Геополітичні «американські гірки» Дональда Трампа

Російський диктатор грається з президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом «в мир». І той прийняв цю гру. Хоча Путін постійно виставляє його перед міжнародною спільнотою, як слабкого президента. Трампівське марнославство та відчайдушне бажання за будь-яку ціну отримати Нобелівську премію, стало його ахіллесовою п’ятою. Ставка Трампа на Путіна виглядає дуже дивно. Як і те, чому він впритул не бачить, що було б очевидним для кожної розсудливої людини, – російський диктатор хоче не більше, ні менше, як знищення українського народу та зникнення Української держави з мапи світу.

Єдине рішення – ліквідувати режим Путіна та його злочинну камарилью. Колективний Захід мав би використати для цього всі свої військові, фінансові та виробничі ресурси. Надавши в розпорядження України зброю, яка урівноважила її можливості в протистоянні з Російською Федерацією. Адже як можна воювати з ворогом, який від початку війни мав переваги. Але це в Брюсселі та Вашингтоні воліли залишати поза своєю увагою. 

«Мирне врегулювання», яке Україні і Заходу пропонує Москва, є нічим іншим, як знищенням української державності та ліквідацією провідної ролі західної цивілізації у світі. Чого добивається Російська Федерація разом з Китаєм, й тому єдиним виходом стає перемогти Росію в Україні. І це потрібно зробити не тільки заради України, цього вимагає весь хід сучасної світової історії.

Путін постійно кидає виклики Трампу, а той удає, що це складова частина переговорного процесу з Кремлем, за якою проглядаються якісь можливі домовленості. Все повторюється регулярно і виникає побоювання, що це триватиме доти, поки 47 президент Сполучених Штатів залишатиметься в Білому домі. І  зводиться до того, що багато розмов, але мало дій.

То ж скільки часу Америка та Європа збираються терпіти  путінські нісенітниці, перш ніж нададуть необхідну підтримку Україні, котрої буде достатньо, щоб усунути російську загрозу для нашої планети?

 Коли нарешті Дональд Трамп і європейські лідери зрозуміють, що Путіна потрібно перемогти в Україні? Адже він ніколи не відмовиться від своїх намірів знищити Україну, і якби це дійсно відбулося, то війна дуже швидко перейшла у свою другу фазу, поширившись на увесь Європейський континент.

Путіна підбадьорила легкість, з якою він зміг обдурити президента США, і нерішуча, половинчаста підтримка України з боку більшої частини Європи. Диктатор вже відверто оголошує, що ні на які домовленості щодо України він не піде, якщо не виконають його початкові вимоги 2022 року. Хоча це мало бути зрозумілим ще від самого початку. То що ще мусить зробити Московія, яке ще має бути потрясіння, аби вільний світ почав ефективно захищатися?

І як тут не пригадати старе англійське прислів’я: “Fool me once, your fault; fool me twice, my fault” (Обдури мене один раз – твоя вина; обдури мене двічі – моя вина). Коли комусь вдається вас обдурити вдруге, це ваша власна вина, бо ви не навчилися з першого досвіду. Це прислів’я підкреслює важливість обережності та мудрості, і воно звучить особливо актуально, коли мова йде про глобальні геополітичні рішення, які здатні змінити шлях розвитку людства на наступні століття.

І тут все прораховується дуже просто: Путін ніколи не мав наміру зупиняти війну в Україні доки Росія не переможе.  Хто з оточення навіяв Трампу, що може бути інакше? Оскільки кремлівському фюреру абсолютно байдуже, скільки ще на цій війні загине росіян. В нього є старий порядок денний, щоб знову зробити Росію “могутньою”. Дональд Трамп і Європа повинні триматися разом або назавжди втратити Україну на користь Московії.

Очевидно, що Путін вважає Трампа слабким після багаторазових невдалих спроб домовитися.  Але кожного разу, коли Дональд Трамп б’є обвинуваченнями по Україні, він лише послаблює власні позиції. Для президента США можливий єдиний успіх, коли він забезпечить українців найефективнішими інструментами для видворення росіян за кордони України. В іншому разі він ризикує не тільки втратити авторитет Америки, а і її союзників.

Цілком прогнозовано, що Путін продовжуватиме тиснути, ухилятися, вбивати та імітацією можливості переговорів затягувати час, поки не зустріне силу, яка буде здатна його зупинити. А для того, щоб його зупинити потрібен лідер, і зараз він на Заході є лише формально. Дональд Трамп постійно демонструє своє небажання відкрити очі на загрозу з боку Російської Федерації та занадто  мляво реагує на всі виклики та загрози, котрі постають сьогодні перед західним світом. 

Виглядає на те, що Трамп, з часу своєї другої президентської каденції, свідомо чи несвідомо, виконує роль адвоката Путіна. Який застосовує щодо президента Америки всі можливі політичні обманки, аби тільки той не вирішив допомогти по-справжньому Україні, цим зруйнувавши всі плани Кремля.

А так Дональд Трамп, попри всю свою зарозумілість, нікого не лякає. Якби він з моменту своєї інавгурації дотримувався послідовної лінії щодо України, то міг би здобути певний рівень довіри. Однак його надзвичайно непослідовна позиція показала його беззубим тигром. І в підсумку сталося так, що Трамп є частиною проблеми, а не частиною її вирішення. Він постійно демонструє, що його рішення щодо України такі ж мінливі, як осіння жовтнева погода.

В закуліссі дипломатії мали б бути задіяні внутрішні механізми, унеможливлюючи продовження розігрування Путіним чергових політичних обманок, які перетворюють переговорний процес на американські гірки. Що за задумом головного кремлівця, мусить збивати противника з пантелику, і примушувати його нервувати від невизначеності та непрогнозованості наступних дій Москви.

Поточна ситуація підводить до того, що Європа мусить взяти на себе відповідальність за можливі наслідки російсько-української війни. Та визнати, що підлабузництво перед Трампом ні до чого не призвело. Адже йому байдуже до того, що може бути з Україною далі, і він тримається за це. Трамп постійно розводить європейців: дає обіцянки, викликаючи хибну надію, потім від них відступає, і це повторюється знову і знову.

Тому зміна ставлення об’єднаної Європи до війни Росії в Україні єдина можливість перекрити шлях Росії для вторгнення далі на Європейський континент. Надавши необхідну допомогу Україні, Трамп міг би закінчити цю страшну війну ще декілька місяців тому. Але він цього не хоче, і однією з головних причин цього стало те, що він сподівається після війни на гешефтні угоди з Путіним, і ймовірність укладення таких угод домінує перед всім іншим.

Тому зараз все виглядає наступним чином: досі немає санкцій проти Росії чи росіян, досі немає підвищення тарифів на російські товари, досі немає санкцій проти найбільшого покупця російської нафти Китаю, досі немає адекватної військової підтримки для України. Дональд Трамп використовує гучні слова не вдаючись до жодних конкретних дій. Окрім, звісно, спроб залякати Україну поразкою та примусити її здатися на милість російському тирану. 

Проте постійне коливання між підтримкою України та тяжінням до Росії, залежно від того, хто його останній більше розлютив, аж ніяк не допомагає. Навпаки, це лише продовжує війну та заохочує Путіна до подальших агресивних дій. Затяжна «томагавкіада», запущена Дональдом Трампом, стала наочним цьому підтвердженням.

Європа поступово прокидається, але прокидається надзвичайно повільно. А реальність ситуації є такою, що війна Росії може тривати ще довго, якщо європейські держави не об’єднаються, і не введуть свої спільні війська в Україну для допомоги українській армії. Тільки допомога на землі і повітрі здатна продемонструвати Путіну, що ситуація зайшла вже так далеко, що продовження конфронтації буде критично небезпечним для російських інтересів та самого існування Російської Федерації.

 Мир в Україні через демонстрацію сили Росії, мав би стати головною повісткою об’єднаної Європи. Оскільки дипломатичним шляхом домовитися з Москвою неможливо.

 Всі подальші спроби умиротворити Путіна,  непублічно обіцяючи йому значні поступки за рахунок інтересів Української держави, ніколи ні до чого не призведуть. Путін хоче всю Україну, і не менше.

Тому потрібно враховуючи геополітичні реалії та діяти відповідно до цього. Іншого шляху ні в України, ні Європи немає й не може бути. Але чи вистачить в європейців сміливості втрутитися у війну в Україні?..