"Справжня збірна України в окопах": інтерв'ю з офіцером ГУР про перегони на FPV і реабілітацію ветеранів

Андрій Савенко – багаторазовий чемпіон світу та Європи з рукопашного бою, віцепрезидент Всеукраїнської федерації рукопашного бою та підполковник Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

З 2014 року Андрій Савенко став на захист Батьківщини, приєднавшись до 79-ї десантно-штурмової бригади. Вже через рік почав проходити службу у ГУР МО України.

У 2024 році Андрій Савенко отримав важке поранення внаслідок влучання ворожого FPV-дрона у Часовому Яру, після чого переніс три операції та ендопротезування кульшового суглоба.

В інтерв'ю 24 каналу військовий та спортсмен розповів про реабілітацію, перемогу на чемпіонаті світу-2025 з рукопашного бою, перегони на FPV-дронах та мобілізацію.

Як спорт допомагає військовим в реабілітації

Андрію, ви казали колись, що як ветеран ніколи не відчували якоїсь суттєвої підтримки держави в напрямку реабілітації. Що саме вам хотілося б, аби надавала держава і в чому ми недотягуємо зараз?

З приходом Наталії Калмикової в Міністерство у справах ветеранів підхід до програми реабілітації суттєво та відчутно змінився. На мою думку, зараз вже є робочі програми реабілітації, фізкультурно-спортивної реабілітації. Окрім того, є чимала кількість спортивних заходів, які вони проводять для ветеранів. Мені імпонує їхній підхід та я дійсно відчуваю зміни у цьому напрямку.

Андрій Савенко / Фото з колекції Савенка

Держава дає можливість ветеранам отримати 1,5 тисячі гривень щокварталу на спортивні заняття за державною програмою "Ветеранський спорт". Чи корисна програма й чи допоможе вона військовим після поранень?

Безумовно корисна. Я також мав наміри взяти участь у програмі, проте, на жаль, мені відмовили через обмежену кількість учасників. Однак мій близький товариш та відомий спортивний коментатор Дмитро Лазуткін, що зараз працює речником у Збройних силах України, користується "Ветеранським спортом" та повністю задоволений.

Як загалом спорт допомагає у реабілітації ветеранам і які заняття вони найчастіше обирають?

Реабілітація направлена на те, щоб в першу чергу ветеран, повертаючись до цивільного життя або, відновлюючись після поранення, відчував себе не покинутим, мав коло спілкування, а також ділився своїми проблемами та був почутий. Відзначу, що реабілітація – це не тільки спорт. Однак я спеціалізуюся саме на спортивному напрямку, тому для мене спорт є основним ключовим напрямком у відновленні.

Чи впливає на реабілітацію азарт – коли ветерани посилено займаються якимось видом спорту, йдучи до мети перемогти у змаганнях?

Звісно, адже людина влаштована так, що вона повинна долати якісь виклики, оскільки інакше життя стає нецікавим. Спорт є тією нішою, саме тим напрямком, де ветерани знайшли себе.

Андрій Савенко та Кирило Буданов / Фото з колекції Савенка

Хто тренує ветеранів – професійні тренери чи все ж більше професійні реабілітологи?

Бувають поранення різних ступенів, проте система реабілітації побудована таким чином, щоб люди з обмеженнями й пораненнями краще адаптувалися у соціумі й тренувалися з людьми, які не мають поранень, наприклад з чинними спортсменами. Тобто програма в нас різна, але ми тренуємося разом, і мені це теж дуже приємно.

Чи можете розказати якийсь приклад, коли військові-ветерани повернулися до спорту чи служби після реабілітації?

Маю чудовий приклад, коли один з моїх кумів отримав два тяжких кульових поранення, і знайшов себе в занятті спортом – боротьбі. Зараз він успішно виступає і горить цим. Після виконання службових обов’язків у зоні бойових дій повернувся до активних тренувань та спортивної діяльності. Завдяки високій професійній підготовці, наполегливості та силі духу у поточному році здобув звання Чемпіона України з джиу-джитсу.

Як війна змінила підходи до реабілітації?

До війни в нас не було такої кількості людей з подібними пораненнями. Війна суттєво змінила підхід до реабілітації. Я вважаю, що зараз усі сили направлені на те, щоб поставити хлопців: кого в стрій, кому допомогти відновитися, а також повернути до нормального життя.

Яким ви бачите розвиток паралімпійського спорту в Україні на фоні стількох людей з інвалідностями?

У паралімпійському спорті є певний перелік видів спорту в яких можуть взяти участь особи з інвалідністю. Я б хотів, щоб цей спектр видів спорту став набагато більшим.

Наприклад, я б додав рукопашний бій, оскільки займаюся адаптивним видом цього спорту на базі Федерації рукопашного бою у президента федерації Юрія Анатолійовича Радченка. Він зараз мене тренує і готує до змагань.

Андрій Савенко / Фото з колекції Савенка

Окрім того, ми створили напрямок адаптивного спорту, де хлопці з обмеженнями – без кінцівок, мають перелік прийомів, які вони можуть дійсно застосувати в житті й на тренуванні. Тим самим вони в нас проходять реабілітацію, підтримують здоровий спосіб життя, відновлюються, спілкуються – усі дуже задоволені, а потім беремо участь на змаганнях.

Ми ввели вже таку дисципліну, і першим чемпіоном України став Сергій Позняк, відомий ветеран, який без ноги на протезі пройшов реабілітацію, тренувався у нас і виграв чемпіонат України з адаптивного рукопашного бою.

Ба більше, він знову повернувся в стрій та зараз є командиром взводу, а також їздить на бойові завдання. Внаслідок того, що кількість ветеранів збільшилась, які мають певні обмеження, я б хотів, що б у паралімпійському спорті з'явились нові напрямки.

Андрій Савенко / Фото з колекції Савенка

"Роби як я": що мотивує ветеранів займатися спортом

Що робити, якщо людина не хоче після поранення займатися спортом – як її мотивувати?

Мотивувати людей потрібно своїм прикладом. У військових є чудовий вислів: "Роби як я". Якщо ти командир, то ти повинен особистим прикладом демонструвати як та що потрібно робити, як виконувати бойове завдання, так само людину потрібно мотивувати до занять спортом.

Як участь ветеранів-військових у футбольних матчах, зокрема перший удар, або ж участь в інших змаганнях впливає на їх бойовий дух і чи мотивує військових з пораненнями до занять спортом?

Звісно, військовий, якому дали таку можливість вдарити на цьому матчі, штовхнути той м'яч, уявіть які у нього будуть емоції на такій великій арені, йому дають можливість вдарити цей м'яч, це спогади на все життя.

Можливо, цей випадок змінить його життя та підштовхне його займатися тим самим футболом чи іншим видом спорту. Ветеран в першу чергу повинен бути образом України, тому що люди, які пішли захищати нашу Батьківщину, наголошу: "знаходяться на передовій". На них потрібно рівнятися, згадувати, підтримувати, та розповідати їхні історії.

"Діти у 6 років літають": як розвиваються перегони на FPV-дронах

В Україні проводяться перегони на FPV-дронах, що є частиною ширшого напрямку військово-технологічного спорту. А нещодавно Міністерство молоді та спорту визнало перегони на FPV-дронах новим неолімпійським видом спорту.

Андрій Савенко / Фото з інстаграму Савенка

Як би ви оцінили розвиток перегонів на FPV-дронах? Що потрібно покращити та чого вже досягли?

Почнемо з червня 2022 року, коли ми створювали підрозділ БпЛА. Тоді ми вперше літали на FPV-дронах і основною проблемою була відсутність пілотів. Ми вже навчилися літати та навіть навчились робити дрони, систему ініціації, боєкомплект під них. Проте ми були обмежені в часі й швидко розпочали курси навчання пілотів.

2022 рік і сьогодення навіть порівнювати не можна. Зараз вже діти у 6 років літають на FVP-дронах на змаганнях. Це вже масовий та офіційний вид спорту, який визнаний Міністерством молоді та спорту. Окрім того, далі ми будемо надавати спортивні звання – Майстер спорту, а також Майстер спорту міжнародного класу. Сподіваюся, що у цьому році ми проведемо перші міжнародні турніри.

Зважаючи на останні провокації Росії в країнах Європи, чи могли б перегони на дронах дати цінний досвід нашим партнерам, підготувати їх до можливих викликів?

Перегони на FPV-дронах – це навички людей літати саме на певних категоріях або видах дронів. Проте вони не дають бойового досвіду, якщо ми порівнюємо з навчанням військових, які далі стануть пілотами у підрозділі, то вони проходять курс навчання, але не всі можуть дійти до кінця. Пілотом стати не так просто.

Проте, коли до мене приходить людина зі спорту, яка вміє літати, знає матеріально-технічну базу, яка знає будову дрона, як він літає, як його переналаштовувати, як підключати, це спрощує його підготовку, я просто повинен передати йому бойовий досвід.

Чим відрізняються польоти на FPV-дронах для військових завдань від перегонів?

Літати простіше, виконуючи бойові завдання, адже ти в основному летиш над посадками або полями, й мало де доводиться менше застосовувати дрібну моторику. Спорт набагато складніше, оскільки потрібні навички та вміння пілота.

"Відчуття дуже схожі": що спільного між рукопашним та стрілецьким боями

З одного боку зараз війна технологій, однак люди продовжують відігравати важливу роль. Якщо говорити про ближні бої – чи є знання тактики та техніки рукопашного бою перевагою для військового? Як ці знання можуть допомогти?

Рукопашний бій – це системний підхід до підготовки військовослужбовця. Ми його готуємо, як психологічно, так і фізично, а також до застосування різних прийомів, роботи зі зброєю та проти неї.

Зараз в системі Збройних сил, взяли за основу олімпійський вид спорту – бокс. Проте, уявіть собі, що ви знаходитесь в окопі, де не рівна підлога, де є якісь пагорби, а на вас каска, бронежилет, ваша зброя, магазини й вам потрібно стати в стійку й стрибати вперед – назад, щоб почати боксувати. Сто відсотків кажу, таке не працює.

Насамперед потрібно знати прийоми: больові, задушливі, як контролювати, як заламати руку та просто зафіксувати противника, і працювати зі зброєю, а також проти неї. Уявіть, якщо умовно на боксера нападе супротивник із ножем, то як він буде захищатися – тільки блоками. Тому рукопашний бій має бути основним у підготовці військового.

Базовий курс підготовки має знати кожен, навіть просто як утримати, взяти в полон. Як тягнути з собою, щоб він не кричав, як крутити так, щоб нести на собі зброю і тягнути противника.

Андрій Савенко / Фото з колекції Савенка

У 2025 році ви перемогли на чемпіонаті світу з рукопашного бою. Часто перед змаганнями або вирішальним моментом буває мандраж. Чи можна ці переживання та емоції порівняти з тим, що людина відчуває на передовій і як ви справляєтесь?

Оскільки я вже дуже давно у спорті, це вже мій четвертий чемпіонат світу, який я виграв та три рази був призером, до того ж я вже не рахую чемпіонати Європи, України та все інше. Мандраж завжди присутній, зазначу, що це схоже на перший стрілецький бій, коли ти нічого не розумієш і стріляєш куди стріляють.

Проте через деякий час твої постріли стають контрольованими, й ти вже хочеш розпізнати ціль, прицілитись, бо перші контакти все-таки більш хаотичні. З цим можна порівняти перші змагання, але з досвідом дії стають більш контрольовані й осмислені, Однак відчуття дуже схожі, майже однакові. Ти теж на турнірах маєш тунельне бачення, якийсь образ перед собою свого супротивника, а з боків усе розмите.

Андрій Савенко на ЧС-2025/ Фото з колекції Савенка

"Перший з усіх зламався": чому важлива психологічна підготовка

Якщо ти на полі бою будеш думати про те, що загинеш, я вважаю, що ти не зберешся для виконання бойового завдання, про це потрібно не думати. В спорті на відповідальних змаганнях, де кожна помилка може відіграти ключову роль та стати фатальною, як і на полі бою, ти просто про це не думаєш. Ти налаштовуєшся, виходиш й робиш свою справу.

Тобто психологічна підготовка має бути в першу чергу?

Так, психологічна підготовка в першу чергу. Маю мільйон прикладів, як і на полі бою, так і в спорті.

У 2014 році в мене був товариш, я на той час тільки потрапив у розвідувальну роту 79 окремої десантно-штурмової бригади, він був сержантом й ставився до мене скептично, оскільки я спортсмен такого високого класу та ні де не служив, і не маю бойових навичок.

Коли ми потрапили в Ізварине в котел й постійно шли обстріли наших позицій "Градами" та всім іншим, то він перший з усіх зламався, хоча був найдосвідченішим серед нас. Психологічно він не витримав та взагалі відмовився виконувати бойові завдання.

Андрій Савенко / Фото з колекції Савенка

"На передовій у нас не стає легше": про мобілізацію спортсменів

У попередньому інтерв'ю ви розповідали про те, що дратує, коли спортсмени кажуть який "ти красень", а самі вони не на війні. Та все ж чи не мотивують військових великі перемоги як-от Усика, коли він ще й розповідає про війну в Україні?

Моя особиста думка, якщо людина досягла призовного віку, неважливо чемпіон світу чи ні, вона має стати на захист своєї Батьківщини, адже про це йдеться в Конституції. Я вважаю, що кожен чоловік, який себе поважає, повинен долучитися до захисту своєї рідної країни.

Андрій Савенко / Фото з колекції Савенка

Від того, що він підіймає прапор на чемпіонатах світу, на передовій у нас не стає легше, тому що ми зараз боремося за існування нашої України в першу чергу. Я маю двояке ставлення до них, адже багато знайомих спортсменів, які пішли воювати й воюють там, навіть зі мною, ми перетинались на бойових завданнях. А більша частина просто сидить вдома та просто тренуються. В мене питання до них, яким чином вони уникають мобілізації.

Це питання особисто до кожного, якщо чоловік станом на 2025 рік особисто не прийшов у ТЦК і не мобілізувався, то який він чемпіон? Чемпіон — це не просто п’єдестал і медаль на грудях. Це — стиль життя, стан душі, щоденна праця над собою. Справжній чемпіон пізнається не у словах, а в діях, у здатності стояти до кінця, коли важко всім. Сьогодні вся справжня збірна України в окопах. Для них найвища нагорода — не олімпійське золото, а захищена Батьківщина та посадка попереду , яку потрібно зайняти!

Андрій Савенко та Володимир Зеленський / Фото з колекції Савенка

Чимало українських спортсменів пішли на війну. Проте є випадки, коли на темі війни ледь не піаряться. Наприклад, ветеран Олег Симороз нещодавно заявив, що Алієв нібито незаконно отримав УБД. Сам же Алієв розповідає, що треба відправити ухилянтів на нуль. Як ви ставитеся до цього?

Ніяк, я з ним не перетинався. Я не можу коментувати це питання, адже якби я з Алієвим десь служив разом, я б міг сказати воює він чи ні. Те, що він закликає йти служити, це правильно, хай усі йдуть воювати. Хоча зазначу, що я десь його бачив ще на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році в Оболонському районі зі зброєю.

Нещодавно мобілізували колишнього воротаря Динамо Артура Рудька, який намагався втекти з країни. Чи є сенс у мобілізації таких людей і як до них ставляться у війську?

Боятися на війні – це нормально, якщо ти не боїшся, значить це вже неправильно, йдуть якісь збої й потрібно замислитися, пройти якийсь курс лікування, адже усі хочуть жити й страх присутній.

Якщо людина боїться у цьому нічого смертельного немає, але він може виконувати інші завдання в тилу, тому що ту роботу теж треба робити. Для того, щоб стріляти на передовій – ті патрони потрібно подавати. Якщо він (Рудько – 24 канал) боїться, то хай в тилу щось робить допомагає та долучається до захисту України. Прокоментувати саму ситуацію на кордоні не можу, адже знову ж таки не володію повною інформацією, щоб відповісти на це питання.