Покарання неуникне? Як країни ЄС криміналізують порушення санкцій

У квітні 2024 року Європейський Союз зробив крок, якого міжнародна спільнота очікувала понад два роки після початку повномасштабного вторгнення Росії – ухвалив Директиву 2024/1226 про криміналізацію порушення санкцій.

Цей документ мав стати відповіддю на численні випадки обходу обмежувальних заходів, які підривали ефективність санкційного тиску на Росію та її пособників.

Директива встановила єдині для всіх держав-членів мінімальні стандарти, зокрема визначила, які дії вважати злочинами, які покарання за них мають бути передбачені і як налагодити розслідування та міжвідомчу співпрацю.

На адаптацію національного законодавства країни-члени ЄС мали рік – до 20 травня 2025 року.

Однак, як показало дослідження Аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей", на практиці процес транспозиції виявився значно складнішим, ніж очікувалося: лише дві країни з 27 виконали зобов’язання повністю й вчасно, а проти 18 держав-членів розпочато процедури про порушення.

Лідери та аутсайдери.

Станом на липень 2025 року 18 держав-членів ЄС все ще не повідомили Єврокомісію про здійснення повної адаптації директиви у свої національні законодавства.

Серед них: Бельгія, Болгарія, Чехія, Німеччина, Ірландія, Греція, Іспанія, Франція, Хорватія, Італія, Кіпр, Угорщина, Мальта, Австрія, Польща, Португалія, Румунія та Словенія.

У відповідь Єврокомісія розпочала процедуру про порушення зобов’язань через несвоєчасну транспозицію.

Проте навіть серед країн, які транспонували положення Директиви, результати відрізняються.

Вчасно впоралися лише Естонія та Фінляндія.

Литва, Латвія та Швеція ухвалили потрібні акти в строк, але вони набрали чинності вже після встановленого терміну.

Натомість Словаччина, Данія, Чехія, Угорщина та Кіпр завершили законодавчий процес із запізненням.

Греція, Іспанія, Мальта, Німеччина, Польща та Румунія підготували та опублікували імплементаційні проєкти, які перебувають на етапі обговорення.

Італія ж значно запізнюється з транспозицією.

У червні 2025 року італійський парламент дав уряду 18-місячний строк для забезпечення транспозиції, що означає фактичне запізнення на понад рік.

Окремі держави-члени заявили про повну відповідність у частині визначення порушень санкцій кримінальними.

Зокрема, Нідерланди в офіційній публікації зазначили, що порушення санкцій вже караються навіть суворіше, ніж вимагає Директива.

Цілком імовірно, що й низка інших держав, щодо яких Комісія почала провадження через порушення обов’язку повідомлення про заходи щодо транспозиції, насправді вже мають належний обсяг криміналізації та іншу відповідність Директиві.

Причини недотримання термінів різноманітні та пов’язані зі специфікою національних правових систем.

Деякі країни фактично здійснювали "криміналізацію з нуля".

Наприклад, у Словаччині до імплементації Директиви була лише адміністративна відповідальність за порушення санкцій.

В Іспанії та Румунії окремого складу злочину за порушення санкцій також не існувало, тому такі дії могли підпадати під більш загальні норми про контрабанду, відмивання коштів чи зловживання владою тощо.

Загальною проблемою залишається складність узгодження вимог Директиви з різними традиціями національного кримінального права: від формулювання складів злочинів до встановлення меж покарань та процесуальних гарантій.

Різні підходи до транспозиції.

Лідерство в питанні транспозиції продемонстрували країни Балтії та Скандинавії – регіони, які історично найгостріше відчувають загрозу від Росії.

Проте вони обрали різні технічні підходи до транспозиції Директиви.

Швеція обрала радикальний шлях, прийнявши новий закон про санкції, який застосовується до всіх міжнародних санкцій.

Попередній закон, за словами уряду, у деяких частинах був складним для розуміння.

Литва та Латвія пішли шляхом комплексних змін до кількох взаємопов’язаних актів, внісши зміни до кількох ключових актів – від кримінального кодексу до закону про санкції.

Це дало змогу створити цілісну систему для притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Естонія та Фінляндія, попри своєчасність, також обрали різні шляхи.

Естонія розподілила зміни на три окремі закони, ухвалені поступово.

Фінляндія прийняла пакет з чотирьох законів одночасно, що забезпечило узгодженість усіх змін.

Покарання на практиці.

Попри різні підходи до транспозиції, більшість країн встановили покарання за порушення санкцій, які суттєво перевищують мінімальні стандарти Директиви.

Директива встановлює мінімальні стандарти покарань від одного року ув’язнення за порушення обов’язків звітування до п’яти років за операції з активами на суму понад €100 тис.

Однак деякі держави-члени пішли значно далі, передбачивши максимальні строки ув’язнення від 5 до 12 років.

Таке посилення покарань демонструє, що держави розуміють не лише юридичну, а й геополітичну природу санкційних порушень, оскільки йдеться про пряму допомогу агресору та підрив колективних зусиль ЄС у протидії агресії.

Наміри законодавців знайшли відображення і в правозастосовній практиці.

Ще до завершення імплементації Директиви правоохоронні та судові органи продемонстрували готовність до протидії санкційним порушенням.

До прикладу, у Німеччині особу засудили до 5 років позбавлення волі за продаж до РФ в обхід санкцій 71 автомобіля класу люкс на загальну суму понад €5 млн.

Окрім цього, суд ухвалив рішення конфіскувати у засудженого майно на цю суму.

Центральним бюро розслідувань поліції Польщі затримано 20 осіб у справі про продаж близько 600 автівок класу люкс до Білорусі та РФ в обхід санкцій.

Крім того, заморожено понад 10 млн злотих ($2,7 млн) на банківських рахунках підозрюваних.

Фінська митниця розслідує діяльність компанії зі Східної Фінляндії, яка підозрюється в продажу санкційних компонентів до РФ.

За даними митниці, вартість поставлених компонентів склала €2,7 млн.

Серед них – напівпровідники, мікросхеми, процесори та роз’єми.

Лише впродовж літа 2025 року іноземні суди винесли сім вироків.

Вони призвели до позбавлення волі порушників, а також штрафів і конфіскацій на понад €9 млн.

Це демонструє комплексний підхід європейських держав до боротьби з порушниками санкцій.

Натомість в Україні, яка найбільше страждає від російської агресії, подібна система перебуває лише на стадії формування.

Виклики для України.

Випадки обходу санкцій в Україні, на жаль, є непоодинокими, а іноді навіть нахабними.

Приміром, Ігор Наумець, російський олігарх, який попри санкцію блокування активів через недобросовісних нотаріусів зумів перереєструвати свою частку у видобувному бізнесі, а згодом активи холдингу "Юнігран" були взагалі продані ексдиректору своїх компаній.

В Україні зростає кількість кримінальних вироків, у яких суди прямо констатують факти порушення санкцій.

Водночас кваліфікація таких дій відбувається за іншими статтями Кримінального кодексу, наприклад як колабораційна діяльність, що передбачає відносно м’яке покарання.

У той час як країни-партнери посилюють відповідальність,.

в Україні досі відсутня окрема норма, яка встановлює кримінальну відповідальність за порушення санкцій.

Законопроєкт №12406, який має це виправити, досі очікує на остаточне схвалення.

До другого читання його доповнили шкідливими поправками, проти яких виступила громадськість.

Для України Директива 2024/1226 є чітким дороговказом того, яким має бути наше законодавство на шляху до ЄС, тому для ефективної транспозиції її положень необхідно:.

встановити вартісний поріг для криміналізації близько 10 тис.

євро в еквіваленті національної валюти, з адміністративною відповідальністю за менші порушення;.

криміналізувати необережні порушення санкцій, які щонайменше пов’язані з операціями з товарами військового призначення та подвійного використання;.

запровадити систему дозволів (ліцензій) на вчинення дій, заборонених санкціями;.

запровадити механізм повідомлення/звітування про активи підсанкційних осіб;.

визначити координуючий орган у сфері санкційної політики та налагодити ефективну співпрацю між усіма органами влади, залученими до реалізації санкційної політики.

Ухвалення законопроєкту №12406 є критично важливим як для виконання євроінтеграційних зобов’язань, так і для захисту національної безпеки в умовах триваючої війни.

Автор: Андрій Климосюк,.

керівник проєктів "Інституту законодавчих ідей".