Посуд для ветеранів: керамістка із Луганська створює інклюзивні тарілки для захисників

Крива, дивна підставка для їжі з виступами на поверхні - саме те, що потрібно її друзям, які втратили на фронті одну з верхніх кінцівок. Така думка з'явилась у голові 33-річної Вікторії Білявської з Луганська, коли вона побачила спеціальний інклюзивний посуд на одному з маркетплейсів. Повсякденність для закордону, для нас поки що дивина.

«Трохи божевільна»

Зараз громадський простір нарешті почали перебудовувати спеціально під людей, які отримали важкі травми на фронті – щоб їм було зручно і взагалі можливо заїхати в аптеку, магазин чи державні служби, ресторан чи театр.

Те саме стосується й кухні. Залишившись з однією рукою і не бажаючи обтяжувати інших або зовсім не маючи такої можливості, їм складно навіть приготувати собі поїсти. Як зазначає Коротко про «трохи божевільна художниця-керамістка» (як вона сама себе називає) Вікторія Білявська, яка жила до війни в Луганську, а тепер перебралася до Києва, такі люди часто харчуються лише вареними овочами, які купують у магазині вже очищеними, кашами тощо – тим, що не потрібно різати. Тому що почистити, нарізати однією рукою – той ще квест. Інклюзивний посуд допомагає зробити це без особливих проблем – завдяки спеціальним опорам.

– Один молодий ветеран сказав: «Я навіть не думав, що може бути так зручно», – зазначає Вікторія Білявська. – На закордонному ринку напрямок інклюзивного посуду більш розвинений, і є різні варіанти. Штифти на поверхні тарілки допомагають зафіксувати їжу на місці - так зручніше її різати, вона не крутиться на тарілці. Коли їжа катається туди-назад - розділити навіть картоплину чи яйце складно. Також ці опори допомагають почистити овочі – вони затискаються між ними. Зазвичай ми однією рукою тримаємо, а другою чистимо.

Інклюзивні тарілки Вікторії оцінили не усі, кому пропонувалося. Хтось не хоче привертати за столом зайвої уваги, користуючись інклюзивним посудом, а хтось, хто втратив кінцівку давно, вже пристосувався до нового життя і не бачить сенсу щось змінювати.

Військовим – безкоштовно

Вікторія нікому нічого не нав'язує, та й заробити на військових не прагне – ветеранам свої тарілки вона дарує, незважаючи на те, що часу та сил їхнє виробництво забирає багато, та й собівартість не копійчана. Тим більше, з огляду на те, що української глини на ринку з кожним днем ​​все менше – основний її видобуток йшов на Донбасі, який утопає у багаторічній війні.

Тарілки від Вікторії безкоштовно одержали вже близько сотні бійців. Іноді вона просить допомогти підписників із оплатою матеріалів. Також можна "підвісити" тарілку для ветерана - сплатити її для когось.

– На жаль, попит на такі тарілки є, – говорить Коротко про Вікторія Білявська. – Окрім ветеранів та їхніх близьких, їх замовляють деякі заклади – щоб у них був такий посуд, коли прийдуть ті, кому він знадобиться. Також тарілки йдуть до лікарень, центрів реабілітації. Вони замовляють невеликі партії, дещо я періодично докидаю від себе. Вважаю це справедливим – військові весь цей час захищали нас. Це маленька подяка їм.

Тарілка не дешева – коштує 800 гривень. Така ціна посуду пояснюється довгим процесом виробництва. Це ручна робота - ліплення, покриття глазур'ю, розпис... Спочатку потрібно вручну розкатити глину, сформувати тарілку, зробити штифти, вирівняти краї, з'єднати все в один посуд. Потім вони сохнуть у майстерні – одразу їх ставити в піч не можна.

У тонкощах виготовлення тарілок ручної роботи Вікторія непогано розуміється, незважаючи на відсутність профільної освіти. Навчалася у майстрів.

- Піч працює 10-11 годин – розігрівається до тисячі градусів і запікає глину в кераміку, - пояснює Вікторія. – Далі тарілка покривається харчовою глазур'ю, стійкою до миття, і – знову у грубку на високу температуру. Бірюзова глазур запікається при температурі 1100 градусів, бежева – 1200. Різна глазур випікається за різної температури. Глазур – це скло. Якщо я поставлю бірюзову на більш високу температуру – вона просто не переживе цього, а бежева – не спечеться. Люди, які вважають, що кераміка – це так просто, дуже помиляються.

Весь цей час працює електрика, що впливає на ціну. Майстер, на відміну від фабрики, не може за день зробити 50-100 тарілок. Замовлення доводиться чекати щонайменше 14 днів – стільки робиться тарілка ручної роботи. І це якщо одразу вийде без браку і не доведеться переробляти.

- Повинна сказати, що ціну я підніматиму, оскільки зростає вартість електрики, - попереджає Вікторія. – Я, звичайно, хотіла б робити посуд дешевшим, але це неможливо для такої роботи. Потрібно розуміти, що кераміка ручної роботи не може коштувати 200 гривень.

Фаянсу в Україні більше немає, червона глина зникає

Найдорожча тарілка, яку робила Вікторія (а вона спеціалізується не лише на інклюзивному посуді), коштувала замовнику кілька тисяч гривень. Це була авторська тарілка із фаянсу – такої глини в Україні більше немає, кар'єри на Донбасі затоплені.

– Така глина більше не видобувається, зараз вона є лише у тих, хто встиг її купити до повномасштабного вторгнення, – пояснює Вікторія Білявська. – Вся українська глина з Донбасу зникатиме і далі – потужностей дедалі менше, кар'єрів теж. Вже зникає червона глина. Як мені сказали керамісти-ексвійськові - потрапили снарядом у насосні станції, і кар'єри затопило. Глину там уже не можна видобувати, скрізь вода. Тож видобуток червоної слов'янської глини буде недоступний.

Це означає підвищення цін на посуд. Зараз керамісти замовляють глину з-за кордону, але проблема в тому, що іноземні виробники раніше теж чекали на постачання глини від нас. Тож війна в Україні завдає й великих втрат не лише вітчизняним керамістам, а й їхнім колегам із інших країн.

– Не хочеться бути песимістом, але стагнація відчувається вже зараз, – зазначає Вікторія. – Ціна на глину з-за кордону прив'язана також до курсу євро, доставки та бензину. Усе це вплине на кількість товару на ринку. Матеріалів для виробництва не вистачає, тому що німці, бельгійці та інші насамперед забезпечують свій ринок. Щось придумають, звичайно, але дешево точно не буде. Але це скоріше про виживання проєкту, свою безкоштовну допомогу ветеранам зупиняти я не збираюся.