У ЄС почали ділити українців за безпекою регіону: що це означає для біженців

Українці, які шукають тимчасового притулку в Європі, незабаром можуть зіткнутися з їхнім поділом – на мешканців «безпечних» регіонів України та «трохи небезпечніших». Першим, найімовірніше, відмовлятимуть у захисті на території країн ЄС, мотивуючи тим, що не в такій вже вони небезпеці, щоб тікати за межі країни – адже можна просто переїхати в іншу область. До речі, це ж можуть сказати і тим, хто до війни жив у регіонах, що стали небезпечними. Коротко про - про те, які дивні рішення іноді ухвалює ЄС.

«Ми почнемо обирати, кого захищати», - побічно заявили у Норвегії, Данії, Швейцарії та Великій Британії на адресу українських біженців. Інші країни з цікавістю спостерігають, до чого приведе цей досвід, і не проти застосувати його у себе. Причина банальна – держави не справляються із потоком українських біженців. Бракує житла, роботи, фінансування допомоги для біженців, адже є ще й мігранти з інших країн.

Норвегія

Країна вже офіційно змінила правила: з кінця вересня минулого року особи, які прибувають із тих областей України, які УДІ (UDI - Норвезький міграційний орган ) вважає «досить безпечними», більше не отримають автоматично колективного захисту та проходитимуть стандартну процедуру розгляду «біженських» заяв. До переліку таких областей Норвегія включила шість регіонів: Львівську, Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську та Рівненську області, додавши на початку цього року Черкаську, Чернівецьку, Хмельницьку, Кіровоградську, Київську (лише область, не місто), Полтавську, Вінницьку та Житомирську.

Рішення супроводжується застереженням: правило не застосовується до тих, хто вже отримав захист у Норвегії, до близьких членів їхніх сімей та біженців, евакуйованих з медичних причин.

У розділ 7-5а Імміграційних правил Норвегії вже внесено зміни, за якими схема захисту більше не поширюється на заявників, що постійно проживали на території України, яку імміграційна влада вважає за безпечну. Але все остаточно вирішуватимуть індивідуальні співбесіди з кожним прохачем за стандартною процедурою.

Швейцарія

У червні 2025 року конфедерація оголосила, що в період нової політики щодо статусу S (тимчасова форма захисту, запроваджена саме для українців) буде орієнтуватися на норвезьку модель, тобто диференціювати українців за регіонами походження. Спрощений статус захисту видаватимуть лише тим, хто прибув із тих зон України, які федеральні органи Швейцарії вважають «небезпечними». У зоні ризику, на думку швейцарської влади, знаходяться Київ, Одеса, Харків, Суми Чернігів, Дніпропетровська, Миколаївська, Запорізька та Херсонська області.

Чому у списку немає, наприклад, Донецької області, яка частково окупована, а частково стирається в лиця землі всіма видами російського озброєння, швейцарські законодавці не уточнили.

При цьому швейцарські журналісти та правозахисники таки зазначають, що в «безпечних» регіонах все одно завдають ударів і з'являються жертви, а отже, кордон між «безпечно» та «небезпечно» залишається дуже розмитим.

Великобританія

Сполучене Королівство цього року визнало Київ та низку західних областей «загалом безпечними для повернення». Це стало підставою для почастішання відмов у наданні притулку, навіть коли українці стверджували, що постраждали від обстрілів або перебувають у вразливому становищі. Британці пропонують жителям сходу України переміститися на «безпечний» захід чи до центру країни, а не мчати через державні кордони.

Дедалі частіше британці видають відмови на заяви про надання захисту. Як повідомляють українські громадські діячі, у листах-відмовах зазначено, що ризики, пов'язані з бойовими діями, «не відповідають порогу переслідування» за Женевською конвенцією про статус біженців, тому що заявники можуть переїхати до «безпечніших» регіонів України.

Нідерланди

Тут склалася аналогічна ситуація. Декілька партій пропонують повертати людей (і тих, хто вже отримав тимчасовий захист, і тих, хто тільки подаватиметься на статус) «у західну Україну» як у відносно безпечний регіон. «Скоротимо приплив біженців – скоротимо різноманітні пільги та виплати» – так виглядає червона нитка цих нововведень. Але поки що ці питання в Нідерландах активно обговорюються, кардинальних змін для українських біженців у законах ще не прописали.

Також обговорюється ще одна проблема: чи повертати назад в Україну військовозобов'язаних громадян, які могли бути призвані до ЗСУ? Навіть якщо вони вже знайшли роботу, самостійно оплачують житло та медичне обслуговування. Теж відповіді поки що немає.

Данія

Незважаючи на те, що закон у Данії є дуже близьким за змістом до директиви ЄС про тимчасовий захист українців, королівство має юридично «обмежений ефект», оскільки не повністю підпадає під всі положення Європейської директиви. Вже є випадки, коли данські органи відмовляли українцям у наданні притулку, якщо вони не відповідали певним критеріям: наприклад, якщо людина не мешкала в Україні до початку повномасштабної війни або якщо вважатимуть, що вона уникає мобілізації.

Окремим пунктом згадується концепція «внутрішній шлях укриття» (internal flight alternative): якщо регіон вважається «відносно безпечним», данські суди або міграційні органи можуть вирішити, що людина могла б переміститися всередині України в безпечний регіон, а отже, підстави для міжнародного притулку вважаються слабшими. Офіційних даних про списки небезпечних/безпечних областей, як це зроблено у вищезгаданих державах, у Данії немає, але в уряді дебати йдуть – частково через приклад інших держав-колег у Євросоюзі.

Чому вони це роблять?

Практично в усіх державах, які ведуть або роздумують запровадити «диференціацію» українців за місцем проживання на батьківщині, причини такого одіозного рішення однакові: мовляв, іде тиск на житлові та соціальні служби, зростає (а не зменшується, на що розраховували в ЄС уже через рік після початку війни) кількість заявників плюс бажання «сфокусувати захист на тих, хто реально рискує життям».

Також майже скрізь фактор біженців став розмінною монетою у внутрішній політиці – не секрет, що антимігрантська карта ось-ось стане козирною для політиків і особливо опозиційних партій. Наприклад, у Швейцарії пропозиції про обмеження біженців просували партії, які ж і вимагали посилити політику відносно будь-яких мігрантів – з України, Бангладеш чи Афганістану.

Ну і останнє - апеляція до логіки: мовляв, частина України – мирна та безпечна. Те, що ракети та «шахеди» однаково прилітають і до нещасної Костянтинівки на Донбасі, і до передмість Львова, напевно, з ЄС не видно.

На практиці це виллється у два моменти: люди, які після зміни "біженських" правил приїдуть з регіонів, які влада приймаючої країни вважатиме «досить безпечними», автоматично не отримуватимуть тимчасовий колективний захист. Їхні заяви проходитимуть звичайну індивідуальну процедуру, де ймовірність відмови вища.

Ті, хто вже отримав статус біженця, його не позбудеться, зміни стосуються нових приїжджих. Втім, не забуваємо про антимігрантську риторику партій…

Ті, кому відмовили у наданні притулків, звісно, ​​можуть оскаржити відмову в імміграційних судах. Але українські активісти зазначають, що практика показує: апеляції дорогі, затягуються та вимагають гарної доказової бази (меддовідки, фото, свідоцтва про обстріл тощо).