Милиці для монобільшості. Хто рятує «Слугу народу» від краху у Верховній Раді

Якщо Верховну Раду ІХ скликання описувати одним словом, то це буде монобільшість. «Слуга народу» свого часу змогла зробити те, що ніколи не вдавалось жодній партії в Україні – самостійно сформувати більшість у парламенті без потреби домовлятися з кимось про коаліцію. Це дало президенту Володимиру Зеленському унікальний інструмент, щоб призначати своїх міністрів, ухвалювати закони в турборежимі та протягувати будь-які потрібні рішення. 

І хоча формально «слугам» досі вдається зберігати свою монобільшість, проте монокоаліція нині близька до краху як ніколи раніше. У фракції офіційно лишається ще 230 членів – при тому, що починали з 254. От-от «слуг» може стати ще на одного менше, адже нещодавно суд остаточно визнав депутата-втікача Андрія Одарченка винним у корупції й тепер він має втратити мандат. 

Ще мінус п’ять депутатів – і «Слузі народу» доведеться шукати, з ким у парламенті домовлятися про нову коаліцію. І ці переживання особливо добре помітні по тому, як монобільшість «тримається» за своїх депутатів.

Так у «Слузі» весь цей час не чіпали того ж Одарченка попри судовий вирок та його втечу. Крім того, своє місце у фракції досі зберігає нардеп-утікач Олександр Куницький, який уже понад рік не повертається із закордонного відрядження.

Однак проблеми є не лише з людьми, а й із голосами. Нині «слуги» дають під час голосувань в середньому 190 голосів «за», а решту до необхідних для ухвалення рішення 226-ти доводиться шукати в інших депутатських групах і фракціях. 

«Чесно» детально аналізує, чи існує монобільшість не лише на папері, а й під час голосувань, і розповідає, хто найчастіше рятує «Слугу народу», коли своїх голосів у більшості не вистачає.

Кінець епохи монобільшості 

З результатами виборів 2019 року «Слузі народу» вдалося завести до Ради рекордних 254 депутатів, які й утворили першу в історії України монокоаліцію. Втім, за шість років партію покинули 45 депутатів: хтось через перехід на роботу в уряд, хтось через корупційні скандали, а дехто – через внутрішньопартійні міжусобиці. 

Лише за останні півтора року з фракції пішли четверо депутатів – Мар'яна Безугла, Юлія Яцик, Дмитро Микиша, а також Дмитро Костюк, який цього літа написав заяву про вихід через скандальний закон про ліквідацію незалежності НАБУ і САП.

Врешті кількість депутатів від «Слуги народу» скоротилася до нинішніх 230. І це не враховуючи, що частина «слуг» водночас є членами міжфракційного об’єднання колишнього спікера Ради Дмитра Разумкова «Розумна політика». 

Набирати достатню кількість голосів за таких умов «слугам» стає все важче. Звісно, формально їм все ще вистачає депутатів, щоб мати 226 «за» (саме стільки треба, щоб рішення прийняли). Проте для цього потрібна майже стовідсоткова явка, а також неабияка єдність й одноголосність серед «слуг», що звучить не надто реалістично. 

«Слузі народу» вже давно бракує власних голосів для прийняття рішень. Зміни очевидні: якщо на початку роботи в Раді «слуги» давали в середньому 210-220 голосів «за» під час голосувань, то за останні роки ця цифра впала до 186-195. 

Востаннє «слуги» самостійно давали 226+ голосів ще в лютому 2023 року – під час призначення Василя Малюка головою СБУ. Навіть під час переголосування щодо закону по НАБУ та САП через суспільний тиск «слуги» дали лише 214 з 331 голосу «за». 

Загалом за шість років «Слуга народу» спромоглася самостійно дати мінімальні 226 і більше «за» лише під час 1100 голосувань з майже 9000 (тобто лише в 12%). У решті випадків їм доводилось дозбирувати голоси серед залишків проросійської ОПЗЖ та депутатів олігархічних груп. 

Хто рятує «слуг»

Залежно від ситуації й голосування «Слузі народу» доводиться дозбирувати часом по 30-40 голосів. 

«Чесно» проаналізував голосування Верховної Ради за шість років (з 2019-го і до серпня цього року) щоб визначити, хто допомагає монобільшості і від кого найбільше залежить успіх голосувань у парламенті. 

Як видно з графіка, потреба у ситуативних союзниках загострилась приблизно з 2022 року. Та якщо у перші місяці після початку повномасштабного вторгнення РФ у парламенті була консолідація між владою та опозицією і голоси активно докидали проукраїнські партії («Голос», «Євросолідарність»), то згодом на допомогу «слугам» все частіше стали приходити уламки проросійської ОПЗЖ – групи «ПЗЖМ» та «Відновлення України». Сумарно вони можуть дати до 38 голосів (зокрема до цих груп тепер входять шестеро колишніх «слуг»). 

Водночас назбирати голоси також досить часто допомагають групи «Довіра» та «За майбутнє», які разом можуть забезпечити наразі 36 голосів. 

Найбільш синхронно зі «Слугою народу» голосують саме представники групи «Довіра», до якої входять депутати-мажоритарники, більшість із яких мають звʼязки з місцевим бізнесом у різних регіонах. Так аж у 84% голосувань більшість «слуг» і депутатів «Довіри» тисли однакову кнопку. 

До слова, депутати «Довіри», є рекордсменами в Раді з натискання зеленої кнопки за шість років – 51% від усіх голосувань. Для порівняння: «Слуги народу» тисли «за» у 47% випадків.

«Довіра» підтримує «слуг» відчутно частіше, ніж «За майбутнє». Ця партія, яка свого часу постала як новий політичний проєкт олігарха Ігоря Коломойського, голосує синхронно зі «Слугою народу» навіть рідше, ніж це роблять «Голос» чи «Євросолідарність». Утім, це залежить від того, про які конкретно рішення йдеться. А крім того, річ у тім, що представники «За майбутнє» одні з тих, хто найбільше прогулює засідання Ради.

Звідки ж така палка підтримка? Складно визначити однозначно, яку мету переслідують представники цих груп, голосуючи за компанію зі «Слугою народу». Можливо, ситуативно йдеться про якісь бізнес-інтереси, але не можна виключати й банальне небажання сваритися з владою. 

А ще можна згадати той факт, що шестеро членів групи «Довіра», а також троє із «За майбутнє», мають офіційні підозри в різних корупційних злочинах, щодо яких тривають розслідування й слухання в судах. 

Досить узгоджено разом зі «слугами» голосують і проросійські депутати. Примітно, що від ОПЗЖ не було такої підтримки, допоки партію не заборонив суд, а фракція відповідно саморозпустилась у Верховній Раді. Утворені із залишків ОПЗЖ групи «ПЗЖМ» та «Відновлення України» натомість дуже часто мають таку ж позицію під час голосування, як і монобільшість. Можливо, річ у хиткому становищі, в якому опинились учорашні діячі вже забороненої проросійської партії. 

Активна підтримка рішень влади – також хороше пояснення, чому на четвертий рік повномасштабної війни Росії у Верховній Раді досі не просунулась жодна з ініціатив, щоб позбавити мандатів депутатів колишньої ОПЗЖ, яку заборонили ще в 2022-му. 

Ще одне цікаве спостереження: останнім часом, протягом серпня 2025-го, дещо більше голосів «за» «слугам» почала підкидати «Батьківщина».

Вирішальні голоси

Наскільки голоси цих груп справді вирішальні? Наприклад, якби не голоси від «Довіри», «слуги» не змогли б проголосувати 855 із 9 тисяч рішень (9,5%), на які загалом вистачило голосів за 6 років роботи парламенту ІХ скликання. 

А якби не голоси, які дали проросійські групи чи «За майбутнє», в Раді провалилися б 5% ухвалених рішень. Це якраз ті випадки, де «слуги» не дотягнули самостійно до 226 голосів і їх «рятували» інші групи. Крім того, аналіз показує і вагомий вплив голосів позафракційних депутатів. 

Серед таких випадків найяскравішим за останній час стало призначення «нового старого уряду» цього літа. Так призначення премʼєркою Юлії Свириденко підтримав 201 депутат від «Слуги народу», а формування нового складу Кабміну – 194 представники «слуги». Решту голосів в обох випадках додали якраз таки проросійські та так звані олігархічні групи. Саме вони допомогли «слугам» сформувати новий уряд, адже самим їм бракувало голосів на таке рішення, а опозиційні фракції «Голос», «Євросолідарність» і «Батьківщина» утримались або ж голосували проти. 

Крім того, саме депутати «Довіри» та «За майбутнє» разом з уламками ОПЗЖ допомагали монобільшості протягнути доволі резонансні ініціативи. 

Приміром, майже уся група «Довіра», більшість складу «Відновлення України» та ПЗЖМ, а також понад 50% депутатів «За майбутнє» підтримали скандальне голосування за скандальний закон про обмеження незалежності НАБУ та САП. 

Ці ж групи докинули голоси також, наприклад, під час голосування за доволі суперечливу ідею про закупівлю російських ядерних реакторів у Болгарії. Проросійські депутати й «Довіра» дали голоси «за» на підтримку скандального законопроєкту про журналістські джерела, який називають ризикованим для роботи медіа. Водночас «За майбутнє» саме на цю ініціативу не дало так багато голосів. 

На тлі активної роботи над бюджетом на наступний 2026 рік не можна не згадати, що групи «За майбутнє» та «Довіра» протягом усіх років системно підтримують «Слугу народу» під час голосувань за держбюджет, за який зазвичай не дають голоси опозиційні фракції. 

Підтримка від цих груп проявляється не лише в голосуванні за, але й у тому, щоб у потрібний момент не натиснути зелену кнопку. Так депутати «Довіри» та проросійських груп синхронно з монобільшістю не дали голосів за відсторонення колишньої «слуги» Мар'яни Безуглої від засідань. А минулої зими Раді не вистачило голосів, щоб виключити проросійського депутата Юрія Бойка з комітету – зокрема через відсутність підтримки не лише від уламків ОПЗЖ, але й від «Довіри» та «За майбутнє». 

Допоки «Слуга народу» має у Раді принаймні 226 мандатів, створювати нову коаліцію для неї немає сенсу. Адже тоді партії влади доведеться ділитися з партнерами міністерськими портфелями. 

Чи може дійти до того, що коаліція «слуг» розвалиться? Не виключено, та для цього з фракції мають виключити Одарченка, а також мають піти ще четверо депутатів. 

Питання лишається в тому, з ким тоді «слуги» підписуватимуть коаліційну угоду – зі своїми ситуативними союзниками в Раді, з якими вже голосують в унісон, або ж з опозицією, яка від початку вторгнення просуває ідею створення коаліції національної єдності в парламенті? 

Софія Лазарова, «Чесно»