Від розвідки до ракетно-бомбових ударів: експерт оцінив сьогоднішню роль стратегічних дронів

Стратегічні ударні БПЛА вже перейшли з розряду експериментальних платформ у повноцінний інструмент повітряних операцій: велика дальність, носійна здатність і інтегровані системи наведення змінюють вимоги до планування та логістики.

У розмові з експертом з питань розвитку озброєння та новітніх технологій Богданом Долінце розберемо ключові технічні рішення (озброєння, сенсори, канали зв’язку), оперативні наслідки їхнього застосування та практичні виклики для виробництва й протидії.

— Як ви оцінюєте рівень розвитку такого напряму, як великі бойові дрони в Україні, якщо порівнювати з провідними арміями світу? В чому ми лідируємо, а в яких аспектах іноземні виробники мають першість?

­— Якщо говорити про так звані великі дрони або ударні БПЛА стратегічного рівня, то на сьогодні Україна, по суті, не має власних серійних виробів такого класу. Тобто ті системи, які Сили оборони використовують, це переважно зразки іноземного виробництва. І найбільш відомими є системи типу Bayraktar ТВ2. Вони належать до так званого класу молодших дронів стратегічного рівня.

Це ті безпілотники, які можуть виконувати цілий спектр завдань. Тобто не тільки проводити якийсь моніторинг, а здатні залучатися до достатньо складних бойових місій.

Загалом, в Україні існувала ціла низка проєктів саме щодо створення великих бойових безпілотників. Це і презентована кілька років тому концепція безпілотника ACE ONE від колишніх топ-менеджерів ДП «Антонов» та Державного космічного агентства.

Була і профільна розробка від Укроборонпрому, який свого часу так само збирався представити великий ударний безпілотник. Але він, на жаль, у серійному вигляді так і не з’явився. Тобто ці пропозиції так і залишились на даний час у вигляді якогось демонстраційного проєкту або просто на рівні авантпроєктів чи концептів.

Це стосується і безпілотного комплексу «Горлиця» від очолюваної ДП «Антонов» групи компаній-авіабудівників. Він був, по суті, достатньо близьким до молодшої версії «Байрактара».

Якщо ж говорити загалом про загальносвітові тенденції, то нині достатньо активно розвивається напрям створення автономних ударних безпілотників стратегічного класу. Вагою від 3 до 5+ тонн. Ці потужні дрони мають власну концепцію інтеграції в наявні авіаційні мережі та платформи.

Це означає, що подібні безпілотники будуть працювати разом з літаками п’ятого або шостого покоління, тобто виконувати завдання разом із пілотованою авіацією. Який вигляд це має на практиці: може летіти один винищувач F-35-й, а разом з ним слідувати в зграї 3–4 таких БПЛА-винищувача, які мають власне озброєння та наділені системами штучного інтелекту.

І пілот винищувача безпосередньо може давати команди або додаткові завдання автономним безпілотникам. Вони можуть виконувати, наприклад, більш складні або небезпечні завдання, пов’язані з розвідкою, завдаванням ударів, роботу за лінією фронту та в зоні активної ворожої ППО. При цьому пілотований бойовий літак не буде заходити в зону ураження або високого ризику.

Так зберігається і більш дороговартісна техніка, та найголовніше — мінімізується загроза життю самого пілота. Адже термін та навіть сама вартість підготовки таких фахівців є достатньо високою і складною.

— Пане Богдане, а як змінюється тактика підрозділів з появою важких ударних дронів?

— Загалом такі безпілотники фактично можуть залучатися до реалізації усього спектра бойових завдань, які раніше виконувала виключно пілотована авіація. Тобто нести «розумні бомби» або некеровані боєприпаси, мати різні бортові сенсори, системи моніторингу, спостереження, виявлення, ведення розвідки. І так само вони можуть бути частиною комплексної системи радіоелектронної боротьби.

Загалом, якщо говорити про такі системи, то розвивається ціла низка спеціалізованих видів озброєнь у вигляді високоточних керованих ракет різних типів саме для таких платформ. Це і протирадіолокаційні боєприпаси, ракети з лазерним наведенням, які можуть бути інтегровані на такі безпілотники. Тобто це фактично новий клас озброєнь.

Третя важлива складова: такі потужні БПЛА можуть виконувати роль такого собі повітряного авіаносця і нести на собі менші безпілотники, які можуть скидатися або запускатися для виконання спеціальних завдань у визначених місцях чи безпосередньо на полі бою.

Це можуть бути безпілотники-камікадзе або ударні дрони тощо.

— У яких випадках використання великих БПЛА є доцільнішим, ніж артилерії чи пілотованої авіації?

— Якщо говорити про використання таких безпілотників, то, насамперед, як порівняти з так званою традиційною, пілотованою авіацією, вартість одного борта безекіпажного повітряного судна може бути в десятки разів дешевшою. Створення таких безпілотних систем, на моє переконання, для певних завдань є більш доцільним.

По-друге, такі важкі БПЛА можуть виконувати достатньо складні і небезпечні завдання. Адже, повторюся, ризик втрати такого літального апарата, він має набагато значення для підрозділу, ніж загибель бойового пілотованого літака вартістю сотні мільйонів доларів. Що вже й казати про втрату льотчиків.

По-третє, все ж таки залишаються базові переваги БПЛА, які є притаманними для пілотованої авіації. Це і висока швидкість, маневреність та можливість проникнення вглиб повітряного простору, який контролює противник. А це і проходження систем протиповітряної оборони, автономне виявлення та ураження цілей по заданих характеристиках, враховуючи, що ці безпілотні системи наділені і використовують елементи штучного інтелекту.

Вони мають достатньо високу ступінь автономності. Навіть у випадках втрати зв’язку з бойовим пілотованим літаком або безпосередньо з літаком, що веде таку зграю таких дронів, вони можуть продовжувати виконувати бойові завдання в автономному режимі і так само самостійно повертатися на аеродром базування.

— Ви частково цю тему порушили, і все ж таки: які вимоги є щодо боєприпасів, які несуть великі бойові дрони? Мається на увазі за масою, за точністю завдавання ударів, за ефективністю?

— Якщо говорити про використання боєприпасів, то маємо розуміти, що подібні безпілотні системи поки що наділені меншою вантажопідйомністю, ніж класичні винищувачі чи бомбардувальники. І це зменшує перелік тих типів боєприпасів, які ці безпілотники можуть нести. Але, знову таки, така ситуація існує нині. А відсутність на борту систем для забезпечення життєдіяльності пілота робить співвідношення корисної маси до загальної маси повітряного судна в таких дронах, залишаючи їх далеко поза конкуренцією.

Але частина вже наявних класичних боєприпасів, наприклад американських легких високоточних крилатих бомб GBU-39/B Small Diameter Bomb, вже інтегровані та використовуються на безпілотниках типу Loyal Wingman (з англ. — «Вірний ведений»), безпілотних винищувачах від австралійського підрозділу авіабудівної корпорації «Боїнг».

Та якщо говорити про високоточні або малогабаритні боєприпаси, а тут йдеться про бомби вагою від 5 до 30 кілограмів, то для більшості таких платформ доведеться розробляти фактично окремий клас боєприпасів із власними характеристиками, з окремими вимогами. Власне, вони будуть за своїми характеристикам схожі або повторювати звичайні відомі авіаційні боєприпаси. Але, як правило, з меншою потужністю та меншим радіусом дії.

Якщо говорити про можливість використання таких безпілотних систем, як авіаносці, тобто можливістю фактично бути маткою для інших безпілотних літальних апаратів, наприклад — дронів-камікадзе або дронів-розвідників, то доведеться розробляти спеціальні малі та мікро-БПЛА, які зможуть запускатися з таких великогабаритних безпілотників.

І в наявних західних розробках вже є такі типи безпілотних розумних боєприпасів, спеціально створених, щоб запускатися з більших безпілотних літальних апаратів.

— Але щоб ефективно застосувати це озброєння, треба ще здолати оборону ворога. А на вашу думку, які рішення у сфері захисту від РЕБ є найбільш актуальними для такого класу машин?

— Якщо загалом говорити про можливість проходження такими типами машин систем протиповітряної оборони, засобів постановки електронних завад противника, то це наявність на борту цілої низки систем, які забезпечують високий ступінь автономності.

Це не тільки компоненти штучного інтелекту, зокрема і системи безсупутникової навігації, які дозволяють безпілотнику за аналогією з людиною-пілотом здійснювати орієнтування на місцевості. Навіть у разі придушення сигналів зв’язку з базовою станцією або головним літаком, такі системи навігації дозволяють продовжувати виконання поставлених завдань.

Друга важлива складова — це, звісно, використання уже відомих технологій: стелс-зниження радіопомітності. Враховуючи розміри безпілотників, а вони в декілька разів менші, ніж звичайні машини пілотованої авіація, це завдання буде набагато простішим.

А ось найбільшим викликом залишається політ на надмалих висотах. Тобто таких, що є складним навіть для пілотованої авіації в умовах обходження випромінювання радарів протиповітряної оборони. Ось для таких систем це буде реалізацією одних з головних компонентів, які дозволятимуть безпілотним літакам непомітно підкрадатися до наявних зон роботи систем протиповітряної оборони. А, можливо, навіть і забезпечувати знищення ворожих об’єктів для розчищення шляху для інших БПЛА або для звичайної пілотованої авіації.

— І наостанок, базуючись на всіх досягненнях, які ця сфера вже має нині, які ви бачите основні тенденції в розвитку сфери великих бойових дронів і боєприпасів до них на найближчі роки?

— На сьогодні ціла низка відомих міжнародно визнаних виробників розробляє дані платформи. Це і європейські виробники — німецько-французький концерн Helsing продукує відповідний проєкт рішення CA-1 Europa. Це і вже вищезгаданий БПЛА від Airbass Wingman. Це і інші західні зразки, такі як Excuse 58, Kratos XQ-58 Valkyrie, ENBATA, MQ-28 Ghost Bat.

І ключовими напрямами розвитку я бачу два основні. По-перше, це створення середнього класу важких стратегічних безпілотників між звичайними БПЛА і пілотованою авіацією. Та сама Туреччина після добре відомого і навіть оспіваного в Україні Bayraktar ТB-2, пішла в бік створення кооперативного багатоцільового дрона типу Akıncı («Акінчі»), важкого ударного безпілотника, що використовує українські двигуни АІ-450Т.

По-друге, це система глибокої автономії на полі бою. Ми бачимо, що весь світ рухається десь в одному напрямку. І ключовим виходом залишається створення саме компонента машинного навчання. Тобто це елементи глибокого штучного інтелекту, які дозволять всім платформам мати значний ступінь автономії незалежно від наявності або втрати зв’язку з оператором або з базовим літаком і завдяки власним незалежним системам навігації та ухвалення рішень все одно успішно завершувати складні бойові операції.