Наталія Бабенко: Моя репутація мені важливіша, ніж зйомки в якомусь неякісному матеріалі

3 листопада на ICTV2 виходить 12-серйний шпигунський детектив «Митець» - про слідчого Дмитра Скорука, який майже три роки вважався зниклим безвісти після трощі гелікоптера у 2022 році. Та несподівано чоловіка знаходять у машині колаборантів. Скорук не пам’ятає жодного дня свого полону. Ситуація загострюється, коли вночі слідчий малює в деталях вбивство, яке станеться лише зранку.

Одну з головних ролей, слідчу Ганну Миргородську, в стрічці грає Наталія Бабенко. Її героїні також доведеться розібратися, завербований Скорук спецслужбами рф чи ні.

В інтерв’ю Коротко про Наталія Бабенко розповіла, чим її зацікавив серіал «Митець», від якої роботи відмовляється, за яких умов погодилася би зіграти у воєнному фільмі, чому свого часу не залишилася грати у театрі ім. Франка, про долю фільму «БожеВільні», власний YouTube-проєкт та особисте.

Зніматися геть за копійки - це неповага до себе

- Наталочко, ще торік ти мені говорила про серіал «Митець», що це класна історія. Чим займається твоя Ганна Миргородська?

- Ганна Миргородська – слідча, має гарні показники розслідування справ. Спочатку вона скептично ставиться до дивних малюнків Скорука про майбутні злочини, адже не вірить в містику чи передбачення. Але, спрацювавшись з ним, починає вірити в його щирість. Згодом їхня слідча група, об'єднавшись з іншими підрозділами, починає розслідувати злочини на рівні державної зради.

- Наскільки я розумію, це буде не класична детективна історія, які ми бачимо на нашому телебаченні?

- Це не типовий детектив. Більше того, ця історія пов'язана з нашим сьогоденням. І вона глибша, ніж можна подумати на перший погляд. Це історія про те, що відбувається з нами щодня під час повномасштабної війни – коли на державному рівні викривають злочинців, зрадників, колаборантів, які зв'язалися з росією і танцюють під її дудку.

До речі, глядачі зможуть впізнати реальні гучні справи та розслідування, хоча сценаристи й адаптували їх під сюжет.

- Як в тебе з роботою загалом?

- Зараз поки що не дуже. Пропозиції є, але подивимось, що і як складеться.

- А ти можеш собі дозволити відмовлятися від ролей, які тобі не до вподоби?

- Так, я відмовляюсь. Можу певний період сидіти без роботи. Моя репутація мені важливіша, ніж зйомки в якомусь неякісному матеріалі.

- Ти кажеш про не цікавий сценарій чи певні ролі? Хтось, наприклад, не може грати військових, бо це морально важко. Хтось не може грати колаборантів, бо це гидко.

- Ні, в мене стосовно ролей такого немає. А от коли неякісний сценарій, і ти розумієш, що з цього вийде щось на кшталт «аби було», то нащо мені таке треба.

- Гонорар може стати для тебе перепоною? Бо є актори, які не погоджуються на зйомки, коли штучно занижують зарплатню, прикриваючись війною, і принципово не знімаються за три копійки.

- Так, я теж відмовляюся. Я не піду за три копійки. Я себе поважаю. Краще трішечки пересидіти і почекати, поки я буду зніматися за ту суму, за яку хочу я. Я не погоджуся за суму втричі менше.

- Тобто в тебе є певна сума і ти за неї тримаєшся?

- Почнемо з того, що зараз гонорари і так дуже сильно впали. І зніматися геть за копійки - це неповага до себе. Так не може бути. Просто в нас є дуже сильна спекуляція щодо цього. І я знаю: якщо люди хочуть, то отримують свої гонорари. А коли починається - а давайте так, а може так… Це спекуляція. Якщо це суперкласний, цікавий матеріал, я ще подумаю. Але навіть такий матеріал не має ставати перепоною для того, щоб не платити людині її зарплату. В мене така думка.

Пережитки радянського минулого мають піти геть

- Ти брала участь у турнірі зі страйкболу від reservist.ua та killhouse.tactic. Як тобі цей досвід?

- Це курс для цивільних, де можна випробувати свою витривалість. Гра настільки реалістична, що в тебе в якийсь момент справді вмикається інстинкт самозбереження. І ти реально думаєш - а як краще для тебе: піти на ворога впритул, але їх багато і тебе вб'ють, чи все ж таки перехитрити і тишком-нишком пробратися без жодного пострілу, забрати ящик, який тобі треба, і донести до свого пункту призначення.

Дуже цікаво поспостерігати, як в критичній ситуації працює твій мозок. Плюс - це навички комунікації в команді, стратегічне планування, а це класний досвід. Людина навіть без будь-якого досвіду в критичних ситуаціях все одно акумулює якісь свої вміння. Адже ти змушений діяти, бо твоя задача - дійти з точки А в точку Б, щоб тебе не вбили. Тим паче, це було вночі.

Пригадую, пробиралися через кущі, бо ми обрали тактику піти хащами, щоб нас ніхто не засік. Нічого не видно. В одній руці - ящик, який ми забрали, в іншій - зброя. А ще якось треба через хащі пробиратися. Оступилася, посковзнулася і так розпласталася (сміється). Але оскільки ми були в екіпіровці - налокітниках, наколінниках, в шоломі - слава богу, не травмувалася. Цікавий досвід.

- І як ти оцінюєш свої здібності?

- У цій грі є така фішка: якщо тебе вбивають, ти повертаєшся назад і знову починаєш увесь шлях спочатку. Нам з першого разу вдалося доставити ящики на базу. Тобто з першою місією я впоралась добре - мене не вбили, мені не довелося повертатися. Тому, в принципі, для першого разу непогано, але могло би бути краще.

- А фільми на військову тематику тобі пропонують?

- Не було таких пропозицій, але було б цікаво насправді.

- Ти б грала? Воєнні фільми найбільше критикують, бо не хочеться бачити у таких фільмах фальші.

- Так, це дуже велика відповідальність. Єдине питання - чи готові творці фільму чи серіалу надати певну підготовку. Якщо так, то зіграла б. А якщо немає фізичної підготовки, якщо немає днів, відпрацьованих з каскадерами, з людьми, дотичними до війська, які тобі допоможуть, розкажуть і покажуть, тоді не варто навіть братися за це. Я вважаю, що все можна. Важливо - в яких умовах пропонують це знімати. От і все.

- Ти ходила на акції протесту «Молодий театр без Білоуса». Зрештою, він більше не працює в Молодому театрі. Але далі все якось затихло. Зараз він ставить у театрі «Культ» виставу «Віденська кава» за п’єсою Дмитра Корчинського. Чому у нас важливі справи не доводяться до кінця (вже після запису нашої розмови Андрію Білоусу повідомили про підозру у сексуальному насильстві та згвалтуванні і обрали запобіжний захід – його триматимуть під вартою до 17 грудня 2025 року)?

- Я не думаю, що все затихло. Були подані позови, наскільки мені відомо. Я в першу чергу пішла підтримати своїх колег, дотичних до театру, дотичних до тих подій. На той момент, коли вони не могли працювати в одному приміщенні з цією людиною, це було дуже важливо.

Зараз, думаю, є якісь судові, можливо, кримінальні провадження. Наскільки мені було відомо, позови були подані, і справа рухається. Просто багато чого ще й не можна розголошувати. І, як нам всім відомо, процес інколи затягується на роки. Тому тут ми ні на що не можемо вплинути.

Але вже добре, що люди нарешті можуть працювати в тих умовах, на які вони заслуговують, вже з іншим керівником. Все решта, думаю, це справа часу.

- Після історії з Білоусом ми почули й інші шокуючі історії, зокрема, про викладачів університету ім. Карпенка-Карого. Твоя історія навчання в університеті не була травматичною?

- Завжди все не ідеально. У всіх все по-різному. Слава Богу, в нас не було харасменту. Але вся система потребує змін. Вважаю, всі пережитки радянського минулого мають піти геть і має вибудовуватися сучасна система навчання.

По-перше, викладати потрібно тим людям, які мають досвід і можуть цим досвідом поділитися. По-друге, це мають бути люди з моральними цінностями. Людина має бути людиною. Це мають бути люди, які не будуть використовувати свою владу, посаду заради якихось особистих цілей. А щоб таких людей не було, система має змінюватись.

- Я знаю, що «БожеВільні» - важлива для тебе стрічка. Як ти дивишся на неї після історії з Костянтином Темляком? Йшли дискусії, якою має бути доля фільму. Як ти вважаєш, що робити в таких випадках?

- Коли кажуть «а давайте все відмінимо і все приберемо» - це неправильно, я вважаю. Як це можна зробити? Це робота великої кількості людей. Якби ця історія стала відомою на етапі зйомок і людину не зняли з ролі - це інша справа. Бо що це стало для всіх нас шоком – це нічого не сказати.

Наприклад, фільм «Малевич» вийшов у прокат вже після скандалу. Неможливо просто взяти і вирізати шматки фільму. Це все треба заново перезнімати, це великі кошти. Це історія не однієї людини, це не історія актора, це історія величезної команди, яка проробила величезний шлях. Фільм «БожеВільні» дуже важливий для нашої історії.

Чесно, не знаю, що робити в таких ситуаціях. Велика група людей проробила величезний шмат роботи, а потім падає тінь на всю групу. Але так не має бути. Інші люди не мають відповідати за вчинки іншої людини. Тим паче, до дій якої вони абсолютно не дотичні.

А що робити, якщо зараз з’ясується, що хтось робив щось погане 10-20 років тому? Як ми можемо на це вплинути? Стовідсотково людина має нести відповідальність за свої вчинки і дії. І Костя від відповідальності, наскільки мені відомо, не відмовляється.

Мені здається, нам треба вчитися, як врегульовувати такі питання. Оскільки в нас не було таких ситуації, культурне середовище і не знає, що з цим робити. В мене теж немає відповідей.

Боятися – це точно не вихід із ситуації

- Ти грала у театрі ім. Франка виставу «Моя професія - синьйор з вищого світу». Що це за період у твоєму житті?

- Це було, коли я ще навчалася на першому курсі. Мене запросили, був кастинг, мене декілька разів дивилися, давали завдання, а потім сказали: «Так, будеш грати».

- А чому не залишилася в театрі? Не хотіла грати в театрі?

- Я дуже хотіла грати в театрі. Це історія не про те, чому не залишилася. Ти не можеш залишитись, коли тебе покликали на разову виставу. Змінилось керівництво, було нове прослуховування. В той час ми поїхали з театром на гастролі до Херсону. Я мала грати виставу саме в день прослуховування. Коли я підійшла до керівника і сказала, що дуже хочу грати в театрі, але не можу бути на прослуховуванні саме в цей день, бо їду з вашим же театром, мені відповіли: «Ну що я можу зробити?».

- Зараз тобі був би цікавий театр?

- Так. Я дуже хочу в театр, але мені важливо, щоб це була взаємна любов і взаємна повага. А коли немає цього симбіозу, тоді заради чого?

- Ти знову повернулася на YouTube. На початку ти випробувала на собі різні професії, потім розповідала про подорожі, тепер ти порівнюєш дорогий та дешевий сегменти різних послуг. Ти серйозно цим зайнялася? Як показники?

- Потрошку щось рухається. Мені хочеться, щоб це теж була складова мого творчого життя. Звісно, для мене першочергове - це кіно, але YouTube – це теж ковток свіжого повітря. Вважаю, це дуже перспективна штука, якою треба займатися обов'язково.

- Просто наскільки це доцільно? Це ж треба виділити час, протестити, зняти, змонтувати...

- Це займає багато часу, багато ресурсів і багато грошей. Але YouTube - це завжди робота на перспективу. Якщо ти будеш плідно і постійно працювати, тоді й буде результат. Це не стометрівка, коли ти пробіг - і все. Тут вже треба подолати певний кілометраж.

- Ми з тобою раніше говорили про готовність до блекаутів, і ти казала, що, напевно, єдина людина, в якої нічого суттєвого немає. Як зараз, коли росіяни нещадно атакують нашу енергетику?

- Звісно, павербанки, ліхтарики, набрана вода в пляшках – все це як було, так і є. Але, наприклад, EcoFlow чи якоїсь іншої зарядної станції у мене немає. Будемо дивитися по ситуації.

- Тобі не страшно?

- А чого боятися? Що це дасть? Ми щодня живемо в умовах війни. А коли постають якісь питання чи проблеми, їх треба брати і вирішувати. Боятися – це точно не вихід із ситуації.

- Не знаю, чи давно ти гуглила щось про себе, але в запитах Google про тебе видає: батьки, зріст, фільмографія, чоловік, серіали, діти. Класна аудиторія, цікавиться не лише особистим життям, а й творчим.

- Клас. Не знала про це.

- Ну, чоловіка і дітей в тебе поки немає.

- Немає.

- Але в тебе є кохана людина, я бачу в твоєму Instagram одного чоловіка, який з'являється найчастіше. Тобі хочеться сім’ю, можливо, весілля? Тобі це важливо? Чомусь багато людей відкладають такі моменти на потім, після війни.

- Для мене такі моменти важливі. Але, вважаю, всьому свій час. Життя саме все розставляє на свої місця. Якщо це твоя людина, все буде. Якщо ні, то – ні.

Все йде так, як має бути. Поки тобі добре, якщо тебе все влаштовує, не треба квапити події чи людей. Твоє від тебе не втече.

Я щаслива людина. Якби було ще більше роботи, була б ще щасливіша.

- Про що ти сьогодні найбільше мрієш для себе?

- Мені б дуже хотілося, щоб всі близькі, вся родина була разом.

Дуже хотілося б подорожувати світом. Подорожувати без почуття провини, бо ти маєш цю змогу, а хтось не має. Наприклад, мені б дуже хотілося поїхати десь за кордон, щось нове побачити, але в мене все одно є оцей момент відкладеного часу. Дозволяю собі подорожувати лише Україною. Єдиний раз їздила до Лондона, але це було в рамках презентації нашого фільму «БожеВільні».

Дуже хотілося б більше працювати і робити важливий внесок в нашу культуру. І не просто зніматися, а щоб це були проєкти з глибоким змістом, щоб вони могли лишити якийсь слід в історії української культури. От такого мені більше за все хочеться зараз.