Що відповідають українці, якщо їх не питати

ComebackUA провели незвичайне дослідження, з’ясували, про що спілкуються українці в еміграції, та розібрали це комунікаційне поле на «запчастини».

Мало не щодня ЗМІ вражають показниками опитувань українських вимушених емігрантів, які смішать бога, розповідаючи про свої плани. Головне запитання: коли українці збираються повертатися додому й чи збираються взагалі? Залежно від джерела наміри респондентів змінюються настільки радикально, що, здається, вимушена українська еміграція страждає на біполярний розлад. Якщо вірити ЗМІ, то зранку більшість закордонних українців уже пакує речі, а наприкінці дня виявляється, що 70% емігрантів вирішили залишитися на чужині.

Причини таких розбіжностей полягають у цілях досліджень, особливостях їхньої методології та бажаннях замовника. Як відомо, в слушно поставленому запитанні міститься половина відповіді, тобто дослідники автоматично задають її межі. Не дивно, що результати опитувань виявляються передбачуваними до банальності.

Очевидно, що припинення війни більшість респондентів визначає як головну умову повернення до України. Серед інших умов: іноземна допомога в повоєнній відбудові країни, державна допомога на житло та сприяння працевлаштуванню. Бажано також повернутися до країни з переможеною корупцією.

Беручи участь в опитуваннях про можливе повернення, респондент прогнозує свої можливі дії в уявній ситуації, дата настання якої наразі невідома. В питаннях майбутнього людині властиво сподіватися на краще, а розмовляючи з інтерв’юером, описувати себе як того, хто діятиме усвідомлено й правильно. Проте в реальному житті емігрантам доводиться вирішувати питання виживання й адаптації до поточних умов. І в тому житті усвідомленість і правильність поступаються прагматизму. Отже, практична цінність соціологічних ворожінь щодо майбутньої репатріації невелика.

Проте процеси адаптації українців за кордоном тривають і набирають обертів просто зараз: наші співвітчизники долають мовні бар’єри, опановують нові навички, налагоджують стосунки з місцевими, отримують податкові номери та запускають бізнеси, беруть шлюби, а в деяких країнах навіть беруть участь у місцевих виборчих перегонах.

Відсутність супроводу цих процесів із боку українських інституцій (як державних, так і суспільних) пасивно сприяє поглибленню відчуженості між Україною та її громадянами в еміграції. Нині наша держава мусить конкурувати за своїх громадян. Без чіткої стратегії взаємодії з діаспорою, яка вже охоплює близько чверті населення, Україна ризикує позбавити людей мотивації повертатися й не скористатися можливостями посилити свій субнаціональний вплив за кордоном.

Що українські емігранти обговорюють поза межами звичайних соцдосліджень

Усередині української еміграції жваво обговорюють проблеми адаптації. Основним майданчиком для таких обговорень є стрічки груп, створених українцями в соцмережах. Дослідження стихійної комунікації в таких групах дає змогу побачити тенденції всередині діаспори. На відміну від стандартних опитувань, у цьому дослідницькому полі респонденти самі обирають питання, що їх найбільше непокоять. У процесі обговорення учасники мережевих груп діляться досвідом, ідеями щодо вирішення проблем і планами на майбутнє.

Про що йдеться всередині груп у соцмережах, ми вирішили з’ясувати за допомогою peek-дослідження, коли дослідники не вступають у прямий контакт із респондентами, а ніби підглядають за перебігом та особливостями комунікації.

Більш як десять мільйонів українців спілкуються між собою через групи в соцмережах. Цього разу ми обрали Facebook-групи в Німеччині, Польщі та Чехії як країнах, що прийняли найбільшу кількість українських біженців від війни.

Основний механізм функціонування групи полягає в публікації в її стрічці поста із запитанням від користувача (часто нового), на який реагують емодзі та коментарями інші учасники групи. Завдяки новачкам, які питають, і старожилам, готовим ділитися досвідом, коло людей, котрі долають труднощі, розширюється, й, за логікою, загальний досвід групи зростає. Але насправді користувачі рідко займаються пошуком попередніх обговорень, а просто публікують пост із описом власної проблеми. Отже, обговорення тих самих проблем повторюється з поправкою на зміни зовнішнього контексту, а стрічка рухається вниз. До речі, повторюваність є важливою особливістю цього комунікаційного поля, яке є корисним для дослідників.

За допомогою нашого peek-дослідження, на відміну від стандартних опитувань, ми отримуємо можливість побачити та структурувати механізми адаптації емігрантів. Розуміння дії таких механізмів дає змогу усвідомлювати мотивації й наміри щодо (не)повернення, спостерігати за характером розбудови зв’язків між українцями за кордоном, а також оцінювати усталеність зв’язків із Україною.

Отже, ми розглядали механізми адаптації в трьох розрізах:

• взаємодія між українцями за кордоном;
• залученість емігрантів до життя в Україні;
• порівняльна оцінка місцевих умов мешкання з українськими.

Взаємодія

Ми побачили, що соцмережі розвивають поле зв’язків, і це допомагає емігрантам адаптуватися до нових умов життя через взаємодопомогу та спільне подолання проблем. У цьому полі сформувався економічний простір, де обертаються українські товари та крафтові вироби, а також послуги: репетиторство, психотерапевтична підтримка, допомога в працевлаштуванні та пошуку житла, підприємницька колаборація, створюються секції для дітей та багато іншого.

«Доброго вечора! Перебуваю у Німеччині 2 роки. В Україні був свій бізнес у індустрії краси. Мені 60 років, 43 роки офіційного стажу в Україні. Але і сьогодні я відчуваю в собі сили і бажання розвиватися і дізнаватися про щось нове) Хочу почати свою справу в Німеччині. Формат — фудтрак. Підкажіть, будь ласка, друзі, хто знає людину, яка може допомогти у покроковому русі до реалізації проєкту».

Українці об’єднуються і для організації акцій на підтримку України, і для проведення спільного дозвілля.

Ті, хто мешкає в Україні, також активно комунікують в українських групах. Війна триває, обстріли цивільних локацій не припиняються, тож дехто вивчає можливість виїзду й запитує в групі, як це робиться.

Тема — Україна

Політику, війну, корупцію та будь-що, пов’язане з життям в Україні, активно обговорюють в українських групах. Новинний контент і короткі відео з TikTok і Telegram-каналів, перевантажені хайпом і негативом, дещо спотворюють об’єктивну картину того, що відбувається на Батьківщині.

Заходять у групи й боти, вкидаючи відверту дезінформацію. Навіть дописи в стрічці жителів України грішать суб’єктивністю — як то кажуть, бреше, як свідок.

«Якщо б ті, які свою попу тут прихистили, хоча б по 5 євро в місяць здавали, знаєте скільки дронів можна купити».

«Мені КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНА нічого не дала, щоб я захищав цю систему!!! А Республіка Україна не була створена належним чином!!! Я нікому нічого не винен!!».

Однак більшість дописів присвячено проблемам адаптації та переїзду.

Порівняння умов мешкання

З обговорень очевидно, що міграційні переміщення відбуваються різноспрямовано: на тлі прибуття нових емігрантів та повернення в Україну українці ще й мандрують Європою. Досвід і поради, якими діляться в стрічках груп, часто є основою для ухвалення рішень щодо переїзду.

«Змінила 2 країни Україна—Англія—Німеччина, і тепер твердо знаю, добре там, де нас немає».

Порівняння стосуються геть усіх сфер життя: порівнюють систему охорони здоров’я та банківські сервіси, ЛГБТ-тематику в школах і бюрократичні перепони, їжу й правила утримання тварин, ставлення місцевих та емігрантів із попередніх хвиль.

Ці порівняння є вкрай важливими індикаторами, за допомогою яких можна бачити картину світу очима закордонних українців.

Практичні рішення, що випливають із результатів вивчення комунікаційного поля українських груп у соцмережах

Поточна тенденція міграційного балансу в Україні є негативною — загальна кількість українців, які поїхали шукати тимчасового захисту в Європі, й далі зростає. Отже, навряд чи можна розраховувати на покращення тренду в найближчому майбутньому. Саме тому важливо впроваджувати супровід процесів адаптації українців за кордоном із боку українських суспільних і державних інституцій через спеціальні дослідження, цифрові рішення та комунікаційні стратегії, які дадуть змогу емігрантам відчути присутність української держави та суспільства в їхньому житті. Можна скільки завгодно прославляти українську низову самоорганізацію, але відсутність організованої взаємодії з еміграцією на інституційному рівні закладає проблеми для держави на майбутнє. Взаємодія між інституціями та громадянами допоможе утримувати емігрантів в українському соціокультурному полі та впливати на розбудову мережі українських осередків за кордоном, а також на мотивацію до репатріації з настанням повоєнного життя.