Б’ються на мечах, щоб почати жити. Як БугуртСіч допомагає ветеранам з ПТСР середньовічними боями

Чи може середньовічний бій на мечах допомогти у реабілітації ветеранів?

Співзасновниця і керівниця громадської організації БугуртСіч Олена Кречет переконана: ще і як. Завдяки інтенсивним командним тренуванням військові скидають напругу й адаптуються в цивільному світі, відчуваючи підтримку побратимів. Починають розповідати свої історії.

Нині в команді БугуртСічі 12 людей, а на заняття постійно ходять близько 200 ветеранів – зокрема і на кріслах колісних. Лише у Києві – три філіали БугуртСіч, ще два працюють в Івано-Франківську й Одесі. Плануються відкриття і в інших містах: запит великий.

LIGA.net поспілкувалась з Оленою та розпитала, як це – мечем і щитом повертати військових до життя.

Бугурт долає ПТСР

Олена Кречет займається середньовічними боями понад 20 років. На початку це були рольові ігри на фестивалі. Олена з однодумцями вчилася битися на мечах, стріляти з лука, будувати фортеці. Але тоді це було скоріше захоплення й хобі. Лише у 2016 році командні битви в середньовічних обладунках, що є частиною історичної реконструкції, офіційно зареєстрували в Україні як спорт – бугурт.

"У 2020 році доля звела мене з Ігорем Парфентієвим – майбутнім співзасновником проєкту БугуртСіч, неодноразовим чемпіоном світу з бугуртного спорту й ветераном АТО, – розповідає Олена. – Усе почалося з розмови, в якій він розповів, що вже давно виношує ідею організації, де б інші ветерани могли займатися цим спортом і відновлюватись. Я одразу зрозуміла, що хочу бути до цього причетною. По собі знаю, як це: коли "побився", і тебе відпустили всі проблеми. Так ми й почали працювати".

Ігор розповів Олені про своїх друзів зі США, які допомагають місцевим ветеранам долати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР. – LIGA.net) за допомогою середньовічних боїв, і навіть зняли фільм про це. Олена й Ігор приблизно розуміли, що робити, але не зовсім розуміли – як.

Вирішили діяти поступово й у 2021 році разом зі ще кількома ветеранами АТО зареєстрували громадську організацію. На цьому все і закінчилось: почалось повномасштабне вторгнення, і майже всі учасники проєкту пішли захищати Україну. Олена стала волонтеркою – робила збори для своїх, купувала й відправляла необхідні речі.

До БугуртСічі вони разом знову повернулись у 2023-му, і тоді знову постало питання – як саме реабілітувати військових за допомогою середньовічних боїв?

"У США середньовічним боєм займаються дуже багато ветеранів. Проте досліджень про вплив боїв на ПТСР у світі не проводили, – розповідає Олена. – Ми наче інтуїтивно знали, що це допомагає. Але як це працює? Які механізми? Познайомилися з патофізіологом Віктором Досенком, який вивчає ПТСР. Він сказав: так, це найкраща методика ментал хелс, бугурт може боротися з ПТСР. Віктор привів нас у реабілітаційний центр "Лісова поляна", де відновлюються наші захисники, та познайомив з медичним колективом. Вони сказали, що наша ідея – це біопсихосоціальний підхід. Тобто робота одночасно на трьох рівнях: психологічному, соціальному й тілесному. Ми послухали. Сказали: "Що?" І продовжили працювати".

Новачки б’ються 30 секунд

Кожне тренування починається з того, що ветерани одягають легкі захисні обладунки з тканини. Їх у БугуртСічі безплатно видають усім учасникам. Металеві також є, але вони важать від 17 до 30 кг: не всі одразу після поранень і контузій можуть їх носити.

"Проте навіть у легких обладунках іде інтенсивне кардіонавантаження, – пояснює Олена. – Новачок, приміром, навряд витримає бій тривалістю довше однієї хвилини. Змагання між новачками у нас тривають до 30 секунд. Хто має досвід, б’ється хвилину чи більше".

Тренування будується за класичною схемою: розминка, безпосередньо активна частина й заминка. Якщо тренери бачать, що прийшла група з різним рівнем – хтось апатичний, хтось "заведений", то під час розминки додатково роблять тілесно-орієнтовані практики.

"Тут нам допомагають психологи. Робимо дихальні вправи, практики для відчуття свого тіла й себе у групі, – розповідає Олена. – Далі йде активна частина: сам бій. По черзі участь беруть усі учасники по кілька разів, змінюючи команди. Бої проводимо три на три: просто так або з ціллю. Наприклад, захопити прапор супротивника. Перемога дуже важлива, але все ж не важливіша за процес. Тому покричали переможно і продовжуємо. Якщо комусь стає зле – панічна атака, напад агресії чи щось подібне – психолог допомагає впоратися".

Під час тренувань завжди весело. Гумор чорніший за вугілля:

"Воїни з ампутаціями жартують, що їм не треба робити педикюр і купувати шкарпетки. Чула, як один жалівся, що коліна болять. А хлопець з високою ампутацією відповідав: "Співчуваю, бо у мене не болять". Іронія допомагає сприймати зміни в тілі".

Перед боєм ветерани можуть бути у різних станах, бо кожен проживає свій біль. Під час змагання, за словами Олени, вони наче прокидаються: стають активними, азартними. Тому після бою зміни можуть бути кардинальними: часто це виглядає так, ніби людина скинула напругу й відчула себе живою. Навіть короткий проміжок часу, коли ветеран може відійти від думок, є дієвим інструментом у подоланні ПТСР.

"Наш принцип – рівний рівному"

У разі ПТСР людина занурюється у нав’язливі спогади. Активна робота тіла під час бою дає мозку відпочити від них. Ветеран запам’ятовує: можна прийти на тренування, відірватись – і стане легше. Крім того, бугурт – це бій загін на загін, стінка на стінку. Командний спорт, для якого потрібно володіти стратегією й тактикою. Для військових це близько і зрозуміло.

"Під час служби для багатьох військових найближчими людьми стають побратими – ті, хто завжди прикриє, підставить плече, хто розуміє. У нашому спорті все це є, – пояснює Олена. – Плюс більшість інструкторів БугуртСічі – ветерани, ми працюємо за принципом: рівний – рівному. Якщо на ристалище (місце, де проводяться бої. – LIGA.net) виходить боєць з ампутацією руки – його опонент покладе щит. Якщо на кріслі колісному – інший сяде на стілець".

Окрім тренувань, БугуртСіч проводить лекції, січові ватри – одноденний виїзд на природу з розпаленням великого багаття, й ретрити – поїздки на кілька днів. На таких заходах вивчають українську історію, навчаються каліграфії, знайомляться з давніми музичними інструментами та готують страви за рецептами, яким сотні років.

Наприклад, на лекціях ветеранам розповідають, що насправді лицарство як явище існувало не лише в Європі. Лицарі були і в Україні.

"Кілька рядків у підручнику з історії для 5 класу – оце й усе, що ми знали про Київську Русь, – розповідає Олена. – Так, лицарство у нас не було масовим явищем. Проте лицарі були, але про них майже ніхто не знає. Ми закриваємо ці пробіли".

Як влаштована БугуртСіч

Нині БугуртСіч – це стабільний колектив з 12 осіб: тренери, психологи, адміністратори. Організація фінансується через гранти, тому всі активності для ветеранів безплатні. Ще близько 20 людей долучаються як волонтери. Частина з них – ветерани, які беруть участь у боях, але хочуть бути більш залученими. Допомагають організаційно, проводять для інших майстер-класи. У всіх філіалах БугуртСічі стабільно на тренування ходять близько 200 людей.

Зараз БугуртСіч проводить тренування для ветеранів на базі лікарень і реабілітаційних центрів у Києві, Одесі й Івано-Франківську. У планах – Звягель, Вінниця та інші населені пункти, де є запит на середньовічні бої для ветеранів. Зазвичай після реабілітації у Києві ветерани роз’їжджаються по домівках. Там хочуть продовжувати тренування, і саме так з’являється запит.

Окрім безпосередньо тренувань, БугуртСіч проводить численні психологічні дослідження впливу бугурту на психіку ветеранів і згодом планує оприлюднити результати. За словами Олени, досвід БугуртСічі переймають закордонні організації.

"Знаєте, я сьогодні спав"

Після тренування військові часто починають говорити. Навіть ті, хто пройшов полон і тортури:

"Ми не розходимось після боїв. Залишаємось і просто слухаємо, – каже Олена. – Інструктори також можуть розповідати щось цікаве: які бувають змагання, як долучитись, як кожен може розвиватися в цьому спорті. Бо якщо людина починає мріяти – вона лікується, інтегрується в цивільне життя".

Олена каже, що прогрес помітно вже після перших двох-трьох занять. Вона розповідає, як приклад, про одного з ветеранів, який мав численні поранення, не спав кілька тижнів і весь час мовчав.

"Прийшов на кілька тренувань. І раптом бачу: почав усміхатися. Потім сміятися. Заговорив. Сказав мені: "Знаєте, я сьогодні спав", – згадує Олена.

Інша історія трапилась під час січової ватри, коли Олена готувала борщ. Тоді до неї підійшов ветеран і неочікувано різко спитав: "Нащо ви цим займаєтесь? Для чого ви це робите?". Він підходив з цими питаннями кілька разів, щоразу стаючи все більш роздратованим. У черговий раз Олена відповіла питанням на питання: "Борщ будеш?".

"Він каже: "Так, буду". А потім одразу: "Ні, не треба. Ти хочеш мене отруїти", – згадує той випадок Олена. – Зрештою, взяв миску. Їсть-їсть, раптом викидає борщ в багаття. Кажу йому, щоб ішов тренуватись і там скидати напругу. Пішов. Вертається і вже спокійно: "Коли наступний раз? Так класно у вас…" Ми приймаємо усіх такими, якими вони є. Думаю, у цьому теж є терапевтичний ефект".

Олена вірить, що через середньовічний бій можна достукатися до ветеранів. Допомогти їм відчути себе, життя, почати заново шлях у цивільне життя:

"Наша робота важка. Вона одночасно забирає ресурс і дає. Знаєте, які ветерани у нас найщасливіші? Ті, які на кріслах колісних. Після бою вони сяють від радості. Але нам спочатку сприймати таке складно. Бо ти бачиш крутих воїнів, яких обставини зробили такими… Ми даємо їм можливість знову відчути себе в битві. Вони радіють. Дивимось на цю радість і готові пережити це знову і знову. Скільки буде потрібно".

Матеріал створено LIGA.net за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю LIGA.net і не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.