"Ми обрали мир — отримали війну": як Україна втратила свій ядерний щит 34 роки тому і чи може його повернути

Сьогодні, 24 жовтня минає 34 роки, як Верховна Рада Української РСР ухвалила Постанову "Про без'ядерний статус України". Цей акт став не лише декларацією про наміри, а й стратегічним кроком у складних геополітичних умовах розпаду СРСР.

У цій постанові, зокрема:

• Україна проголошується без'ядерною державою.
•  Зобов'язання не виробляти, не набувати й не розміщувати ядерну зброю на своїй території.
•  Передача всієї ядерної зброї для демонтажу та знищення під міжнародним контролем.
•  Приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава.

Чи може Україна зараз створити ядерну зброю

Кандидат політичних наук Руслан Ключник вважає, що у контексті безперервної агресії Росії проти України все частіше лунають дискусії щодо відновлення ядерного потенціалу нашої країни. Як відомо, Україна добровільно відмовилася від третього за потужністю ядерного арсеналу світу в 1994 році, підписавши Будапештський меморандум. Сьогодні, з огляду на порушення гарантій безпеки, деякі експерти та політики розглядають можливість повернення до ядерного статусу. Однак цей шлях сповнений технічних, фінансових і, головним чином, геополітичних викликів.

Після розпаду СРСР Україна успадкувала не лише арсенал, а й науково-технічну базу: інститути в Харкові, Києві та Дніпрі, де працювали над ядерними технологіями. Багато спеціалістів з ядерної фізики, ракетобудування та матеріалознавства все ще активні. Наприклад, Харківський фізико-технічний інститут має досвід у роботі з ядерними реакторами, а підприємства на кшталт "Південмашу" могли б адаптувати ракетні технології для носіїв. Це не вимагає повного відновлення радянської інфраструктури — сучасні розробки дозволяють використовувати компактніші методи, як збагачення урану за допомогою центрифуг.

"Технічно Україна володіє потенціалом для відновлення ядерної програми. Ключовим фактором тут є наявність висококваліфікованих фахівців", — каже Фокусу політолог.

За словами Ключника, щодо фінансування, скептики часто вказують на обмежені ресурси. Проте за останні чотири роки повномасштабної війни Україна витратила сотні мільярдів доларів на оборону, мобілізуючи внутрішні резерви та міжнародну допомогу. За даними Міністерства фінансів, лише у 2024 році видатки на безпеку перевищили 50% бюджету. Якщо держава змогла профінансувати масове виробництво дронів, артилерії та фортифікацій, то на ядерну програму, кошти також знайшлися б. Це могло б включати перерозподіл військового бюджету чи залучення приватних інвестицій у суміжні технології.

"Для порівняння: країни з нижчим рівнем розвитку, як КНДР і Пакистан, досягли ядерного статусу попри економічні труднощі. КНДР, з Індексом людського розвитку близько 0,5 (за даними ООН), інвестувала в програму з 1980-х. Пакистан, з Індексом людського розвитку 0,54, розробив бомбу в 1998 році, спираючись на китайську допомогу та внутрішні ресурси. Україна, з Індексом людського розвитку 0,77 станом на 2023 рік, має значно кращі стартові позиції: розвинену промисловість, доступ до уранових родовищ та інтеграцію в глобальні наукові мережі. Теоретично, ми могли б обійтися без зовнішньої допомоги, використовуючи власні напрацювання", — підкреслює політолог.

А якщо України буде мати ядерну зброю: наслідки

Руслан Ключник додає, що Україна теоретично не зобов'язана запитувати згоду інших держав, оскільки Будапештський меморандум не є юридично зобов'язуючим договором. Але на ділі початок ядерних робіт спровокує миттєву реакцію міжнародної спільноти. Санкції введуть не лише недружні нам країни, а й західні партнери — США, ЄС, Великобританія. Без'ядерний статус України в 1990-х став полегшенням для всіх: для Росії — зменшенням загрози на кордоні, для Заходу — скороченням кількості ядерних держав, що сприяє глобальній стабільності. Західні країни, самі володіючи арсеналами, зацікавлені в монополії.

"Ймовірність прямого військового втручання низька у разі розробки ядерної зброї низька — на відміну від Ізраїлю, який бомбардував ядерні об'єкти Іраку у 1981 році та Сирії у 2007 році, або потенційних ударів по Ірану. Проте санкції будуть жорсткішими, ніж нинішні проти Росії. Це вдарить по економіці, яка вже страждає від війни. До того ж Росія, з її розвідкою та ракетними системами, здатна знищити будь-який ядерний об'єкт на етапі будівництва. Навіть після можливого припинення вогню Москва збереже технічні можливості для превентивних ударів, як це було з енергетичною інфраструктурою", — продовжує експерт.

У підсумку, на думку Ключника, розмови про ядерний статус України видаються безперспективними. Вони можуть лише погіршити ізоляцію та відштовхнути союзників. Замість цього українська дипломатія має зосередитися на мирних механізмах безпеки: посиленні НАТО, двосторонніх гарантій від США та ЄС, розвитку конвенційної оборони. Важливо дотримуватися Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) від 1968 року, до якого Україна приєдналася в 1994-му. Це не лише зобов'язання, а й інструмент для тиску на Росію як порушника. Лише через дипломатію та міжнародне право ми забезпечимо стале майбутнє, уникнувши ескалації, яка загрожує всьому регіону.

Нагадаємо, в Міністерстві енергетики України 23 вересня повідомили, що на окупованій ЗАЕС стався десятий блекаут і станція була вимушена перейти на живлення від дизельних генераторів.

Також Фокус писав, щоенергопостачання Запорізької атомної електростанції, що перебуває під тимчасовою окупацією російських військ, відновлено. Протягом останнього місяця об’єкт функціонував виключно на резервних дизельних генераторах, що створювало критичні ризики для радіаційної та ядерної безпеки.