/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F434%2Fb352ef1198622054fd921ebb8ecf35bc.jpg)
ШІ-вчитель поки програє живим викладачам: у чому причина
Плани уроків, створені штучним інтелектом, часто залишаються поверховими, нудними та не враховують різноманіття учнів — до такого висновку дійшли дослідники, проаналізувавши понад 300 уроків, згенерованих чатботами, повідомляє ArsTechnica.
Використання ШІ у школах стає дедалі поширенішим. За опитуванням Gallup (вересень 2025 року), 60 % вчителів у США вже застосовують ШІ-інструменти, насамперед для планування уроків. Це економить час: замість годин підготовки педагоги можуть за лічені секунди отримати детальні плани занять.
Однак нове дослідження показує, що такі уроки суттєво поступаються традиційним. Генеративні інструменти, як-от ChatGPT, Gemini чи Copilot, не створювалися спеціально для освітніх цілей, а базуються на загальних текстах з інтернету. У результаті вони такі уроки майже не розвивають критичне мислення.
Які результати аналізу ШІ-уроків?
Дослідники проаналізували 311 планів уроків громадянської освіти для 8 класу, створених трьома моделями ШІ. Результати:
- 90 % завдань були спрямовані лише на базовий рівень мислення — запам’ятовування та розуміння;
- Лише 6 % уроків містили мультикультурний контент;
- Часто ігнорувався досвід жінок, чорношкірих американців, латиноамериканців, азійських спільнот, людей з інвалідністю та інших маргіналізованих груп.
Такі уроки переважно фокусувалися на «героях і святах» без глибокого аналізу громадянських тем і реальних контекстів. Це означає, що студенти, які навчалися б за такими планами, втратили б можливість активно осмислювати громадянську участь і демократичні процеси.
Експерти зазначають, що ШІ не здатен враховувати живу динаміку класу, контекст і потреби конкретних учнів. Він генерує «покрокові універсальні рішення», тоді як сучасна освіта потребує гнучкості, персоналізації та залучення.
Проте повністю відмовлятися від ШІ у школі не варто. Дослідники рекомендують використовувати його не як автоматичного «вчителя», а як інструмент для розширення можливостей педагогів.