«Найкращі акти підписує прокурор», або Чи хоче бізнес відновлювати Україну

Організація повоєнного оновлення — надзвичайно важливий процес, який реалізувати без допомоги бізнесу неможливо. Втім, є обґрунтовані підозри, що держава не зможе налагодити із підприємцями ефективну співпрацю. За відсутності змін, коли відбудова України набере обертів, нинішні болючі місця у відносинах «держава—бізнес» перетворяться на болючі рани, що поставлять під питання саму життєздатність цього процесу.

Поговорити про це ZN.UA вирішило із Тетяною Короткою, заступницею бізнес-омбудсмена, що курує напрям відновлення. Вона щодня працює над проблемами, які вже виникають у державних підрядників, може розказати на конкретних прикладах, що саме непокоїть бізнес, як на це занепокоєння реагує влада, а головне — передбачити, як розвиватимуться їхні відносини, коли проєктів будуть тисячі, а не десятки, а видатки на відновлення збільшаться до сотень мільярдів.

— Пані Тетяно, яка найбільша системна проблема у відновленні України — відсутність законодавчих механізмів чи небажання державних органів працювати за існуючими правилами?

— Звісно, є деякі елементи і першого, і другого. Але насправді я на перше місце поставила б відсутність злагодженості за всіма вертикалями, взаємодії місцевої та центральної влади, пов'язаної з відновленням.

Принаймні я не бачу якогось джерела інформації, що дає мені уявлення про наявність таких вертикального і горизонтального зв’язків.

Загалом у країні, на мій погляд, відсутнє бачення відновлення України як комплексного процесу, пов’язаного з тими структурними змінами в економіці, що відбулися.

Відновлення — це ж не просто щось відбудувати чи збудувати. Це і питання бачення майбутньої економічної моделі, і сценаріїв розвитку подій, і нашого місця у світі, що так швидко змінюється.

— Погоджуюся, насправді ми ще 2022 року почали писати про те, що Україні вже варто думати над тим, якою вона буде після війни, щоб не відбудувати зрештою тієї пострадянської країни, якою вона була.

З огляду на ваші кейси і досвід ми поки що не сильно просунулися у цьому розумінні, хоча відновлення йде повним ходом.

— Наші кейси, хоч кожен із них важливий і цінний, — це лише окремі ілюстрації вузьких місць, прогалин у тактичних ходах. На жаль, коли працюєш у режимі «від проблеми до проблеми», є небагато можливостей подумати про стратегічні речі. Хоча вони значно важливіші.

Тож за можливості я завжди нагадую про них своїм співрозмовникам. Наприклад, що євроінтеграція, за її успішності, перенесе кордон Євросоюзу на схід України. Що залежно від сценарію завершення війни у нас виникатимуть питання з логістикою морем чи автодорогами. А від цього залежатимуть доступні й вигідні для нас ринки збуту. І все, що з цим пов'язано, аж до нашої продукції та попиту на неї. Найгірше, що іноді співрозмовники, слухаючи це, відверто дивуються, наче це якась казка. Але це не казка, це реалії, з якими ми маємо працювати вже зараз.

Інакше ми дійдемо до ситуації, в якій відновлення просто перетвориться на великий недолугий будмайданчик, без пріоритизації проєктів. А значить, у кваліфікованих міжнародних компаній, та й у нашого надійного білого бізнесу, не буде бажання брати участь у закупівлях у межах публічного інвестиційного менеджменту.

Отже, треба належним чином планувати все вже зараз, маючи консенсус різних стейкхолдерів. Цей сценарний аналіз уже має проводитись. Але про таку роботу мені особисто невідомо. Можливо, звісно, вона йде десь у кулуарах, можемо лише на це сподіватися.

— Тетяно, ви — представник органу медіації, який безпосередньо працює і з бізнесом, і з державою. За вашими відчуттями, наскільки відкритою до діалогу є держава? Тому що, наприклад, в одному з ваших кейсів ви чекаєте на відповіді від Міненерго з осені 2024 року.

— Залежить від кожного конкретного органу.

Наприклад, з Агентством відновлення ми знаходимося в нормальному діалозі та маємо продуктивне співробітництво. Із Централізованою закупівельною організацією (ЦЗО) у нас просто зараз іде робота. У нас непогані ділові відносини з Міністерством відновлення. З податковою службою взагалі тривалий час був безперервний діалог, бо я відповідала за цей напрям роботи до вересня минулого року.

Звісно, є питання, які непросто вирішити, але здебільшого не через чиєсь небажання, а тому що це складні системні проблеми, що потребують часу.

Втім, дійсно є й інший досвід. Кейс, про який ви згадали, — з таких.

Державі треба було швидко відновлювати енергетичну інфраструктуру, підрядники все старанно виконували, але після реорганізації підприємства-замовника опинилися у правовому вакуумі — підписати акти виконаних робіт нема кому, також виникла деяка заборгованість. Для компанії, яка майже не співпрацювала з державою до цього часу, а мала суто бізнесові контракти, подібна ситуація є надзвичайно некомфортною. Але ж не лишати все так, як є.

Ми запропонували РНБО та Мінпаливенерго створити комісію, провести аудит виконаних робіт, можливо, висловити зауваження, але загальним підсумком закрити це питання. Щоб не тільки виконати частину зобов’язань перед виконавцем, послуги якого державі ще можуть знадобитися, а й не створювати цілком доброчесному бізнесу додаткових ризиків.

На жаль, належного діалогу немає.

Однак ми не здаємося — нещодавно звернулися до нового міністра юстиції, щоб він із правової точки зору поглянув на цей кейс і дав нам юридичну пораду. Нині очікуємо призначення зустрічі бізнес-омбудсмена з паном міністром.

— Цікавий тактичний хід. Пані Тетяно, виходячи з вашого досвіду, яка реальна конверсія рекомендацій Ради бізнес-омбудсмена у конкретні урядові рішення?

— Добре пам'ятаю лише відсотки за новими нашими напрямками, тому що я їх нещодавно готувала. Тож частка рекомендацій, що стосувалися критичної інфраструктури і були впроваджені, становила 19%.

Втім, був у нас звіт, а може, й не один, рекомендації з якого були повністю впроваджені.

Треба бути самокритичними. Наші рекомендації системні, але різної ваги. Є менш деталізовані, є, навпаки, дуже детальні, аж до пунктів і підпунктів, які треба виправити. Часом я не впевнена, що надмірна деталізація — найкращий шлях. Цілком імовірно, що порушену нами проблему можна вирішити в інший спосіб.

Ба більше, оскільки я працюю в Раді бізнес-омбудсмена з першого дня після створення, то пам’ятаю, що головною ідеєю вимірювати відсоток впровадження наших системних рекомендацій було, власне, тестування уряду на спроможність розв’язання проблем. А зовсім не те, чи ми зможемо добитися впровадження наших рекомендацій. Тож це не ознака роботи Ради. Це результат роботи урядів.

— У вас є кейс, у якому міжнародна компанія втратила 47 мільйонів гривень через те, що цей борг документарно «зник» після реорганізації. Фактично це технічна помилка. Але те, що цю технічну помилку не спішать виправляти, це вже тривожний сигнал, причому назовні, бо компанія міжнародна.

То наскільки загалом держава є порядним партнером бізнесу?

— Одразу скажу, що, відповідно до нашого «домашнього» дослідження, з державою не дуже прагнуть працювати за проєктами, пов'язаними з відновленням. Кейс, який ви згадали, цікавий ще й тим, що ми його отримали від посольства.

Ми давно налагодили ці канали, і всі посли з радістю перекинули свої ділові питання на РБО. Тобто саме цей кейс уже прийшов до нас ззовні.

Головна проблема полягає в тому, що ми досі не змогли знайти, хто ж у державі є правонаступником за цим договором. Компанія досі не отримала ані грошей, ані юрособи, з якої ці гроші можна стягнути. Що ще гірше, вона втратила можливість такого стягнення, бо позовна давність уже минула. Вони навіть до суду із цим боргом не можуть піти.

Тож чи надійний партнер наша держава? Не впевнена.

Держава, уряд — це люди, які приймають рішення, і надійність партнерства визначається цими рішеннями, на кожній із ділянок співпраці.

Навіть якщо за формальними ознаками почалася більш-менш нормальна співпраця з державою, це нічого не гарантує. Якими будуть її наслідки? Чи з тобою розраховуються вчасно? Чи тобі підпишуть документи вчасно? Чи не прийдуть до тебе потім правоохоронці? Ці та інші запитання не виникатимуть хіба що у великих міжнародних компаній, які постійно під партнерським наглядом міжнародних фінансових інституцій і мають потужні власні ресурси для захисту.

Я часто звертаюся до такого виразу, як «держава має бути надійним і передбачуваним партнером», і кожне із складових цього словосполучення є важливим.

Повоєнне оновлення очікувано буде більш масштабним процесом, ніж окремий кейс, із величезною часткою міжнародного фінансування. Це вже можна побачити у цифрах: за десять років у нас у роботі було 14 тисяч справ із загальним фінансовим ефектом для бізнесу у 24 мільярди гривень, а кейсів, пов’язаних із відновленням, наразі лише 11, але загальна сума потенційного фінансового ефекту для бізнесу там уже 3,7 мільярда. Тобто кожна із цих справ надзвичайно дорога, складна і відповідальна.

Тому на всіх робочих рівнях мають бути фахівці, орієнтовані на співпрацю з приватним сектором. Я навіть сказала б — сервісорієнтовані партнери.

— Хороша ознака сервісорієнтованості — це вчасні розрахунки. Втім, борг держави тільки перед будівельниками і тільки за захисні споруди — це 2 мільярди гривень. І це не єдиний кейс, де держзамовники з кимось не розрахувалися.

Що здебільшого стоїть за цими цифрами, на ваш погляд, — спроба приховати дефіцит коштів чи все ж бюрократичні помилки?

— Прихований дефіцит — насамперед. Така собі державна «хитрість» — щось придумати, щоб заплатити пізніше. Розрахунок на те, що у підрядників є ресурс, що вони почекають. На жаль, зараз далеко не всі можуть собі це дозволити.

З іншого боку, очевидно, що процедури закупівель у тому ж таки будівництві не були готові до викликів воєнного часу. Тому й виникли проблеми, які ілюструють наші кейси. Спроби провести тендери якнайшвидше, бо така була безпекова ситуація, призвели до проблем у бізнесу, який взявся за відповідні роботи. Вирішення цих проблем, так само з коліс, ситуацію тільки погіршило.

Наприклад, прибравши необхідність обов'язкової державної експертизи будівельних робіт, держава, з одного боку, пришвидшила процеси, а з іншого — спровокувала широченне поле для спекуляцій і маніпуляцій із боку контролюючих органів.

— З іншого боку, Тетяно, я помітила серед справ, якими ви займаєтесь, скаргу тих самих будівельників на застарілі норми визначення вартості. Не секрет, що для будівельників питання вартості — це основне джерело необґрунтованих прибутків. Чи впевнені ви у тому, що зможете вчасно розпізнати спробу бізнесу використати Раду бізнес-омбудсмена у якихось нечистоплотних цілях?

— Одразу скажу, що в жодному системному питанні не можу бути впевнена на сто відсотків.

Будівельна сфера дійсно дуже специфічна, потребує вузьких знань, вимагає експертизи.

З одного боку, ми себе трошки підстрахували тим, що долучили до нашої команди фахового інженера-будівельника з досвідом роботи ще й у міжнародних компаніях. З іншого — єдиним нашим запобіжником є робота зі спільнотою в цій сфері: бізнес-асоціаціями, експертами, громадянським суспільством, міжнародними організаціями тощо.

При цьому питання ціноутворення має кілька складових, і ми розглядаємо їх із кількох позицій.

Перший трек— це розрахункові рівні заробітних плат для цілей так званої інвесторської документації, яка використовується при розрахунку кошторисів. Методика, за якою обчислюється спочатку нижній рівень заробітних плат, а від нього відштовхуються всі інші зарплати, взагалі не відповідає сьогоденню, адже не враховує воєнних ризиків, дефіциту кадрів, різної географії (ближче до лінії бойових дій або робота у більш віддалених регіонах). При обговоренні в уряді цього питання звучали пропозиції її взагалі скасувати, але бізнес не хоче. Їм вона потрібна для підстраховки, що будь-який контролюючий орган може подивитися, на основі чого вони розраховували зарплати працівників.

Через те, що методика не відповідає сьогоденню, обчислена за нею зарплата менша, ніж справді люди мають отримувати. Але ж бізнес наймає людей на реальну заробітну плату. Одразу виникає запитання: де ж тоді вони беруть гроші для покриття цієї різниці між номінальними і реальними зарплатами? Статті відомі: матеріали, додаткові роботи, послуги тощо. Звісно, ті ж правоохоронні органи першими усе це знаходять і приходять із перевірками.

А ця проблема тягне за собою інші — додаткова складність залучити працівників, зарплати «в конвертах», стреси і операційні витрати на взаємодію з контролюючими органами. Корупція також у цьому переліку.

— То що ж робити? Як не крути, прийдуть…

— Ми послідовно і з попереднім прем'єр-міністром, і з нинішнім працюємо над вирішенням цього питання. Бізнес зі свого боку також намагається покращити ситуацію, моделюючи різні підходи. Формулу знайти непросто, але ми наполягаємо на її подальшому пошуку.

Другий трек — це загальна база даних вартості матеріалів. У кулуарах постійно точаться розмови про те, що до когось прийшли перевіряльники із зауваженнями, що якісь матеріали купувалися дорожче, ніж можна було. Причин багато, не завжди вони корупційні — не там дивилися, не шукали дешевших, бо мали купити якнайшвидше, або ж хотіли у якогось конкретного постачальника придбати.

— Звичайно. Різні можуть бути мотиви…

— Так, але загалом ситуацію якнайкраще ілюструє жарт про те, що найкращі акти виконаних робіт підписує прокурор. Дуже влучно, але сумно, звичайно.

Тож з огляду на це створення бази даних, яка дасть змогу орієнтуватися у цінах на матеріали, — здорова ідея. Якщо її буде втілено, це суттєво знизить ризик втручання правоохоронців у роботу компаній.

Тож, попри те, що ми дійсно не можемо бути впевнені на сто відсотків (що нас не пробують використати), завдяки зворотному зв'язку ми розуміємо: якщо питання раз по раз виникають або у правоохоронців, або у бізнесу, це означає, що вони потребують нашого втручання і уваги (навіть якщо ми не можемо одразу запропонувати це рішення).

— Загалом, за вашою оцінкою, наскільки високими є корупційні ризики в процесі відновлення? Створення спеціального агентства та закупівельної організації може їх знизити? Бо ми вже маємо досвід в оборонній сфері з переплатами в 130 мільйонів доларів, за даними New York Times, тільки за минулий рік.

— Ризики високі, це правда. Загалом у питаннях відбудови та закупівель ризики надзвичайно високі.

По-перше, складні комплексні роботи, за кожною з яких має бути кваліфікована закупівля, тобто люди, що займаються підготовкою цих закупівель, постановкою завдання, підготовкою техніко-економічних обґрунтувань, фінансовим моделюванням, яке врешті-решт буде винесено на закупівлю. Й сама по собі закупівля має здійснюватися фахівцями.

По-друге, суми проєктів відновлення надзвичайно великі. Сам обсяг неминуче породжуватиме питання про ймовірну корупцію або зловживання.

Чи є цьому запобіжники?

Агентство відновлення, за задумом, є стрункою частиною державної архітектури відновлення. Звісно, питання, чи можна Автодор перетворити на якісне агентство широкого профілю, але маємо, що маємо. Принаймні ми з ними співпрацюємо постійно і бачимо, що вони стараються.

Створення централізованої закупівельної установи теоретично також є абсолютно логічним кроком.

До речі, для мене несподіванка, що це експериментальний проєкт, мені здавалося, що ми вже на тому етапі, коли часу на експерименти вже нема. Але, хай там як, у теорії наразі все зроблено правильно.

Запитання: як усе це працюватиме на практиці?

Наша команда зараз напрацювала відповідну аналітичну записку із низкою проблемних питань, які буквально лежать на поверхні. Ми почали спільне технічне обговорення цього документа. Днями відбувся перший раунд за участю експертів і бізнесу. Попереду ще обговорення із державними органами і розуміння їхнього бачення.

— Ці напрацювання будуть публічними?

— Ми плануємо їх випустити або наприкінці листопада, або на початку грудня. Принаймні я хотіла б, щоб ці напрацювання були презентовані громадськості.

— Тетяно, ви згадали, що у Ради плідні відносини з податковою службою України. Тож дуже хотілося б торкнутися справи про донарахування ПДВ за проєктом за міжнародною угодою, які за законом реалізуються без ПДВ. З одного боку, це смішний кейс, типове самодурство податкової. З іншого — не смішно взагалі, бо виходить, що податкова не може спинити свої «звичні практики», навіть коли йдеться про міжнародні проєкти.

— Зізнаюся, також була здивована цією справою. Іронії у ній навіть більше. Адже мова про польську компанію, яка виграла тендер за міжнародним кредитом Україні. А ми, нагадаю, плануємо влітку 2026 року в Польщі проводити наступну конференцію з відновлення. Понад те, проєкт, який реалізовували поляки, — митний перехід, перебуває у віданні Міністерства фінансів, якому ж підпорядковується і податкова.

Сам проєкт важливий і дорогий, і компанія відома й кваліфікована, а головне — претензія податкової дивна.

Їм донарахували ПДВ тому, що вони працювали тут через представництво. А питання оподаткування представництв дуже старе і, як нам здавалося, давно вирішене. Виявляється, ні. Тож зараз ми у переписці з усіма сторонами, процес іде.

Головне — незрозуміло, навіщо створювати ризики там, де їх можна оминути? Економічні, політичні, міжнародні.

Це ж тільки перша ластівка, під час масштабного відновлення через представництва працюватиме багато компаній.

— Підсумовуючи, знаю, що для одного зі своїх досліджень ви проводили опитування бізнесу. Тож хочу запитати, який відсоток опитаних вами респондентів був задоволений співпрацею з державою? Відповідно, яка частка компаній планували продовжувати цю співпрацю в майбутньому?

— Так, дійсно, ми опитували бізнес, окремо український, окремо іноземний (через це в деяких читачів потім виникали питання до результатів). Так от, бажання брати участь у публічних закупівлях у майбутньому серед тих, хто вже брав участь, висловили 43,5% респондентів, 20,5 — не визначилися, і 36% із тих, що вже співпрацювали з державою, не хочуть повторювати цей досвід.

— По суті, це відсоток тих, хто вже розчарувався.

— Так, понад третина респондентів зазначила, що за останні три роки відносно них траплялися випадки недобросовісної поведінки з боку органів державної влади. Тобто приблизно стільки ж, скільки не бажають надалі брати участь у закупівлях.

— Пані Тетяно, коли оновлення йтиме повним ходом, а всі поточні процеси будуть помножені на чотири, а то й на вісім, ці цифри покращаться чи погіршаться?

— Залежить від того, як ми підготуємося. Якщо попрацюємо, може, і покращаться. Якщо буде так, як зараз, то результат буде такий самий, а то й гірший. Тобто як мінімум треба готуватися вже і не втрачати час.