Санкції США - цілі удару по російській нафтовій галузі

США запровадили санкції проти Роснафти, Лукойлу та їхніх дочірніх компаній (з часткою російських компаній понад 50%). Паралельно ЄС посилює свій санкційний режим щодо "російських нафтових гігантів". На перший погляд, це потужний удар по російських нафтових доходах. Збут структур Алекперова та Сєчіна справді просяде. Але сказати, що американський тиск буде для них "смертельним", я б не поспішав. Але вкрай неприємними будуть процеси, які зачіпають перспективи розвитку. І тут Вашингтон і обмежує Росію, і створює можливості для власних нафтових гігантів. Давайте розбиратися по порядку.

По чому вдарять і де будуть марними санкції

Обмеження будь-яких фінансових операцій, що проводяться Роснафтою, Лукойлом та їхніми дочірніми компаніями, створює колосальні проблеми у використанні флоту (фрахт суден, купівля своїх), видобутку нафти (купівля обладнання, послуг) і, природно, продажу.

Але є одне "але" - при використанні фінансових інструментів, пов'язаних зі США. Тобто розрахунки в національних валютах (рупії, юані тощо) напряму не підпадають під такі обмеження. Вторинні санкції можливі, але лише якщо партнери російських компаній напряму виходять на американський чи європейський ринки. І тут варто згадати, що значна частина російської нафти продається саме в Азії. Причому для внутрішнього споживання (КНР, В'єтнам, Монголія) ряду держав. Інше питання, що продається зі суттєвим дисконтом через "токсичність" російських партнерів. Парадокс, але на великих обсягах тільки Індія та Китай де-факто купували нафту нижче прайс-кепу. Не тому що вони так вірили в європейські чи американські санкції, а тому що могли на їхньому тлі викрутити руки росіянам. А ось торгівля так званим "тіньовим флотом" йшла зі значно меншою знижкою.

Дефіцит технологічного обладнання та складнощі в укладанні контрактів на розвідку та буріння - це складно для російських нафтових гігантів. І вже не перший рік. У 2019 році ми з Iliya Kusa досліджували тему впливу санкцій на РФ. І вже тоді в профільних стратегіях РФ відзначала вплив технологічних санкцій на видобуток як проблему. Частково це намагалися і намагаються вирішувати через КНР, але Китай вимагає своєї участі в капіталі. На що РФ не поспішала погоджуватися.
Сірі схеми експорту. Це те, що журналісти часто пов'язують з популярним словосполученням "тіньовий флот". Тут у РФ варіантів безліч. Хоча б тому, що значна частина експорту формально ведеться невеликими "приватними" компаніями або за сірими схемами з дозавантаженням у морі іншими сортами і підміною документів про походження на момент заходу в європейські порти. Тому такий механізм залишиться діяти. Хоча Росії доведеться (зважаючи на ризики) давати набагато більшу знижку покупцям.
Трубопровідний експорт. Сьогодні це насамперед поставки до Угорщини та Словаччини. Тут російським компаніям буде справді "дуже боляче" - механізми легальні та прозорі. Але є винятки, аналогічні грузинському підходу з терміналом Kulevi, куди тиждень тому відбулося перше відвантаження. Це заміна продавця. У Грузії поставками займалася Русснефть Михайла Гуцерієва (хоча той теж перебуває під санкціями, але є можливість роботи). Тому можлива зміна постачальника на групу з невеликих компаній.

АЛЕ! І це дуже важливо! Процеси можуть піти й далі. Нагадаю, що на тлі санкційного тиску в нафтопроводі "Дружба" вже є казахстанська нафта. Поки небагато, і йде вона насамперед у напрямку Німеччини. Однак якщо США націляться на збут трубопроводами, я не виключаю зустрічі американських делегацій з Алієвим та Токаєвим уже найближчим часом із подальшою поступовою заміною російської нафти на нафту з інших держав. Москва, до речі, може піти на такий крок виходячи з відсутності у Казахстану та Азербайджану резервів на миттєве збільшення поставок новим маршрутом. Тобто спробувати використати схему з додаванням "російської частини" до таких потоків. Однак така схема має часові обмеження - чим більше Казахстан та Азербайджан нарощуватимуть поставки, тим менше місця залишатиметься росіянам у російському трубопроводі. І далі варіант - або йти, або конфліктувати. Тому подібний механізм можливий лише в розрахунку на скасування санкцій через 1-2 роки максимум.

Таким чином, у перелічених напрямках РФ спробує спочатку діяти через невеликі приватні компанії, де Лукойл і Роснафта продаватимуть сировину за рублі на території РФ, а вже ті експортуватимуть її від свого імені. А далі питання створення повноцінних фірм-прокладок - у цьому досвід Росії є. Але в будь-якому випадку йдеться про зниження обсягів торгівлі на найближчі 4-5 місяців.

Перспективи або де буде дуже боляче

А ось головний удар, де Лукойл і Роснафта будуть вельми обмежені в маневрах - закордонні активи. Географія велика. Навскидку - це Гана, Нігерія, Саудівська Аравія, Казахстан, Мозамбік, В'єтнам, Єгипет, Бразилія. І нафтопереробка, включаючи Румунію, Німеччину, Катар, Бразилію, Індію та пострадянські країни (тут я свідомо не згадую активи в Ірані, Венесуелі, Кубі - державах, які не звертатимуть уваги на санкції США).

І тут справді боляче. Оскільки у видобутку, як правило, укладаються довгострокові контракти і/або участь Роснафти, Лукойлу у великих проектах з розвідки з розподілом продукції прописується в додатках до міждержавних договорів. Відповідно, як мінімум, в Африці переоформити бізнес з головних структур або "дочок" на фірми-прокладки буде вкрай складно. А отже, є ймовірність втрати частки у видобутку та права на видобуток. Важливо, оскільки нафта, видобута навіть "Роснафтою" в Африці, спокійно продавалася по всьому світу - вона ж не "російська".

Є лазівка, яка вже працює - у списку немає Лівії, Сирії та ще низки держав, оскільки там видобуток ведеться якраз через фірми-прокладки, які формально ніяк не пов'язані з нафтовими гігантами РФ. Такий підхід може бути застосований. Однак далеко не скрізь.

І якщо російські компанії почнуть виходити з великих проектів, їм на зміну прийдуть (з великою часткою ймовірності) американці або європейці.

З нафтопереробкою ще складніше. Але тут імовірність "задушення санкціями" вкрай мала. Формально санкційні пакети діятимуть. Але казначейство США може буквально через годину випустити General License, що дозволяє операції з тими чи іншими "дочками". Як, наприклад, уже зробила Велика Британія вчора щодо Rosneft Deutschland GmbH і RN Refining & Marketing GmbH - німецьких дочок "Роснафти", що перебувають поки під управлінням німецького уряду. Нічого не заважає Вашингтону так само вчинити щодо низки проектів, де вже є американський інтерес або інтерес союзників.

У нашому випадку важливий політичний ефект. Якщо РФ не зможе домогтися "винятків" щодо низки проектів у Центральній Азії та на Каспії, то Роснафті та Лукойлу доведеться йти. Що автоматично знизить і без того зменшуваний вплив РФ у регіоні.

Аналогічна ситуація в державах Африки. Причому там активність дочок Роснафти або Лукойлу, крім усього іншого, створює фінансову та організаційну базу для інших активностей Кремля: починаючи від інструментів м'якої сили, закінчуючи діяльністю воєнізованих формувань і втручанням у внутрішню політику держав.

Висновок: це поки не смертельний удар, а попередження Білого Дому, яке створює додаткові можливості для американських (і не тільки) нафтових компаній. Останнє логічно, зважаючи на специфіку політики Трампа.

Але водночас з цим створюються передумови для зменшення присутності РФ у низці регіонів світу. Що також важливо США з точки зору позбавлення Росії підстав для висловлення претензій на статус третього геополітичного супергравця.

При цьому реальний ефект від санкцій залежить від переговорного треку Дмитрієва та результатів переговорів США з Індією та Китаєм. Режим General License давно випробуваний і чудово себе зарекомендував. Він зручний для Білого дому і активно використовується.