Помилка «китайських голубів»

Примітка редакції. Дякуємо за переклад, Богдан Мельник!

Міністерство комерції Китаю оголосило про нові далекосяжні експортні обмеження. Вони стосуються літієвих батарей, продуктів із використанням китайських рідкоземів та пов’язаних із ними технологій.

Ці експортні обмеження, які президент Трамп охарактеризував як «доволі зловісний і ворожий крок», — чергове нагадування, що США фінансують власне знищення через економічну залежність від свого комуністичного супротивника.

Багато американських бізнес-елітаріїв і далі заперечують цю реальність. Генеральний директор Nvidia Дженсен Хуанг у недавньому інтерв’ю заявив, що хоча окремі американці носять ярлик «яструба щодо Китаю» як знак честі, та насправді це «знак ганьби».

Майбутнє, як нам каже пан Хуанг, «не обов’язково має бути з позиції "або ми, або вони". Це ж можуть бути і ми, і вони». Гарне побажання. Шкода, що лідери Комуністичної партії Китаю так не вважають.

Вони часто говорять про «мирне піднесення» своєї країни. Та історія й дії КПК чомусь свідчать про зовсім інше. Під впливом досвіду громадянської війни в Китаї та ще більш давнього періоду Міжусобних війн царств — партія вважає, що стабільність походить від контролю. Це пояснює її безжальні зусилля з консолідації влади.

КПК переконана, що Китай і США перебувають у «великій боротьбі» за домінування. У такому світогляді недостатньо, щоб Китай піднявся. Ні, для цього обов’язково мають упасти США. Китай уже веде проти нас війну в багатьох вимірах. Серед них не лише стримування постачань рідкісноземельних мінералів.

Зафіксовано спроби завезти до США збудники рослинних хвороб, аби зашкодити нашому продовольчому забезпеченню. Було закладання електронних пристроїв, щоб вивести з ладу наші телекомунікації та системи екстреного реагування. Є субсидування виробництва хімікатів для виготовлення фентанілу.

Мета Пекіна — послабити нас, тим часом мобілізуючись до майбутнього зіткнення, яке ми програємо. Ці військові наміри не є таємницею: Народно-визвольна армія Китаю вже проводить стрільби по макетах американських авіаносців.

Економічна стратегія Пекіна доповнює цю мету. Китай витрачає майже 5% ВВП на промислові субсидії. Це економіка завоювання, покликана витіснити конкурентів із бізнесу й зробити їх залежними від Китаю.

Стандартний підручник Пекіна — приймати західні компанії доти, доки не з’явиться переконливий китайський конкурент. Потім доступ західним фірмам до китайського ринку одразу закривається. Закордонні ринки починають заливатись китайськими товарами.

Бізнес-лідери, які вперто рухаються у фарватері Пекіна, нагадують спостереження Аптона Сінклера: «Важко змусити людину щось зрозуміти, коли її зарплата залежить від того, щоб вона цього не розуміла».

Частково у створенні китайського «джагернаута» винні й самі США. Американські компанії десятиліттями вкладали величезні кошти у розвиток промислової бази Китаю. Фінансовий журналіст Патрік Маꥳ оцінює, що одна лише Apple інвестувала в Китай 275 мільярдів доларів за п’ять років. Ця сума в реальному вираженні удвічі більша за славнозвісний План Маршалла.

Китайські оборонні підрядники сек’юритизують (розміщують цінні папери, забезпечені пулом індивідуальних позик. — Прим. пер.) контракти на озброєння на світових ринках капіталу. Тож наші пенсійні фонди та інвестори фінансували ракети, націлені на наші ж кораблі.

Результат усього цього? Пекін — чемпіон важкої промисловості та грізний суперник у технологіях. На нього припадає десь 30% світового виробництва за вартістю. Частка Америки впала приблизно до половини від цього. Китайське суднобудування вже найбільше у світі, тоді як американське скоротилося до мізерних масштабів.

Ця разюча різниця у стані справ може мати серйозні наслідки. Масове виробництво підпирало американську першість у ХХ столітті. За обсягами і новаціями США випередили своїх тоталітарних ворогів. Тепер ініціатива в руках нашого супротивника.

Америка має мобілізуватися, зустріти цю кризу, відбудувати промислову базу й виграти нову холодну війну з комуністичним Китаєм. Повне «роз’єднання» нам навіть не потрібне — США та СРСР мали обмежену торгівлю під час Холодної війни. Суверенітет, однак, необхідний.

Нам слід створити альтернативи, щоб наша безпека й добробут не залежали від чиновників у Пекіні. Деякі бізнес- і політичні лідери вже готові до змін. JPMorgan Chase щойно зобов’язався витратити 10 млрд доларів на критично важливі об’єкти у галузі нацбезпеки. Австралія, Нідерланди та інші союзники роблять кроки, щоб повернути свій суверенітет від хижацтва Компартії Китаю. США мають скористатися цією нагодою.

Як і під час пандемії, федеральний уряд може координувати з промисловцями та союзниками прискорення виробництва критичних товарів, які Китай практично монополізував. Зокрема, рідкісноземельні матеріали та фармацевтику.

Уряд США точно здатен прибрати регуляторні бар’єри, що уповільнюють енергетику та індустріальні проекти. Виступити гарантованим покупцем критичної продукції за стійкими цінами, аби приватний сектор міг інвестувати без страху бути розчавленим коливаннями світових цін на сировину чи китайським меркантилізмом.

І уряд міг би зберегти або навіть підвищити тарифи на товари з КНР. Це важливо і для фінансування відбудови своєї держави, і для нівелювання штучної цінової переваги від субсидованої китайської продукції.

Вашингтон також міг би обмежити інвестиції США в Китай, у тому числі заборонити американським компаніям будувати заводи на його території. Як і за часів Холодної війни, американським фірмам доведеться обирати сторону конфлікту. Вони мають будувати свої підприємства вдома. Або в країнах наших найближчих союзників.

Жодне з цих рішень не буде легким або безкоштовним. Пекін має важелі впливу на Америку — від постачання критичних мінералів і фармацевтики до свого портфеля облігацій Казначейства США. Проте використання цих важелів може вдарити і по Китаю.

Зрештою, КПК має більше вигод від економічної інтеграції із нами, ніж ми — з Китаєм. Нам слід готуватися до довгого й болісного шляху. Проблема лише погіршиться, якщо ми зволікатимемо, видаючи Китаю нагороду у вигляді нових інвестицій і торгівлі, які згодом будуть використані проти нас.

Перший крок до припинення нашої залежності від КНР — визнати, що проблема є. Ми можемо й далі залишатися корисними ідіотами та засуджувати «яструбів щодо Китаю», які вказують на те, що ми фінансуємо власну загибель. Краще прокинутися у реальності, де ми вже перебуваємо в економічній війні. Кожна покупка й кожна інвестиція допоможе визначити, яка з двох систем виживе.