Повернення до Будапешту

Дональд Трамп і Володимир Путін зустрінуться вдруге за короткий проміжок часу після саміту на Алясці у Будапешті. Отже, вони будуть разом у місті, яке понад тридцять років тому (тобто у грудні 1994 року) стало свідком Будапештського меморандуму про гарантії безпеки, за яким суверенна та незалежна Україна разом з Білоруссю та Казахстаном відмовилася від ядерного арсеналу на своїй території.

Офіційний Кремль гарантував, що не загрожуватиме її незалежності та територіальній цілісності, а західні держави (США та Велика Британія) зобов'язалися захищати Україну, якщо її свобода буде порушена. Три з половиною роки війни у ​​східних регіонах України жорстоко звели нанівець положення цієї угоди, що стосувалися України. (Ми не будемо спеціально згадувати про її порушення у 2014 році – після насильницької анексії українського Криму Росією).

Таким чином, зустріч у Будапешті набуває обрисів повернення на місце... чогось, що кілька місяців тому чарівним чином зникло з офіційного сайту Білого дому Трампа – де вже немає й сліду цього документа! Залишилося лише «логістичне» питання – яким маршрутом російський президент полетить до Будапешту. Союзники по НАТО не дозволять йому летіти найкоротшим маршрутом, тому, очевидно – і як повідомляють багато джерел – він також здійснить цей політ над Чорногорією. (Було б корисно, якби, якщо це правда, ми почули або побачили спільну заяву нашого Міністерства закордонних справ та посольства США, яка б усунула неприємні конотації... Наші міністри закордонних справ – як офіційні, так і альтернативні – мають для цього одне «виправдання» – літак Путіна неминуче пролетить і над Туреччиною...)

ЗВ’ЯЗКИ МІНІСТРА ХЕГСЕТА З РОСІЄЮ

Міністр оборони США – а точніше, війни, як цю інституцію назвала адміністрація 47 президента Трампа, вказав, можливо, не бажаючи цього робити, на головну проблему майбутнього саміту в Будапешті. Його краватка, у кольорах та аранжуванні російського триколора, на обіді в Білому домі з нагоди третього візиту президента України Зеленського, викликала глузливі та дуже негативні коментарі, за винятком випадку з віце-президентом Венсом, який чарівним чином розпізнав кольори американського національного прапора в російському. Чи варто нам вірити власним очам чи Дж. Д. Венсу – ось у чому тепер питання! Багато хто інтерпретував цей крок міністра Трампа як неприємний ляп чи вкрай необдуманий намір, який вирішально не впливає на неприємний та гіркий символізм ситуації, або як показник поточної американської позиції щодо агресії Росії проти України. І в цьому сенсі є серйозні сумніви та проблеми.

Можливо, найкраще їх підсумував у своїй багатозначній заяві голова Комітету у закордонних справах естонського парламенту Марк Міккельсон, який написав: «Візит Путіна має чітку мету – показати слабкість ЄС, який дозволив подорожувати обвинуваченому у воєнних злочинах; дозволити Угорщині висміяти Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС); підтримати Орбана перед виборами; чинити тиск на Трампа щодо постачання ракет «Томагавк»; зламати єдність НАТО та продовжити війну, водночас впливаючи на Європу, щоб вона визнала цей факт».

Цьому враженню, безумовно, сприяє – волею чи ні – президент Трамп, який повідомив журналістам, яких давно перестав дивувати зміст та інтонація його (не)контрольованих заяв, що в останній з їхніх телефонних розмов він запитав Путіна, що той думає про постачання Києву ракет «Томагавк». Путін, як не дивно, був проти. А Трамп визначив, що це дуже дорога зброя і що вона також дуже цінна для оборони Сполучених Штатів!

БУДАПЕШТ: ПЕРЕГОВОРИ ЧИ ВИСТАВА?

Аналітики також з особливою увагою стежили за новим раундом переговорів Трампа-Зеленського, суть яких не могла приховати підкреслено сердечна атмосфера (так відмінна від їхньої першої зустрічі, яка була сповнена потворних сцен). Серед них переважає думка, що зупинення війни на існуючій лінії фронту – це максимум, який офіційний Вашингтон проектував як досяжну мету.

Слабкість адміністрації Трампа щодо Кремля важко приховати, а нездатність – принаймні поки що – зробити рішучі кроки до зупинення війни та звільнення окупованих українських територій є великим тягарем для союзників по НАТО. Це видно із заяв Генерального секретаря Альянсу Марка Рютте. Деякі українські аналітики розглядають появу Трампа як підтвердження бажання зупинити війну на існуючій лінії фронту. Крім того, є всі шанси, що Трамп буде готовий виконати бажання Путіна щодо участі у виборах в Україні українських партій з російським бекграундом та підтримкою.

Те саме стосується відновлення діяльності російської церкви в Україні, а також прав, пов'язаних з використанням російської мови. Крім того, очікується наполягання Путіна на обмеженні ракетної програми України, а також масштабів військової/оборонної промисловості. Якби було досягнуто угоди, це означало б, що очікування Росії щодо проведення президентських і, найімовірніше, парламентських виборів найближчим часом буде поважатися.

У цьому контексті американську позицію щодо постачання «Томагавків» також можна інтерпретувати: якщо угоди не буде досягнуто, то їх постачання Україні гіпотетично можливе – що лише погіршить і без того відчайдушну російську ситуацію, пов’язану з нафтовими терміналами та нафтопереробними заводами, які українці, хоча й обмежені типом та кількістю зброї, що є в їхньому розпорядженні, все частіше та з більшою точністю вражають, навіть у місця, віддалені від лінії фронту понад тисячу кілометрів.

Чи буде щось із цього, тобто що все це на столі переговорів у Будапешті – ще належить з’ясувати. Важливі «деталі», безумовно, можуть включати переговори щодо експлуатації мінеральних багатств («рідкісних корисних копалин»), що було одержимістю Трампа з самого початку його другого терміну. Чи буде, і яким чином, якщо буде досягнуто мирної угоди чи припинення вогню, Китай також включений у гру, пов’язану з реконструкцією та розвитком економіки в Україні – залишається великим невідомим. Безперечно, що і в цьому сенсі Путіна не влаштовує завершення війни, яке залишить його повністю осторонь у трикутнику Вашингтон-Пекін-Москва. Але офіційна Москва мала б думати про це з перших днів «спеціальної військової операції», коли було зрозуміло, що з обіцяного «бліцкригу» нічого не вийде.

Міодраг Влахович (перший міністр закордонних справ Чорногорії, посол Чорногорії в США, Канаді та Святому Престолі)