Знакові місця кримінальної історії Харкова: афера “Чарівні двері”

Суть афери проста: знайти покупця (або продавця) і привести його у певне місце, з якого є інший вихід, взяти гроші за товар чи сам товар і, головне, переконати почекати під будь-яким приводом. І, звичайно, акуратно і вдало втекти. Тобто схема працювала як із продавцем (потерпілий продавав щось, і на цьому втрачав предмет продажу), так і з покупцем (тут просто “йшли” гроші за якийсь вигаданий товар).

Успіх у цій простій афері багато в чому визначався наявністю певного місця – прохідного під’їзду чи двору. У Харкові було кілька легендарних місць.

“Чарівні двері”

Це було найлегше місце для харківських “кидал”.

Триповерхові будинки на Григорівському шосе були збудовані у 30-х роках минулого століття, а у кожному під’їзді був так званий “чорний вхід” – двері з під’їзду у двір.

В одному з під’їздів якийсь свідомий мешканець, помінявши свої старі вхідні двері на нові, вирішив стару не викидати, а поставити їх на “чорний вхід”, бо там двері були зовсім старі і через них у під’їзді було холодно взимку. Таким чином, у під’їзді, на виході у двір з’явилися повноцінні житлові двері, оббиті дерматином, із замком, вічком і навіть номером квартири.

За легендою помітив такий вдалий збіг харківський шахрай Сергій “Спец”, який жив у сусідньому під’їзді. Це місце справді було знаковим, тобто дуже вдалим для харківських шахраїв. Щоправда, знали про нього не багато – місце тримали в таємниці. А ті, хто знав, експлуатували його на повну! Скільки разів там “кинули” простаків, можна лише здогадуватися. Але “Двері в казку”, як називали їх у певних колах, простояли аж до початку 1990-х.

Звичайно, це було не єдине місце в місті, яке підходило під схему “прохідняк”. Наприклад, на Салтівці у 12-поверхових панельних будинках за проектом було покладено другий, пожежний вихід з під’їзду. За фактом майже всі пожежні виходи в таких будинках за радянською традицією забивалися, а перед дверима заповзятливі мешканці влаштовували комору. Але кілька прохідних дверей все ж таки функціонували і, час від часу, використовувалися шахраями.

Харківські прохідні двори. Варіант для приїжджих

Іноді, але значно рідше для виконання цієї афери використовували прохідні двори старих дореволюційних будинків і так званих “сталинок”, яких у Харкові досить багато, особливо в центрі міста. Виглядали такі будинки дуже солідно, жили там зовсім не прості люди – і тоді, і зараз.

Старовинні будівлі з чудернацькими архітектурними прикрасами на фасаді, їх місце розташування, масивні ковані ґрати на вході у двір – все це сприяло довірі і значно полегшувало “роботу” шахраям. Саме цей метод обману застосовували, зазвичай, для приїжджих з периферії. А особливо просунуті харківські аферисти навіть готувалися та влаштовували імпровізовані екскурсії, розповідаючи історії про ці місця.

Особливою популярністю у харківських кидалів користувався двір будинку на Полтавському Шляху, навпроти Будинку Побуту і зовсім поряд із районним судом. Цей гарний будинок побудували ще до революції за проектом відомого архітектора. Але важливішим для шахраїв було те, що зовсім поряд був вокзал, і порівняно недалеко Центральний ринок – і там, і там легко можна було “зрізати” приїжджих із грошима.

Арка в’їзду у двір тоді була перекрита добротними гратчастими воротами. Хвіртка у воротах ніколи не зачинялася на замок, але приїжджі про це не знали. Коли шахрай зупиняв “клієнта” перед воротами, а потім зникав за воротами з його грошима, потерпілий довго стояв перед масивними воротами, не наважуючись увійти. А шахрай вдало проходив через двір і зникав у провулках Гончарівки та Карпівки.

Магазини

Ще рідше для схеми “прохідняк” використовували магазини. Але за часів тотального дефіциту роль “торговельного працівника, має продаж якийсь дефіцитний товар “, була дуже вигідною для аферистів.

Найчастіше “кидали” в універмазі “Харків”. Можливо, через те, що у 1980-х у цьому торговельному підприємстві особливо не переймалися безпековими питаннями. Ворота у двір універмагу майже завжди були відчинені, а охоронець на в’їзді, дідусь-пенсіонер, не особливо стежив за тими, хто входить і виходить. Двері з підсобних приміщень до торгового залу також не зачинялися.

Перший шахрай переодягався в робочий халат, куплений у цьому ж універмазі, і з “нахабним обличчям” просто заходив через госпдвір на територію універмагу. У цей час його напарник, другий шахрай, “зрізав” жертву в торговому залі і пропонував купити “через знайомого вантажника” якийсь дефіцит, наприклад, імпортні жіночі чоботи “з невеликою переплатою”.

До них із службового приміщення виходив перший шахрай, “вантажник”, у робочому одязі. Другий шахрай знайомив їх і під приводом пошуку наступного покупця зникав. “Вантажник” казав, що “товар є, але треба сплатити покупку через касу”, брав гроші і зникав у ті самі двері службового входу. Усе.

Другим за популярністю магазином для схеми “прохідняк” був магазин авто-мото запчастин на Лопанській набережній.

У цьому магазині був спеціальний технічний отвір зі стрічкою транспортера для завантаження товару. Але, для тих, хто знав, можна було протиснутися у вузьку щілину між транспортером та стіною та потрапити до підсобного приміщення магазину. Тут “кидок” був серйознішим.

Чеський мотоцикл “Ява 350” був межею мрій будь-якого сільського мешканця на той час. Купівля подібного апарату дорівнювала б у наш час до придбання розкішної іномарки. Вартість цього мотоцикла в магазині була близько 1500 рублів, але прийти в магазин і купити його просто неможливо.

Як правило, “робота” по магазину “Старт” йшла саме з “продажу мотоцикла”. А один “удар”, тобто одноразовий дохід шахраїв, становив від півтори до двох тисяч радянських рублів. Клієнта знаходили та “обробляли” заздалегідь. Переконували у наявності “свого” продавця чи вантажника у магазині. Покупець приходив у призначений час до магазину з обумовленою сумою, а далі все стандартно: зі службового приміщення виходив чоловік у робочому одязі, брав гроші “щоб пробити через касу та виписати документи” і йшов до магазину. Усі.

Легенда

Однозначною зіркою у схемі “прохідняк” серед харківських шахраїв був Ігор Кльовцов на прізвисько “Кльова”. Він довів виконання саме цієї афери до досконалості, а улюбленим місцем для нього були “чарівні двері” на Комсомольському шосе.

Незважаючи на те, що “Кльова” навіть не закінчив школу і мав три судимості, причому першу ще як неповнолітню, він був майже професійним психологом. Так, коли на порозі з’являвся клієнт, з бажанням купити щось, “Кльова” міг вийти з намиленою головою та в халаті на голе тіло. Також розповідали, що “Кльова” зустрічав покупця з малолітньою дитиною на руках! Тобто “Кльова” виходив на сходовий майданчик з дитиною на руках, брав гроші та просив почекати, поки він “покладе дитину” і винесе товар.

Як можна було щось запідозрити? Звичайно, йому вірили і до останнього навіть не підозрювали обману. До винаходу всіляких психологічних хитрощів та інженерної психології цей аферист виходив до потенційного потерпілого взимку зі шматком кавуна, безтурботно спльовуючи насіння на підлогу! Це справляло просто шокуючу дію на його візаві, людина губилася і переставала навіть думати про небезпеку – він думав про кавуна, який хтось їсть. Взимку…

І нехай вас не вводить в оману дрімучий радянський антураж цієї схеми, вона так само продовжує працювати, тільки в сучасних реаліях. Порівняно недавно стало відомо про харків’янина, який через популярний маркетплейс знайшов вигідну пропозицію щодо купівлі кількох ноутбуків. “Збанкрутіла контора” пропонувала купити вживані ноутбуки за дуже вигідною ціною. Покупець приїхав до офісної будівлі у центрі міста, з турнікетом та охороною на вході, віддав перед офісом продавцю всі гроші (для перевірки та оформлення) та став чекати. Але двері офісу, до речі, з номером і навіть сенсорним замком, вели до підсобного приміщення і далі на пожежний вихід.

Автор: Костянтин Май

Джерело: ДУМКА