Рецензія на фільм “Маска” / Shell

23 жовтня в кіно стартував сатиричний фільм жахів з елементами боді-горора “Маска”, де на екрані в усіх сенсах виблискують Елізабет Мосс та Кейт Гадсон. Чому під час перегляду багатьох не полишатиме нав’язливе почуття дежавю — виклали в тексті.

“Маска” / Shell

Жанр комедійний фільм жахів
Режисер Макс Мінґелла
У ролях Елізабет Мосс, Кейт Гадсон, Кая Ґербер, Елізабет Берклі, Аріан Моаєд, Есте Хаїм, Емі Ландекер, Лайонел Бойс, Рендалл Парк
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Якщо в акторки Саманти Лейк колись і були кращі часи, то вони явно позаду. З новими ролями наразі не клеїться, усюди пхають носа молодші та привабливіші для кастинг-директорів конкурентки, а всепоглинальна невпевненість у собі гризе стражденну зсередини щоденно. Ще й клятий псоріаз час від часу дошкуляє. У зв’язку з цим жінка наважується на рішучий крок і звертається в центр омолоджувальної медицини Shell (жарти про однойменну мережу заправок приймаються), яким керує блискуча білявка Зої Шеннон.

Там усміхнений лікар обіцяє інноваційне лікування та миттєвий ефект, і справи у дійсно посвіжілої Саманти нарешті налагоджуються. Щобільше, вона заводить таку приємну дружбу з самою Зої. От тільки ні новоспечена подруга, ні лікар не попередили пацієнтку, що катастрофічні побічні ефекти від диво-процедури не змусять себе довго чекати.

Вже у дебютній сцені творці недвозначно натякають, що сліпа гонитва за вічною красою і молодістю може мати воістину згубні наслідки. І як вони це роблять! Перед глядачем постає не якась маловідома статистка, а пані Елізабет Берклі, впізнати яку глядачам зі стажем не складе жодних труднощів. Це саме та білявка, що звабливо виляла стегнами перед Кайлом Маклакленом та не знала, як правильно вимовляється Versace у початково провальних, а нині культових “Стриптизерках” (1995) Пола Верговена.

Щоб ви розуміли, це перша поява 53-річної акторки у повнометражному кіно з 2011 року, адже в останні півтора десятиліття вона міцно пов’язала кар’єру з серіалами. Щоправда, роль у Берклі зовсім крихітна — її героїня запам’ятовується лише тим, як відчайдушно відрізає огидні нарости на нозі у ванні. Сцена миттєво нагадує собі подібну, коли Серіна Вінсент голила згнилу шкіру у дебютному жахастику Елая Рота “Лихоманка” (2002). Та головне — вона налаштовує на певний лад.

Коралі Фаржа була категорично нещадною до глядача і намагалася шокувати відверто надмірними, але дієвими кінозасобами. Натомість Максу Мінґеллі, для якого це лише друга повнометражна робота у якості режисера, не вистачило чи то майстерності, чи досвіду, чи може сміливості, щоб його стрічка була спроможна викликати хоча б якісь емоції, окрім байдужості.

Гра у сатиричний боді-горор тут помітна неозброєним оком. Це той випадок, коли автори у гламурно-гротескній, напівжартівливій манері мають на меті покритикувати нав’язані суспільством, зокрема індустрією розваг, стандарти краси. Не забувають вони й звернутися до тих, хто намагається слідувати уявним ідеалам, ніби закликаючи подумати двічі, перш ніж почати знущатися з власного тіла. Втім, виглядає це не тільки вторинно, але й непереконливо. Поверхнево.

Саманта Лейк прогнозовано наступає на ті самі граблі, що й Елізабет Спаркл у блискучому виконанні Демі Мур (як багато в нас сьогодні дівчат з ім’ям Елізабет згадується у тексті). Так само передбачувано це ні до чого хорошого не призводить. І так само тут присутня ще зовсім молода красуня, яка протиставляється безмежно втомленій Саманті.

Але там, де Фаржа давила суцільним дискомфортом, а Демі Мур щосили, з відповідним надривом, розмазувала червону губну помаду по обличчю, і це спричиняло відповідний глядацький відгук (позитивний чи негативний — не суть важливо), у Мінґелли все на диво стримане і стерильне. Навіть відразливих кадрів, коли мимоволі відвертаєш голову від екрана, назбирається з мишачу бідницю.

Сетинг у “Масці” не менш дивний, ніж саме кіно. Футуристичний дизайн автівок з автопілотом натякає на те, що дія відбувається у майбутньому (до слова, творці і тут знаходять причини для жартів). Водночас у цьому світі досі користуються стаціонарними телефонами. А синтезаторний саундтрек взагалі відсилає до атмосфери 80-х — недарма на початках історія скидається на слешер.

Лиходійка, що розгулює у кадрі в промовисто “холодній” сукні сріблястого кольору, хизується тим, що їй 68, хоча насправді виглядає приблизно ось так. В одній зі сцен, після самозадоволення, вона нагороджує персонажку Мосс вражаючим вібратором, щоб та ним скористалась, дивлячись на своє відображення у дзеркалі. Це, власне, і є найпотужніша провокація в історії.

Елізабет Мосс, яка добре знайома з постановником/актором Мінґеллою завдяки спільним фільмуванням у антиутопії “Оповідь служниці” (2017—2025), почувається впевнено у ролі невпевненої у собі жінки, але простору для того, щоб чимось запам’ятатися, їй не вистачає. Знову ж таки, на відміну від торішньої Демі Мур. Колишня завсідниця ромкомів Кейт Гадсон, здається, не зверталася до жанру горор добрих 20 років, з часів “Ключа від усіх дверей”, однак у кадрі виглядає ефектно. І це в принципі усе, що від неї вимагається. 24-річній фотомоделі і дочці Сінді Кроуфорд Каї Ґербер надали надто мало екранного часу, щоб хоч якось проявити себе.