«Транспортний безвіз» із ЄС: дедлайни для вітчизняних компаній

Коли говоримо про «транспортний безвіз», легко піддатися спокусі бачити в ньому лише світлий символ — міст, який Україна і Європейський Союз зводять разом. Міст, що долає бюрократичні рови, економічні бар’єри й довгі колони вантажівок на кордонах. Але кожен міст має не лише красу арки, а й вагу бетону, тріщини від перенавантаження й небезпеку заторів.

25 вересня Україна та ЄС вирішили подовжити дію Угоди про лібералізацію вантажних автомобільних перевезень ще на 15 місяців — до 31 березня 2027 року. Європа підтвердила, що готова бачити нашу країну рівноправним учасником спільного ринку перевезень.

Ця угода, підписана ще 29 червня 2022 року, стала однією з найбільш практичних і відчутних складових європейської інтеграції. Вона зняла обов’язкові дозволи для українських та європейських перевізників на двосторонні й транзитні маршрути, які раніше були предметом нескінченної дипломатичної «битви за квоти». Тепер замість черг за папірцями на митницях — прямий шлях до ринку.

Здавалося б, логістичний безвіз — це лише про транспорт. Але він набагато місткіший. Це історія про довіру, про рівень нашої відповідальності й про те, чи здатні ми перейти від символічних шлагбаумів, що підняті, до реальної інтеграції з європейськими нормами.

Без змін — лише на перший погляд

Якщо говорити сухою мовою офіційних повідомлень, то пролонгація не передбачає жодних нових правил. Усе залишається, як було: українські й європейські вантажівки можуть рухатися без спеціальних дозволів. Але без змін — це лише на перший погляд.

У самій угоді закладено дедлайни, які для українських компаній звучать як серйозні виклики: 1) до кінця 2026 року потрібно імплементувати норми про ділову репутацію компаній, а це фактично нова система перевірки, яка відсіює тих, хто працює в «тіні» або зловживає; 2) всі нові вантажівки, зареєстровані після 1 липня 2026-го, повинні мати смарт-тахографи, які фіксують робочий час водіїв, швидкість і маршрути; 3) навчання менеджерів транспортних компаній: вимога ЄС, що звучить як дрібниця, але фактично створює новий сегмент освітніх послуг і підвищує планку входу в ринок.

Тобто «подовжено дію без змін» означає лише, що коридор для вантажівок залишається відкритим. Але стіни цього коридору почнуть тиснути дедалі сильніше.

Чому це так важливо зараз?

Автомобільний транспорт став для України тимчасовою «кровоносною системою». Коли війна зруйнувала порти, підірвала залізничні вузли й зробила авіапростір небезпечним, саме фури взяли на себе роль артерій економіки. За словами віцепрем’єра Олексія Кулеби, експорт товарів автомобільним транспортом під час дії угоди зріс на 55%. Це не статистика для звіту, це конкретні поставки зерна, металу, обладнання, медикаментів.

Для європейських партнерів ця угода теж не альтруїзм. ЄС отримує доступ до ринку, де українські перевізники можуть компенсувати дефіцит робочої сили в Європі. А для бізнесу це скорочення витрат, швидші поставки, менше паперових бар’єрів.

Однак за кожним цим плюсом приховується і мінус. Бо якщо мости не підкріплені нормативними фундаментами, вони можуть зламатися під власною вагою.

Позитивні імпульси: логістика, конкурентоспроможність, інтеграція.

1. Прискорення логістичних потоків.

Коли офіційні звіти говорять про зростання експорту на 55%, це може звучати як суха бухгалтерія. Але якщо перенести цифри на практику, то це тисячі фур, які щодня виїжджають із України та перетинають кордони ЄС без зупинок на дозвільних бар’єрах.

До 2022 року система дозволів працювала як справжня фільтраційна машина. Квоти на перевезення, які розподілялися між компаніями, створювали дефіцит, корупційні ризики та навіть «чорний ринок» перепродажу. У результаті експортер ставав заручником бюрократії: товар є, контракт є, машина готова, але потрібен дозвіл, якого немає.

«Транспортний безвіз» цю схему зламав. Українські й європейські перевізники отримали свободу руху на двосторонніх і транзитних маршрутах. І тут важливо: мова не лише про полегшення роботи, а про рятівний механізм під час війни.

2. Зростання конкурентоспроможності українських перевізників.

Ще кілька років тому українські транспортні компанії часто виглядали «молодшими братами» поруч із великими європейськими операторами. Вони залежали від квот, змушені були шукати партнерів або посередників для роботи в ЄС і фактично не мали повного доступу до ринку.

Скасування дозволів означає: тепер жодної стелі згори немає. Є лише вимоги — технічні, соціальні, екологічні. І саме вони визначають, чи здатна компанія вийти на рівень конкуренції з поляками, литовцями чи румунами.

Це відкриває два сценарії.

Оптимістичний: українські перевізники модернізують автопарк, навчають менеджерів, ставлять тахографи й виходять у ЄС не як прохачі, а як рівні партнери.

Песимістичний: ті, хто не зможе підтягнутися до стандартів, зникнуть із ринку або перетворяться на «сірий» сегмент, що працює на межі легальності.

3. Інтеграція як сигнал довіри.

Європейський Союз у питаннях транспорту — прагматичний гравець. У нього завжди є можливість прикрутити вентиль, повернувши квотну систему, якщо партнер не виконує правил. Але подовження угоди до 2027 року показує: Брюссель готовий ризикувати й довіряти Україні навіть під час війни.

Для інвесторів у логістичні хаби, склади, дорожню інфраструктуру це означає передбачуваність. Для великих європейських ритейлерів — упевненість, що їхні вантажі з Києва чи Львова дійдуть до Варшави чи Берліна без додаткових дозвільних бар’єрів.

Ризики та пастки

1. Інфраструктурні вузькі місця.

Українські дороги й логістичні коридори не завжди готові до навантажень, які обіцяє угода. Якість покриття на багатьох регіональних трасах лишається низькою. Мости, побудовані десятиліття тому, часто не витримують сучасного тоннажу. Інтенсивний рух вантажівок із ЄС створює додаткові ризики: затори, руйнування дорожнього полотна, аварії.

2. Виклики для бізнесу.

Смарт-тахографи, навчання менеджерів, репутаційні вимоги — усе це реальні фінансові та організаційні витрати. Дрібні компанії ризикують не витримати навантаження, а частина ринку може зникнути.

3. Ризики конкуренції.

Українські перевізники зіштовхуються з європейськими гігантами, які мають більші автопарки, сучасні технології та дешеві фінансові ресурси. Помилки у менеджменті чи несвоєчасна модернізація призведуть до втрати клієнтів.

4. Політичні й регуляторні пастки.

Подовження угоди — сигнал довіри, але й тест на відповідальність. Невиконання стандартів може призвести до перегляду угоди та обмеження доступу на ринок ЄС.

Український досвід

За три роки дії угоди українські перевізники отримали перші уроки: частина компаній модернізувалася, інші залишилися на узбіччі. Смарт-тахографи і тренінги для менеджерів уже дають перші результати.

Так, львівська компанія TransWest модернізувала парк і отримала контракти від німецьких партнерів. А дрібні перевізники у Хмельницькому не встановили тахографів і втратили 30% обороту. Освітні ініціативи у Києві: курси для менеджерів допомагають проходити перевірки на репутацію та безпеку.

Подовження «транспортного безвізу» — сигнал довіри від ЄС, водночас це тест для держави й бізнесу. Україна може стати транспортним вузлом, якщо синхронізує дії влади, бізнесу і водіїв.