Пам’яті кулеметника Січеславської бригади Дмитра Гребенюка

Дмитро Гребенюк, попри інвалідність, пішов служити добровольцем у ЗСУ в жовтні 2022-го. Рідним про себе на війні віджартовувався, що сидить писарем і йому нічого не загрожує.

Коли надіслав відео з фронту, жартував: у штабі просто чорнила закінчилися і він тепер в окопі. Серед хлопців у підрозділі був найстаршим, тому і здобув у віці 42 роки позивний «Дід».

Розповідь про старшого сержанта внутрішньої служби Дмитра Гребенюка,  який став кулеметником у 25-тій окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді, читаємо в електронній книзі «Небесна варта ДКВС України».

Він пішов на велику війну з посади старшого по корпусу відділу режиму і охорони Запорізького слідчого ізолятора. Загинув 12 грудня 2022  року у запеклому бою за Україну, стримуючи ворога на підступах до Червонопопівки на Луганщині.

Народився Дмитро Гребенюк 27 березня 1980 року. Рано подорослішав, бо його батька не стало, коли хлопцеві виповнилося ледь вісім років. 

«Мій Дмитрик змалку був непосидючим і допитливим. У школі вчився добре, займався спортом, зокрема веслуванням, благо мешкали неподалік Дніпра. Підлітковий вік та чоловіче становлення в нього припали на буремні 1990-ті. Всяко бувало. Десь шкодив, у щоденнику зауваження писали, не без того: хлопець є хлопцем. Але він робив правильні висновки», – розповіла мати Дмитра Гребенюка Людмила Суркова.

Жінка після смерті чоловіка постійно долучала сина до обговорення питання, як жити у той скрутний час. Поступово Дмитро дійшов до своєї мрії бути військовим, каже мати.

«Його дідусі з обох боків багато оповідали про війну і син заслуховувався тими спогадами. Він у 2022-му так і казав: «Як я не піду на війну, як не захищатиму власний дім, і що потім розповідатиму онукам?», – каже Людмила Суркова.

Дмитру не вийшло одразу стати військовим чи поліцейським, бо мав інвалідність ІІІ-ої групи через ушкоджений меніск коліна в юності. Після школи спочатку не відчував потреби далі вчитися, тому шукав себе в житті, працював на «Запоріжсталі» слюсарем, потім змінив ще кілька робіт.

Сестра Олена згадує: «Брат став певною версією батька для мене, хоч Дмитро і молодший майже на два роки. Він змалку почувався «головним чоловіком», намагався вирішувати проблеми і брати відповідальність. Завше мене захищав, особливо від несправедливості».

Дружина Наталія розповіла, що  чоловік, окрім основної роботи, частенько таксував. Якось стояв неподалік СІЗО і побачив об’яву про вакансії. Вирішив спробувати.

«Стільки радощів було, коли його там узяли попри інвалідність! Дмитру служба в цій установі подобалася, навіть виникла думка будувати кар’єру. І вже у зрілому віці він пішов учитися в коледж на правознавство, як і син Роман, закінчивши його напередодні російського наступу. Планував здобути вищу освіту, але довелося ставити все на паузу. Не захотів оминути війни, бо вважав: б’ють наших і наших слід захищати», - каже пані Наталія.

Колеги зауважують, що Дмитру Гребенюку добре вдавалося проводити бесіди із затриманими та ув’язненими, залагоджувати конфлікти і необгрунтовані претензії до адміністрації, нівелювати агресію з їхнього боку. Старший сержант внутрішньої служби неодноразово надавав медичну допомогу арештованим та підслідним – виконував штучне дихання, зупиняв кров, адже персонал СІЗО має справу з особами, схильними до заподіяння собі каліцтва.

Знайомі і рідні згадують, що Дмитро Гребенюк мав чітку проукраїнську позицію. Перед тим, як доєднався до ЗСУ, з його машини постійно лунала пісня «Батько наш Бандера, Україна – мати!». 

Старший син Дмитра Гребенюка Роман вважає, що вони багато недоговорили з батьком. Згадує, що перед тим, як батько відправлявся на війну, планував сказати важливу річ. «Про те, що він дуже рано втратив свого тата і що я не хотів би повторити цей досвід, а бажав би, аби мої діти знали власного дідуся й раділи спілкуванню з ним. Але не сказав, напевне розгубився... Хоча не впевнений, що це щось кардинально змінило б у цій історії», – поділився Роман, який став поліцейським.

Уже в грудні 2022 року для родини настав чорний день – Дмитро Гребенюк загинув.

«Син Роман зателефонував мені на роботу і сказав: «Мам, прийшли з військкомату. Тата вже немає, він загинув…», – згадує дружина захисника.

Як розповіли потім побратими, Дмитра Гребенюка, найімовірніше, убив ворожий снайпер. Адже кулеметник для  російських нападників є пріоритетною ціллю.

Коли на бульварі Шевченка міста Запоріжжя 1 жовтня 2023 року відкрили «Алею Героїв», яку присвятили запоріжцям, які загинули на фронті, - серед перших дев’ять призм із зображенням та інформацією про захисників розмістили пам’ятну пошану Дмитру Гребенюку.

Дмитра Гребенюка посмертно нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни».

Вічна слава захиснику!

Фото з Фб-сторінки Державна кримінально-виконавча служба України