стійкої й обов’язкової мирної угоди. Віце-прем’єр Качка оголосив, що очолить міжурядову комісію з питань співробітництва з українського боку, визнавши, що двосторонні відносини нині перебувають у тіні російської агресії, але висловив сподівання на подальший розвиток партнерства.

Ця подія привертає увагу насамперед тому, що відображає парадокс нинішніх відносин між Києвом та Пекіном. З одного боку, Китай фактично стоїть за лаштунками війни, він забезпечує виживання російської економіки та військової машини. З іншого — залишається найбільшим постачальником товарів в Україну. Для Пекіна це зручне алібі у виправданні нинішнього співробітництва з Росією: китайські високопосадовці неодноразово наголошували, що мають однаково гарні економічні відносини як з Україною, так і з Росією. А в колах українських урядовців та в бізнес-колах Китай досі розглядається як пріоритетний ринок збуту — насамперед для сільськогосподарської продукції, а також важливе джерело імпорту широкої номенклатури товарів, зокрема критично важливих для нас комплектуючих до дронів.

Китайський баланс: торгівля з Україною та підтримка Росії

Понівечена затяжною війною українська економіка гостро потребує стабільних експортних ринків — це беззаперечний факт. Однак аналіз двосторонньої торгівлі за січень–липень 2025 року свідчить про значне негативне сальдо для України — 8,8469 млрд дол. Україна, як і раніше, експортує переважно сировину, тоді як імпортує товари з високою доданою вартістю.

Відкриття Пекіном ринку для українського гороху та водних продуктів навесні цього року подавалося як досягнення у двосторонніх відносинах, але насправді ця подія збіглася у часі з торговельними обмеженнями проти Канади – провідного експортера цієї продукції. Тож цей крок радше свідчить про прагнення диверсифікувати власні торговельні ризики на тлі зростання напруженості у відносинах із Заходом, аніж є жестом доброї волі з боку Китаю. Як бачимо, доступ до китайського ринку дедалі більше політизується, а експортні обмеження перетворюються на інструмент вибіркового тиску. І це слід брати до уваги українському уряду та бізнесу, перш ніж покладати сподівання на китайський напрямок як на стабільне джерело зростання експорту.

Окрім того, економічні відносини з Китаєм мають враховувати політичний контекст — передусім його позицію щодо російсько-української війни та зростання військової підтримки Кремля. Хоча офіційний Пекін заперечує будь-які постачання або сприяння воєнним зусиллям Москви, численні джерела свідчать про протилежне. Росія дедалі більше покладається на китайські компоненти для безпілотників, без яких не могла б підтримувати темпи масового виробництва, а китайські інженери працюють на російських заводах, удосконалюючи нові моделі. Тоді як під приводом контролю за товарами подвійного призначення Пекін посилює експортні бар’єри для України та західних союзників, зокрема припинивши продажі дронів Mavic, при цьому постачання Москві не припиняється. Також останні повідомлення української розвідки вказують на поглиблення співпраці Китаю та Росії у сфері супутникової розвідки. А онлайн-медіа «Мілітарний» повідомило про проліт мінімум трьох розвідувальних супутників КНР над Львівщиною під час нещодавнього російського ракетно-дронового удару.

Пекін послідовно заперечує будь-які звинувачення та погрожує заходами у відповідь на санкції проти своїх компаній, причетних до військової співпраці з РФ, водночас ігноруючи взаємодію з Україною, щоб цьому завадити. За словами уповноваженого президента України з питань санкційної політики Владислава Власюка, Україна досі не отримала від Пекіна жодних результатів розслідування на основі наданої Києвом інформації щодо китайських компонентів у російській зброї.

Паралельно Китай допомагає Росії обходити санкції та поповнювати військовий бюджет РФ, ставши провідним покупцем енергетичних ресурсів. Нещодавно Financial Times повідомила, що Пекін готується відкрити свій ринок облігацій для великих російських енергетичних компаній, що стане першим залученням коштів російських компаній з початку повномасштабного вторгнення. Ці факти ілюструють глибокий контекст економічної та стратегічної взаємодії Китаю з Росією, який створює умови для його потенційного впливу на розвиток війни.

Дипломатична тінь: як зустрічі Путіна і Сі впливають на війну

Я помітила кореляцію між двосторонніми зустрічами між Сі Цзіньпінем і Путіним та новою хвилею загострення у російсько-українській війні:

Немає прямих доказів того, що Китай підштовхує Росію до нових етапів агресії. Проте після власних спостережень напрошується висновок: після кожної зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна Росія підвищує рівень ескалації. Це може свідчити якщо не про підтримку таких дій з боку Пекіна, то про відсутність кроків для їхнього стримування.  Для Китаю російсько-українська війна — це опосередковане протистояння з США. Пекін отримав для себе несподівані геополітичні вигоди, з одного боку, прив′язуючи до себе Росію, з іншого — виснажуючи ресурси Заходу її руками. І саме цим пояснюється стійке небажання Китаю тиснути на Путіна для закінчення війни.

Китайський фактор: стратегічні дилеми для Києва

Як в Україні, так і на Заході усвідомлюють вплив китайського фактора як на розвиток війни, так і на її завершення. Прагнення перетягнути Китай на бік України, як з боку української влади, так і західних партнерів, зазнали поразки, оскільки у Пекіна немає стимулів припинити війну, від якої він отримує чималу вигоду та є її бенефеціаром.

На цьому тлі виникають виклики щодо політики України стосовно КНР. Я неодноразово стикалася з запитаннями західних колег, чи не можна трактувати прагнення України зберегти стійкі економічні відносини з КНР як спробу залишити простір для багатовекторності у разі, якщо їй не вдасться швидко вступити до ЄС після війни. Тож питання того, як Україна бачить свої нинішні та повоєнні відносини з Китаєм, має бути чітко означене всередині країни та назовні.

Насамперед важливо, щоб як наші політичні еліти, так і наші партнери усвідомили, що протистояння російському повномасштабному вторгненню — це питання цивілізаційного вибору для України. І цей вибір стоїть у європейському та євроатлантичному просторі, тоді як Пекін, поряд з Москвою, докладає зусиль, щоб збудувати його альтернативу. Від цього маємо відштовхуватися у дискусіях щодо залучення КНР до гарантій безпеки та повоєнної відбудови України, які час від часу виникають у західних політичних колах.

Що ж до можливих китайських гарантій та миротворців з КНР, то  подібний формат означав би не лише розмивання процесу інтеграції Києва у європейську систему безпеки, а й легітимізацію концепції «спільної та неподільної євразійської архітектури безпеки», яку активно просувають Росія та Китай і яка суперечить стратегічним інтересам України та Заходу.

Що ж до потенційної участі Китаю у повоєнній відбудові України, яку деякі західні партнери розглядають як спосіб заохотити Пекін відмовитися від підтримки Москви, то тут виникають як запитання, так і застереження.

По-перше, з огляду на геополітичний контекст, малоймовірно, що Китай поступиться своїми стратегічними інтересами заради підтримки західного або американського плану завершення війни. Що слабкіше виглядають миротворчі зусилля США, то більше підривається їхнє лідерство у світі — саме це вигідно Пекіну.

По-друге, існують серйозні структурні обмеження всередині України. Позиція Китаю сприймається як проросійська, а минулі суперечки (зокрема «фактор Мотор Січ») підривають взаємну довіру до партнерства.

Додатково існують високі ризики технологічного та стратегічного характеру — від спроб заволодіти українськими розробками (наприклад, нещодавно СБУ затримала китайських шпигунів, які намагались заволодіти технологіями ракети «Нептун») до непрозорих інвестицій у критичні об’єкти, які роблять будь-яке залучення Пекіна не лише обмеженим, а й соціально і політично проблематичним.

Очевидно, що в умовах війни в України невеликий простір для маневру у відносинах з КНР, а економічна взаємодія залишає простір для діалогу між країнами в умовах політичного застою. Втім, будь-які подальші кроки України щодо взаємодії з Китаєм потребують стратегічної оцінки потенційних ризиків та впливу їх на внутрішню безпеку. Політика Києва має ґрунтуватися на чітких національних пріоритетах та врахуванні нових геополітичних реалій, які формуються під впливом російсько-української війни та конкуренції між США та Китаєм.