Росія у вихорі репресій: влада пожирає своїх

Росією котиться хвиля репресій.

Як зазначає Телеграм-канал «Можем объяснить», «у Росії — вибухове зростання кількості вироків за політичними статтями». Це ще не цунамі 1937-го, що забрало мільйони життів, але вже ураган, подібний до того, що пронісся в похмуре семиріччя 1946–1953 років, ламаючи долі сотень людей.

Так, у першому півріччі 2025-го за статтею про теракт у Росії засудили 210 осіб. 2024-го за той самий період було лише 25 засуджених, а 2023-го — тільки 8. Зростання порівняно з 2023 роком у 26 разів! Збільшується кількість посадок за статтею про «виправдання тероризму» (засуджено 243 особи, зростання порівняно з першим півріччям 2023 року майже вдвічі), у справах «про військові фейки» (вироки винесено 45 особам, зростання — у 2,5 раза) й про «дискредитацію армії» (засуджено 33 особи, зростання — удвічі).

У середині жовтня до «терористів» зарахували й членів «Антивоєнного комітету Росії»: ФСБ порушила справу за статтями про причетність до терористичної спільноти й насильницького захоплення влади стосовно 23 його членів. Це, зокрема, колишній глава ЮКОС Міхаіл Ходорковскій, експрем’єр-міністр Міхаіл Касьянов, політики Владімір Кара-Мурза, Дмітрій Ґудков і Ґаррі Каспаров, політологиня Єкатєріна Шульман, підприємець Боріс Зімін, актор Артур Смольянінов та інші.

Репресивна машина Путіна

«У всіх зрадників Росії — завжди один шлях. І це шлях до пекла», — заявив днями депутат Держдуми Міхаіл Романов, який написав донос на пітерських вуличних музикантів із групи Stoptime за виконання пісень Нойза й Монєточки. Але виносять вироки не лише політикам і правозахисникам, музикантам і акторам, які виступають проти війни та режиму Путіна. Репресії більше не є вибірковими: влада переслідує й своїх — силовиків, віцегубернаторів, міністрів, мерів…

Справи відкрито проти мільярдера Ібрагіма Сулейманова, віцегубернаторів Свердловської області та Краснодарського краю Олєґа Чємєзова та Алєксандра Власова, глави управління Росгвардії у Північній Осетії Валєрія Ґолоти, колишнього голови Ради суддів Віктора Момотова та багатьох інших високопоставлених чиновників. Раніше у зловживаннях звинуватили заступників міністра оборони Тімура Іванова, Дмітрія Булгакова, Павла Попова та інших високопоставлених військових.

Цього тижня нові арешти. У понеділок ФСБ затримала колишнього заступника глави уряду Ульянівської області Володимира Пушкарьова. А у четвер до СІЗО «Лефортово» для проведення слідчих дій у справі про шахрайство було доставлено гендиректора Агентства зі страхування вкладів (АСВ) Андрія Мельникова: його підозрюють в особливо великому шахрайстві. Цього ж дня на час антикорупційної перевірки усунули з посади мера Рязані Віталія Артемова.

Створена Путіним політична система під час війни переходить у нову якість, і арешти чиновників і силовиків стають буденністю. Російське видання «Новая Европа» підрахувало, що цього року було заарештовано вже 155 високопоставлених чиновників. Порівняно з 2024 роком кількість справ збільшилася на 27%, а з 2021-м — майже втричі. Як зазначає російський економіст Владіслав Іноземцев, «ми лише на початку репресивної практики, полювання на відьом тільки починається».

Ряд аналітиків припускає, що влада перетворює репресивний апарат на основу управління, придушуючи невдоволення. Але експерти, з якими ZN.UA обговорювало ситуацію, впевнені: Кремль не організовує репресій спеціально, він просто їм не перешкоджає. Пружина репресій розкручується сама, оскільки низи вбачають у них потенціал соціального ліфта й кар’єрного зростання, а верхи — інструмент перерозподілу власності та ресурсів, а також можливість поквитатися з давніми недругами.

 Як зазначає експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Тетяна Станова, «хоч би яким лояльним і довіреним був персонаж, це вже не захищає від арешту, бо нелояльних і недовіренних у системі однаково не залишилося». Перегини? Ексцеси виконавців на місцях? Не без того. Ось до іноагентів записали прокремлівського політолога Сєрґєя Маркова. Втім, Кремль такі перегини влаштовують.

Коли не рятує ні лояльність, ні зв’язки

Наразі малоймовірно, що силовики прийдуть по представників топеліти — Сєчєнова, Шойґу, Чємєзова, Патрушева, Кірієнка… А от по тих, хто є на ранг або два нижчим за них, — уже. Адже вони — військові й чекісти, управлінці й бізнесмени — є несуб’єктними виконавцями. Водночас чинних губернаторів поки не чіпають. А якщо й мають намір затримати, як, наприклад, колишнього курського губернатора та ексміністра сільського господарства Романа Старовойта, то лише тоді, коли їх уже відправили у відставку. Втім, сам Старовойт не став чекати арешту й застрелився.

Фігуранти антикорупційних розслідувань належать до різних груп впливу — братів Ротенберґів, секретаря Ради безпеки Сєрґєя Шойґу, керівника Росгвардії Віктора Золотова та інших. Ще недавно вони здавалися недоторканними. Але нині телефон і зв’язки вже не захищають: у самого високопоставленого патрона є недоброзичливці, й у ситуації, коли він може стати жертвою, йому вже не до своєї клієнтели.

Наприклад, у Міноборони масово заарештовують і засуджують на багато років генералів із клану секретаря Радбезу Сєрґєя Шойґу, а той нічого не зробив, аби їх захистити: в умовах війни обвинувачення в корупції мають обтяжувальні обставини. Водночас усі добре розуміють, що корупція й відкати є невід’ємною частиною російського політичного життя. Але кремлівські вежі стали менш суб’єктними, а путінський режим — більш авторитарним. У цій ситуації всі колишні домовленості стало легше порушувати.

Репресії серед «своїх» не обмежуються лише арештами чиновників і військових. Найімовірніше, наступні в черзі — Z-патріоти. Наприклад, воєнкори, які заважають владі здійснювати політичні маневри й обурюють генералів, викриваючи в Телеграм-каналах свавілля командирів, тупість командування та корупцію в армії. До іноагентів уже зарахували воєнкора Романа Альохіна. Втім, у тому, що він потрапив до цього списку, зіграла роль особиста ворожість до нього пропагандиста Владіміра Соловйова.

Гайки закручують так, що мимоволі запитуєш себе: чи не зірве різьби? Чи не призведуть репресії до політичних протестів або змови проти «царя»?

Чи зірве різьбу?

Професор кафедри військових досліджень у Королівському коледжі Лондона Лоуренс Фрідман вважає, що війна робить путінський режим уразливим не ззовні, а зсередини. На жаль, політичних протестів у короткостроковій перспективі в Росії не передбачається. Можуть бути бунти проти місцевої влади через погану роботу ЖКГ або акції протесту через екологічні катастрофи, що час від часу трапляються. Але не проти Путіна, якого росіяни в масі своїй підтримують.

До того ж людям подобається показна справедливість, коли з Олімпу падає черговий боярин. Це створює ілюзію очищення системи й рівності перед законом: кара наздоганяє не тільки простих людей, а й тих, хто живе «над законом». Для суспільства, де корупція та показна розкіш чиновників є нормою, такі арешти стають формою моральної сатисфакції. Навіть якщо всі розуміють, що за ними стоїть не правосуддя, а боротьба кланів, — видовище «справедливої відплати» приносить задоволення.

Водночас боротьба, що набула форми рейдерства й антикорупційних розслідувань, не становить загрози для режиму. Кремль навіть вітає її. З одного боку, це дає змогу контролювати істеблішмент. З іншого — показові справи стають інструментом управління суспільством: вони каналізують роздратування та соціальне невдоволення, спрямовуючи їх не проти режиму, а проти окремих недбалих «бояр».

На цьому тлі й націоналізацію підприємств подають як «повернення народного добра». Хоча насправді це перерозподіл власності, коли великі риби поїдають середніх. Але для росіян важливим є не те, кому передають майно, а сам символічний акт «справедливості», коли влада повертає ресурси «державі».

Однак той-таки Лоуренс Фрідман зазначає, що режими рідко руйнуються з волі народу: зазвичай вони розсипаються ізсередини, коли еліти втрачають сенс їхньої підтримки. Долю режиму вирішують не мітинги й не протести. Її вирішує момент, коли еліти перестають вірити в майбутнє режиму. І війна прискорює саме цей процес.

Поки топеліти, хоч і незадоволені тривалою «СВО», так само згуртовані навколо Путіна: вони зацікавлені у збереженні системи, за якої залишаються при владі й заробляють гроші. Зміни в системі загрожують їм втратою і першого, й другого. Але все може змінитися, якщо репресії охоплять недоторканних представників топеліти.

Не повстають і генерали. На відміну від Туреччини або Пакистану, в Росії генералітет не є глибинною державою й не має самостійної політичної волі. Військові залякані, залежні від вертикалі та вбудовані в систему особистої лояльності Путіну. Генералітет намагається зберегти привілеї. І навіть якщо серед офіцерів зростає роздратування через провали на фронті, корупцію або кадрову політику, то це невдоволення не переростає в заколот за прикладом Пріґожина. У найкращому разі воно виливається в розмови.

Репресії в Росії сьогодні — це не відхилення від повсякденного життя, а норма. Та що масштабнішими стають арешти, то більшою є ймовірність, що у певний момент саме вони стануть причиною руйнування всієї путінської конструкції. Адже репресії є ознакою не сили путінського режиму, а його розкладання.