Зона небезпеки розширюється: Валерій Яковенко - про ризики далекобійних КАБ та FPV-дронів

Нові російські КАБи мало чим відрізняються від попередніх, але можуть створити прецедент для переміщення систем ППО ближче до лінії фронту, вважає фахівець.

У жовтні 2025 року росіяни вперше створили загрозу від російських фронтових засобів ураження для тилових міст, коли запустили КАБ по Полтавщині, який подолав дистанцію у 120 кілометрів.

В інтервʼю Главреду співзасновник DroneUA, експерт у галузі безпілотних технологій Валерій Яковенко розповів, чи здатна РФ швидко масштабувати далекобійні КАБи, чого чекати від російських протидронних аеростатів, для яких міст можуть створити загрозу новітні FPV та чи має Україна засоби протидії.

Я так розумію, що КАБ, який долетів до Полтавщини – це не КАБ у класичному розумінні, а певна модифікація. Наскільки це загалом змінює ситуацію в контексті загрози тиловим містам?

Щодо глибокого тилу, то я б не сказав, що це суттєво змінює ситуацію. Збільшується зона ураження безпосередньо по лінії фронту. Ми наразі не можемо говорити про масові заходи, за яких ці КАБи, модифіковані новими модулями планування та корекції, застосовувалися б у великих кількостях. Але, тим не менше, ми чітко розуміємо стратегію ворога — допрацьовувати й створювати нові засоби ураження, щоб створювати певний тиск на українців.

Ці КАБи за здатністю ураження не відрізняються від попередніх, хіба що їхня дальність збільшується завдяки додатково розробленим модулям. І тут критично, що діяти потрібно не проти самих КАБів, а проти їхніх носіїв. Йдеться про необхідність розгортати на лінії фронту наші засоби ураження — зокрема для ураження авіації ворога. Дефіцит таких систем ураження, як-от Patriot та інших стає більш очевидним, і таким чином ворог може створювати прецеденти, коли наявні у нас станції доведеться переміщувати ближче до лінії фронту, щоб уражати літаки, які використовують КАБи.

Це постійні зміни в побудові екосистеми протиповітряної оборони. Нічого принципово нового, але, як завжди, з ворогом-терористом зростає кількість ризиків, і ми маємо працювати над ущільненням та нарощуванням власних можливостей ураження щодо таких повітряних цілей.

Дивіться відео інтерв’ю Валерія Яковенка Главреду про ризики застосування далекобійних КАБ:

У нас деякий час фігурувало поняття "блукаючий Патріот". Чи правда, що це поки що єдиний варіант, яким можна ефективно протидіяти цим КАБам?

Я б не казав, що це єдиний варіант, але, можливо, це найефективніший із наявних варіантів захисту з нашого боку.

Якщо ж говорити про інші засоби протидії КАБам — чим їх можна подавити?

Коли ми говоримо про КАБи, особливо ті модулі, які коригують траєкторію під час польоту завдяки додатковій аеродинаміці, то РЕБи (радіоелектронні засоби боротьби) працюють у цьому випадку найбільш ефективно. Проте це треба підтвердити і почути від наших фахівців/можновладців. РЕБ — лише один із елементів протиповітряної оборони, який може дійсно давати високу ефективність. Коли ж мова йде про інші засоби, я б усе ж концентрувався на питаннях безпеки: це наш основний пріоритет у протиповітряній обороні.

Зараз як ніколи важливо прислухатися до сигналів повітряних тривог і реагувати на них — знати, де знаходиться укриття, і не ігнорувати можливості сховатися. Ці правила мають бути зрозумілі не лише містам у безпосередній близькості до лінії фронту, але й тим, що на відстані 100–200 км — вони також у зоні ризику. Знову ж таки, нічого принципово нового, але питання власної безпеки треба сприймати дуже серйозно.

А чи є варіанти з боку місцевої влади напрацювати засоби протидії, щоб ці КАБи не долітали, наприклад, до великих міст?

Слід зазначити, що боротьба з такого типу повітряними загрозами має загальнонаціональний характер. Гіпотетично можуть з’являтися окремі місцеві ініціативи, що підвищать рівень безпеки, але робота щодо знищення як КАБів, так і їхніх носіїв має бути системною і здійснюватися на рівні країни.

Ще одна загроза, яку активно розтиражували в медіа — заява начальника служби підземних систем 13-ї бригади Хартії Ігоря Райкова про те, що за 3–6 місяців російські FPV-дрони зможуть долати відстань до 100 км і досягати великих міст. Як ви розцінюєте такий ризик? Наскільки це реальна перспектива і які є засоби протидії саме FPV?

З технічної точки зору FPV дуже важко відправити на таку відстань. Навіть із використанням технологій повітряного старту максимальна відстань зазвичай менша за 100 км і навіть за 50 км. Проте зона ураження постійно зростає — над цим працюють і українські інженери, і ворог копіює інновації. Тож можна стверджувати, що зона ураження таких дронів може збільшуватися.

Однак я б концентрувався не лише на технології FPV, а й на технологіях, які дозволяють пристроям літакового типу долати більші відстані. Тут ключове питання — фізика польоту та радіозвʼязок. Саме радіозвʼязок є обмежувальним фактором: щоб виконувати керовані атакувальні дії, ворог має тримати звʼязок із такими апаратами.

Українська протидія в цьому питанні — щільний захист із використанням РЕБ — допомагає знижувати ризики і підвищувати безпеку українських міст. Я б не говорив про загрозу для глибокого тилу загалом, радше йдеться про розширення зони небезпеки по лінії фронту.

Наскільки серйозно може бути розширена зона ураження — якщо не до 100 км, то якою вона може бути?

Маємо чітко розуміти: усі досягнення України так чи інакше копіює ворог. Якщо Україна здатна досягати цілей на відстанях 50, 70, 100 км, то за певний час це зможе робити і ворог. Питання у масштабуванні цих видів загроз, оскільки ми маємо робити максимум, щоб санкції та інші обмеження не дозволили ворогу отримати доступ до компонентів, які могли б зробити можливим масові запуски такого обладнання. Тому це не якась нездоланна криза, скоріше очікувана еволюція засобів ураження.

Чи правильно я вас зрозуміла: навіть якщо з’являться далекобійні FPV, про які ми говоримо, то на початку їх буде небагато — питання в масштабуванні?

Так, ви абсолютно праві. Коли з’являються перші прототипи чи продукти зʼявляються в українському небі, це зазвичай поодинокі випадки, коли ворог перевіряє їхню ефективність, а потім працює над масштабуванням. Станом на зараз ми не можемо стверджувати, що це масове явище або про наявні передумови для масових запусків. Але ми базуємося на усталеному патерні поведінки ворога: він копіює й адаптує ті самі технології, що працюють у України.

Те саме стосується й КАБів?

Коли йдеться про КАБи, ситуація трохи інша: в Україні більше арсеналу рішень, робиться ставка на власне ракетне озброєння, далекобійні дрони та діпстрайки. У випадку КАБів потрібна комбінація різних заходів, оскільки ворог модифікує наявні засоби, щоб покращити їхню ефективність.

Одна з основних проблем для тилових міст зараз — це ураження "шахедами" (наприклад, Shahed-136). Нещодавно була заява Володимира Зеленського щодо нарощування екіпажів бойової авіації, що допоможе перехоплювати такі загрози на ранніх стадіях.

Одна з основних проблем у тилових містах — це, власне, враження "шахедами", наприклад Shahed-136 та подібними. Нещодавно ми бачили заяву Володимира Зеленського про нарощування екіпажів бойової авіації, що має допомагати перехоплювати ці загрози на ранніх стадіях. Наскільки, на вашу думку, потрібно збільшити бойову авіацію, щоб мінімізувати ризик потрапляння дронів у великі міста?

Ніколи не буде достатньо. Будь-яких засобів потрібно безліч, оскільки жоден із них не дає стовідсоткової гарантії знищення повітряної цілі. Коли розробляються загальнонаціональні ініціативи щодо нарощування таких засобів захисту, це підвищує рівень безпеки в різних напрямах. Ці заходи ефективні тоді, коли вони працюють у комплексі з іншими підрозділами — мобільними групами, дронами-перехоплювачами тощо. У сукупності це дає змогу максимально підвищити безпеку тилових населених пунктів.

Водночас існує складність: наша країна велика, територія й лінія фронту рекордні, і це робить завдання надзвичайно важким. Тут критично важливий людський ресурс: недостатньо мати лише озброєння або правильну техніку, яка знищуватиме ворожі "шахеди" — потрібні також підготовлені люди, які вміють цим користуватися.

Нещодавно з’явилася інформація про те, що росіяни, зокрема в Тульській області, планують розміщувати аеростатні системи захисту від безпілотних апаратів. Відповідно, чи є в Україні подібні розробки або рішення, які можна вважати аналогічними?

Технології аеростатів загалом існують. В Україні є інженери, які постачають таке обладнання не лише для власних потреб у сфері безпеки — є успішні приклади реалізації цих технологій. На Заході є підприємці та компанії, що постачають подібне обладнання навіть до Сполучених Штатів Америки, зокрема для армії. У певних напрямках, особливо коли йдеться про розвідку чи спостереження, ці технології працюють і доволі ефективно.

Якщо ж говорити про використання тактики часів Другої чи навіть Першої світової війни, то колись така практика дійсно існувала. Наскільки вона буде ефективною сьогодні — покаже лише час.

Тобто можна припустити, що згодом і Україна може використовувати подібні рішення, якщо вони доведуть свою ефективність, я правильно розумію?

Якщо цей інструмент справді покаже результат, то, безумовно, будуть задіяні всі можливі засоби для захисту міст. Але поки що, наскільки мені відомо, з українського боку подібних прикладів ми не спостерігали.

Якщо говорити про останні атаки росіян, які спрямовані по тилових містах, то якими, на вашу думку, можуть бути подальші дії ворога? Наскільки серйозною є загроза для нас, особливо з початком опалювального сезону? І чи маємо ми зараз достатні можливості для ефективної протидії?

Ми повинні жити з усвідомленням того, що йде війна, а отже, загроза існує завжди. Її рівень може змінюватися — ставати більшим чи меншим — але ми маємо орієнтуватися на дії ворога. Росія робить усе можливе, щоб знищити кожного українця і все, що є на нашій землі.

Тому слід чітко розуміти: ризики можуть зростати, але водночас Україна робить максимум для захисту свого повітряного простору. Реакція завжди є паритетною. Ми розуміємо, що відбуваються розгортання та посилення систем протиповітряної оборони, проводиться розосередження об’єктів по території країни, і фактично створюються передумови для захисту кожного українського міста.

Чи стане нам важче цієї зими, чи буде холодніше під час опалювального сезону — покаже лише час. І єдине, що можна сказати напевно: ризики зникнуть лише тоді, коли біля наших кордонів не буде скаженого ворога.