Шокуюча правда про зарплату українців

Український ринок праці після 2014 року, а особливо в умовах повномасштабної війни, переживає не просто трансформацію — він зазнав глибоких деструкцій, що роблять питання гідної оплати праці центральним для соціальної стабільності й економічного відновлення після війни.

Україна сумновідома тим, що рівень оплати праці українців є одним із найнижчих серед країн Європи, і за цим показником нас уже випереджають Молдова та деякі африканські країни… Згідно з даними Міжнародного валютного фонду, Україна є найбіднішою країною в Європі!

Середня заробітна плата в Україні за 2024 рік становила 20964 грн, що еквівалентно 500 євро. Для порівняння: за даними Євростату, у Євросоюзі від 1100 євро (Болгарія) до 4542 євро (Австрія), Польща — 1650 євро, Німеччина — 4100 євро.

Найгострішою соціальною проблемою України є критично великий розрив між високою вартістю життя і низькою оплатою праці.

Наявність цієї проблеми зумовлена тим, що в Україні з початку незалежності владна «еліта» сповідувала хибну політику дешевої робочої сили та будувала сировину модель економіки. Як наслідок маємо знецінення праці, зниження рівня професійності працівників, бідність і масову трудову міграцію.

Характерним для слаборозвинених країн і, на жаль, для України є низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва, а також оплати найманої праці у структурі ВВП.

Частка оплати праці найманих працівників у ВВП України знизилася з 49,9% у 2013-му до 38,9% — у 2017-му і до близько 35% — у 2024-му.

Частка заробітної платні в собівартості українських товарів 2024 року становила лише 7–9%, тоді як у країнах Західної Європи — 30–45%. А це свідчить про надмірну експлуатацію української робочої сили.

Однією з причин невисокої частки зарплати в собівартості продукції є низький рівень доданої вартості, створюваної на українських підприємствах. Така проблема є найхарактернішою для продукції хімічної та металургійної галузей, підприємства яких належать одіозним олігархам. Якби Україна експортувала не сировину та півфабрикати, а товари з глибшим ступенем переробки, більшою була б і частка заробітної плати у собівартості.

Замість модернізації промисловості, інвестування у заміну зношеного та застарілого устаткування вітчизняних підприємств власники-роботодавці примудряються отримувати надприбутки, попри високу матеріаломісткість та енергоємність виробництва, шляхом скорочення витрат на заробітну плату найманого працівника.

Деякі роботодавці стверджують, що в нас мала зарплата, тому що низька продуктивність праці. Однак не слід забувати, що продуктивність праці на 95% залежить від роботодавця: його здатності ефективно організувати процес виробництва, впровадити сучасні технології, навчити і підвищити кваліфікацію свого працівника.

Втім, сама держава причетна до ошукування найманих працівників, бо в нас податкове навантаження на фонд оплати праці є надмірним — 41,5%.

Крім того, неможливо оминути увагою таку значну статтю витрат вітчизняних підприємств, як їхня корупційна складова, що, за різними оцінками, становить 10–20% доходів підприємців. У житловому будівництві ця корупційна частка ще більша — 30–40% від собівартості.

Гострим залишається і питання значної диференціації рівня оплати праці серед найманих працівників у різних видах економічної діяльності та регіонах.

Протягом останніх років найбільші заробітки були у сфері фінансових, посередницьких послуг, а не в сфері матеріального виробництва.

Співвідношення в посадових окладах між працівниками основних професій і топменеджментом (правління, наглядових рад) сягає 1:200. В європейських країнах це співвідношення коливається в межах від 1:4 до 1:12.

Середньомісячна зарплата жінок в Україні становить лише 75% зарплати чоловіків.

Кожен четвертий найманий працівник в Україні перебуває за межею бідності. Таке ганебне явище, як бідність, серед тих, хто працює, просто не має виправдання з позиції європейської практики.

Проте і занижену зарплату недобросовісні роботодавці сплачують невчасно, заборгованість з виплати заробітної плати досягла рекордного показника у більш як 3 млрд грн!

Однією з причин низької зарплати є вкрай неефективна та несправедлива система оподаткування та розподілу доходів. При цьому має місце кричуща майнова поляризація суспільства, розрив між доходами 10% найбідніших і 10% найбагатших надвеликий, так званий децильний коефіцієнт становить 1:40.

Можновладцям та олігархам дуже пощастило, що терплячі українці мало страйкують і вдовольняються жалюгідними копійками.

На жаль, в Україні відсутній ефективний і дієвий соціальний діалог щодо шляхів підвищення продуктивності праці та більш справедливого розподілу доходу між роботодавцями і працівниками. Профспілки слабкі і розпорошені — не здатні до ефективного захисту інтересів найманих працівників. Роботодавці жадібні та соціально безвідповідальні. Держава в результаті зрощення влади і великого капіталу втратила функції незалежного соціального арбітра та обслуговує корисливі інтереси олігархічних кланів.

Ще однією з проблем забезпечення належного рівня оплати праці є інститут мінімальної заробітної плати, який не виконує покладеної на нього функції — відтворення робочої сили та утримання сімей.

Протягом останнього часу в Україні спостерігаються лише профанація та імітація реформування системи оплати праці.

Встановлення урядом розміру мінімального посадового окладу працівника 1-го тарифного розряду Єдиної тарифної сітки на рівні затвердженого в законі про державний бюджет штучно заниженого прожиткового мінімуму (втричі меншого за фактичні показники) призвело до зрівнялівки в оплаті працівників бюджетної сфери з 1-го по 12-й тарифний розряд, а отже, до знецінення висококваліфікованої праці.

У результаті маємо штучно занижений рівень оплати праці працівників бюджетної сфери. Наприклад, у квітні 2025 року середня зарплата в сферах освіти, охорони здоров’я, культури становила 55% від середнього рівня по економіці.

Тож реформування оплати праці необхідно розпочати з нової удосконаленої методології визначення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, відновлення адекватної оплати праці в бюджетній сфері, в забезпеченні обґрунтованої міжпосадової, міжкваліфікаційної диференціації в оплаті праці та усунення диспропорцій у розмірах заробітної плати працівників однакової кваліфікації, що виконують роботу рівної цінності.

За розрахунками профспілок і незалежних експертів, мінімальна заробітна плата вже зараз має становити не менш як 16 000–20 000 грн. Якби у влади вистачило бажання і волі закрити чорні офшорні та криптодіри, стимулювати власне виробництво та детінізувати економіку, то вже найближчим часом середня зарплата досягла б 1000 дол...

Підвищення заробітної плати — потужний стимул для розвитку економіки. Це зростання внутрішнього попиту, піднесення національного виробництва, нові робочі місця. А значить, завдяки підвищенню зарплати кожного українця з’явиться можливість забезпечити економічне зростання нашої держави!

Для реформування оплати праці в Україні необхідно відмовитися від хибної політики дешевої робочої сили і сировинної моделі. Розпочати впровадження нової моделі економіки, що передбачає інноваційний розвиток, нові технології, зростання продуктивності праці, збільшення доданої вартості української продукції, більш справедливий розподіл доходу між роботодавцями та найманими працівниками.

У рамках європейської інтеграції України необхідно забезпечити виконання в повному обсязі положень щодо гідної оплати праці, якості людського життя, скорочення бідності, які передбачені в Угоді про асоціацію з ЄС, Європейській соціальній хартії, відповідних конвенціях Міжнародної організації праці.

На законодавчому рівні першочергово необхідно:

• внести зміни до законодавства щодо деофшоризації та детінізації економіки України;
• передбачити зменшення навантаження на фонд заробітної плати, впровадження прогресивної шкали податку на доходи фізичних осіб та оподаткування розкоші;
• встановити прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні фактичного його розміру на основі осучаснених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, з урахуванням потреб працівника на забезпечення житлом, медичним обслуговуванням, освітою відповідно до ратифікованої Україною Конвенції МОП №117 про основні цілі та норми соціальної політики та індексу споживчих цін;
• встановити мінімальну заробітну плату з урахуванням сімейної складової відповідно до ратифікованої Україною Конвенції МОП №131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, та індексу споживчих цін;
• встановити посадовий оклад працівника 1-го тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткою у розмірі, більшому за мінімальну зарплату;
• внести зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» щодо підвищення розміру доходу, що підлягає індексації, до двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розрахованих згідно з нормами чинного законодавства з урахуванням положень Конвенції МОП №117; зниження порогу індексації до 101%; обмеження максимальної суми доходів, до якої застосовуватиметься механізм індексації грошових доходів;
• встановити суворішу відповідальність за порушення законодавства про оплату праці, зокрема за несвоєчасну виплату заробітної плати з виплатою пені за кожен день затримки, за будь-які форми дискримінації в оплаті праці за гендерною та іншими ознаками.

Для успішної реформи необхідне справжнє соціальне партнерство, конструктивний і дієвий соціальний діалог між об’єднаннями профспілок, роботодавців, громадськістю та органами влади. Та, звісно, високий рівень відповідальності, насамперед влади.