Путіну потрібен тотальний хаос в Україні: про шпарини, через які просочується пропаганда рашистів

На четвертому році великої війни російська пропаганда суттєво трансформувалася. Якщо до 2022 року і на початках після вторгнення вона ще намагалася переконати українців у привабливості «руського миру», то в умовах війни на виснаження у неї зовсім інші задачі. Тепер в центрі уваги російських ІПСО – внутрішні українські проблеми, підживлення розчарування, зневіри та спроби стравлювати українців між собою. І ці маніпуляції, на жаль, потрапляють на родючий ґрунт у виснаженому суспільстві, яке накопичило низку внутрішніх проблем, а попереду його очікує чергова важка зима. Конфлікти в соцмережах та в «офлайні» майже щодня спалахують ледь не на рівному місці. Їхні учасники часто самі не помічають, як стають жертвами тонких або навіть й не дуже вишуканих маніпуляцій російських ботоферм.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, який з 2021 року функціонує при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій, досліджує вплив російської дезінформації та розробляє стратегії протидії ворожому впливу. Керівник Центру Ігор Соловей в інтерв’ю виданню «Главком» розповів, як російська пропаганда діє навіть на тих, хто має до неї імунітет, навіщо кремлівські деміурги дістають з шухляди українських втікачів-зрадників та чому нашим співвітчизникам досі цікаві інтерв’ю Алли Пугачової.

Ми вже спостерігали, що російська пропаганда з часом стала набагато гнучкішою, ніж у 2022 році: вона мімікрує під українські джерела, оперативно змінює теми… Які її нові тренди, коли ставка зроблена на війну на виснаження, ви могли б виділити? Які з цих технологій є найбільш ефективними?

Що стосується джерел, то зараз Росія здійснює інформаційні втручання переважно через різноманітних проксі. Перш за все, це «балакучі голови»: псевдоексперти і псевдожурналісти, блогери-втікачі, західні експосадовці-пенсіонери тощо. Це – «персоналізовані» рупори кремлівської пропаганди. Існує також ціла екосистема майданчиків для поширення дезінформації. Це і псевдомедіа, і анонімні telegram-канали, і фейкові громадські організації. Іноді російські спецслужби організовують «вкиди» через реальні медіа, наприклад, з Нігерії. І, звісно ж, меседжі і наративи пропаганди розганяють ботоферми, які діють на всіх соціальних платформах.

Варто особливо виділити ТікТок – разом з Telegram це ключові платформи для пропаганди (так звані платформи з низькою модерацією). У Facebook активно використовуються короткі відео (shorts) – створюються профілі для системного поширення, наприклад, антимобілізаційного контенту. На відміну від профілів, що поширювали дезу чи фейки (їх Facebook швидко «вбиває»), такі профілі є дуже живучими. Також росіяни використовують алгоритми соцмереж (оптимізація контенту, таргетування) і підлаштовуються під них.

Ця мімікрія створює реальну загрозу. Українці на рівні рефлексів відкидають все, що Москва озвучує вустами Путіна, Пєскова або Лаврова, і не читають російські ЗМІ. Але якщо дезінформація подається від імені нібито незалежних джерел, це збільшує вірогідність того, що аудиторія принаймні зверне на неї увагу.

Що стосується тем, то російські спецслужби зосередилися переважно на маніпуляціях внутрішніми українськими питаннями. Корупція, демографічна криза, мобілізація, економічні труднощі, політичні скандали, ситуація в енергетиці – теми, які Москва «бере в роботу» і намагається отримати максимальний деструктивний ефект. Методика дуже проста: росіяни шукають проблеми, які зачіпають українців, роздмухують їх до гігантських розмірів і намагаються спровокувати певну реакцію аудиторії. Звісно ж, Москві потрібна саме деструктивна реакція. В ідеалі – тотальний внутрішній хаос, який дестабілізує Україну: масові протести, бунти, непокора уряду.

Програма-мінімум Москви – спонукати українців до «миру за будь-яку ціну», тобто до капітуляції. Для цього потрібно змінити суспільну думку у потрібний бік. Як це зробити? Через наративи про те, що «війна вигідна лише владі», що «Росію неможливо перемогти», що це «війна до останнього українця», що «ми не переживемо цю зиму» і т.д. Варіацій набагато більше, але всі вони спрямовані на те, щоб деморалізувати різні аудиторії в Україні. Це і є інформаційна війна на виснаження.

«Практично всі прошарки суспільства є вразливими до маніпуляцій»

Які прошарки українського суспільства найбільш чутливі до російських ІПСО? Як пропагандисти намагаються виходити на «нові ринки» та впливати навіть на тих українців, у яких ніби є імунітет до їхніх маніпуляцій?

Насправді практично всі прошарки є вразливими до маніпуляцій. Наприклад, якщо військовозобов’язаний громадянин дуже боїться мобілізації, ним легко маніпулювати через його страх за своє життя. Російські спецслужби посилюють цей страх через специфічні канали і нав’язують такій аудиторії певні наративи, намагаються підштовхнути її до певних дій.

Так само російські спецслужби шукають «ключики» до чинних військових, до родичів полонених, до мешканців прифронтових територій, біженців за кордоном тощо. Є також ситуативні аудиторії, які утворюються за певних обставин. Згадаймо зимові блекаути 2023 року: тоді російська пропаганда дуже активно працювала з аудиторіями в містах і регіонах, де була найгірша ситуація з електрикою. Люди опинилися у вразливому становищі і ворог взяв їх «в розробку», намагаючись підбурити до масових протестів. Цієї зими Росія гарантовано спробує це повторити – і блекаути, і інформаційні операції.

Ще один важливий чинник вразливості – інформаційна самоізоляція. Сучасні технології дозволяють людині сформувати для себе власне інфополе: підписатися на специфічні telegram- і youtube-канали, певних блогерів тощо. І часом ця бульбашка дуже щільна. Держава може якісно комунікувати певні питання, незалежні фактчекери –спростовувати фейки, але до людини в бульбашці це просто не доходить. Зате доходить пропаганда, конспірологічні теорії і т.д.

Які є механізми для витягування з цієї бульбашки?

Інформаційні бульбашки бувають щільні, але вони все ж не герметичні. Сучасна людина отримує інформацію з багатьох різних джерел – не лише з тих, які обирає сама. Крім того, люди не живуть ізольовано. Родичі, друзі, колеги, інші люди в соцмережах можуть доносити до них альтернативну думку та не давати замикатись у бульбашці. Тому якісна комунікація важливих питань, спростування фейків і, зрештою, об’єктивне висвітлення новин мають значення. В особливо важливих кейсах зі скептиками потрібно працювати окремо, шукати виходи на цю аудиторію, аргументи тощо.

Та й зміна місця роботи чи навіть проживання цю бульбашку порушує. Іноді – кардинально (як наприклад, перехід із цивільного життя на службу в Сили Оборони).

Як відрізняються реактивні методи російської пропаганди, коли вона «відпрацьовує» конкретні події, та більш довгострокові?

Можна відмітити російську тактику «білого шуму», яка застосовується до будь-яких гучних інцидентів (удари по лікарнях, житлових будинках, підрив дамби Каховської ГЕС чи збиття Боїнга МН17 у 2014-му): в інфопростір синхронно вкидаються різноманітні «версії», що можуть суперечити одна одній. Метою таких дій є максимальна дезорієнтація та деморалізація аудиторії та знецінення правди – перетворення її на одну з «версій» та символічне зрівняння з брехнею.

Що стосується довгострокових стратегій, то тут росіяни працюють на рівні когнітивної війни. Вони системно транслюють стратегічні наративи та провокують конфлікти в атакованих суспільствах, сіючи зневіру та взаємну недовіру – громадян до держави, громадян один до одного. Серед найнебезпечніших наративів, які впливають на оптику сприйняття Росії та ухвалення рішень щодо неї, – стратегічні наративи про «велику російську культуру» і «непереможну російську армію», яка нібито «не програла жодної війни».

«Нічого кращого, ніж януковичі, в арсеналі Кремля не залишилося»

Періодично росіяни дістають з нафталіну таких відверто токсичних в Україні персонажів як Янукович, Медведчук, Азаров, які виходять з якимись гучними заявами. Навіщо це робиться? Невже в Москві залишилися якісь ілюзії щодо впливу цих людей в Україні, чи у цих «камбеків» є інша мета?

Ми задаємось тим самим питанням, коли російська пропаганда тягає по ефірах абсолютно дискредитованих всім відомих персонажів, яких титрують «незалежними політологами», «правозахисниками», «журналістами» тощо. Інформаційна вага таких «балакучих голів» нульова, принаймні за межами Росії, але їх продовжують використовувати. Скоріш за все, тому, що нічого кращого в арсеналі Кремля не залишилося. Те саме стосується і різноманітних януковичів.

Коли є команда розігнати якийсь пропагандистський меседж, до цього підключають всі наявні ресурси – навіть ті, які завідомо неефективні. Втім, ми достеменно не знаємо, що в головах у кремлівських політтехнологів. Може, вони і дійсно настільки відірвані від реальності, що справді вважають Януковича або Медведчука здатними впливати на українців.

При цьому можна констатувати, що росіяни системно працюють над створенням альтернативної реальності, в якій в Україні у них є широка підтримка у різних середовищах, зокрема серед політичних еліт. Симулякром цих еліт (які підтримують Росію) є персонажі типу Медведчука, Мураєва, Кілінкарова, Царьова, покійного Киви, руху «Другая Украина», медіапул каналів Медведчука тощо. Вони працюють і на іноземні аудиторії, створюючи ілюзію існування «альтернативної України» та просуваючи кремлівські наративи від імені альтернативного «українського політичного класу». Гіпотетично вони могли б виконувати роль облич окупаційної адміністрації, якби росіянам вдалося б захопити Київ «за три дні» у 2022 році. Сьогодні ж їхня роль зводиться до участі в інформаційній війні.

«Якщо спецслужби РФ роблять ставку на Арестовича, це багато говорить про їхню компетентність»

Як ви поясните появу інтерв’ю Олексія Арестовича Ксенії Собчак, яке спричинило в Україні такий резонанс? Якою була його мета? Чи це можна вважати одним зі шматочків операції з насаджування нашому суспільству «адекватних» українських політиків, які знайдуть спільну мову з Путіним та припинять війну?

Кожен з учасників вочевидь переслідував власні цілі. Обидва прагнуть «хайпанути», отримати додаткову аудиторію, охоплення і головне – монетизувати контент. Простіше кажучи – заробити. А Кремль безумовно зацікавлений у просуванні деструктивних меседжів особами, які мають велику аудиторію в Україні. Тому не можна виключати, що інтерв’ю з Арестовичем не було виключно ініціативою Собчак, а їй це підказав Сергій Кірієнко, який якраз і курує в Кремлі інформвійну проти України та Заходу.

Наскільки такі «креативні ідеї» взагалі можуть спрацювати?

Такі спроби точно будуть. Відповідні меседжі будуть спрямовуватися як на українську аудиторію, так і за кордон: насамперед в країни, які надають Україні всебічну допомогу.

Чи для вас стало сюрпризом, що це інтерв’ю так жваво обговорювалося в Україні? Саме такого результату очікували його ініціатори?

Резонанс буває різний. Арестович – широко відома особа, причому з певного часу – скандально відома. І у нього велика аудиторія ще з часів його роботи у владній команді. Цілком природно, що чергова порція його заяв привернула увагу аудиторії. Але сумнівно, що зараз цей резонанс якось конвертується у реальний вплив Арестовича на українців.

Після того, як Арестович почав говорити про те, що треба «миритися» з Росією, рейтинг довіри до нього обвалився. Згідно з опитуванням Фонду «Демократичні ініціативи», у грудні 2023 року Арестовичу довіряли лише 8% українців, натомість понад 80% – не довіряли. За даними КМІС, у 2025 році показники змінились в межах статистичної похибки. Скидається на те, що в очах українців він перетворився на фріка, за яким іноді цікаво спостерігати, але якого мало хто сприймає всерйоз. У нас і корупціонерів обговорюють, але це не значить, що їм довіряють.

Звісно, після завершення війни в Україні відбудуться вибори і Росія гарантовано спробує впливати на них. Ми не знаємо, коли це відбудеться. Але зараз можна стверджувати, що абсолютна більшість українців відкидає «мир за будь-яку ціну», не кажучи вже про «нормалізацію стосунків» з Росією. Виступати з такими гаслами зараз – це політичне самогубство. І сумнівно, що це зміниться на момент виборів. Ну а якщо спецслужби РФ намагаються вплинути на українців через Арестовича, то це багато говорить про їхню компетентність.

«Якщо «хороший росіянин» стріляє з нами в одному напрямку, то він – наш союзник»

Ще одна подія з російського інформпростору, яка наробила галасу в Україні, – перше з початку великої війни інтерв’ю з Аллою Пугачовою. Воно розділило українців на умовні два табори: ті, хто вважає Пугачову принциповим «другом України» і нею захоплюється, і ті, хто вважає, що на будь-яких «хороших русскіх» не треба взагалі звертати увагу. Хтось взагалі впевнений, що це була чергова кремлівська спецоперація, аби пробудити в українцях почуття ностальгії та нашої «общності». Як ви пояснюєте те, що відомі персони з російськими паспортами досі настільки цікаві українцям?

Для багатьох Пугачова – персонаж з їхньої молодості, і людям властиво ностальгувати за цими часами. Звісно ж, це також були часи миру, якого ми всі хочемо. Але за останнє десятиліття більшість українців докорінно змінили своє уявлення про Росію і вже не хочуть повертатися до того режиму співіснування, який був до 2014 року.

За даними КМІС, з початку повномасштабної війни абсолютна більшість українців (75-80%) стабільно вважають, що з Росією мають бути закриті кордони, візовий режим, митний контроль тощо. Для порівняння, у 2013 році прибічників відкритих кордонів без віз і митниць було 70%. Не треба нагадувати, які зміни сталися у ставленні до російської мови, церкви тощо. І ми всі розуміємо, чому тенденція саме така. Важко уявити, що заради ностальгії за юністю українці готові пробачити Росії всі злочини з 2014 року.

Тому якщо справді мала місце російська інформаційна операція (в чому я особисто сумніваюсь), то це була марна витрата коштів. Можливо, для якоїсь частини українців Пугачова справді є позитивним персонажем, але рівень її впливу на наше суспільство заледве більший, ніж у Януковича або Арестовича.

Є когорта російських популярних персон, які нібито є антивоєнними – Дудь, Слепаков, Варламов, Шендерович, Лазарєва та інші, давно не живуть в Росії і навіть перебувають там у розшуку. Зрозуміло, що у кожного з них своя історія, але чи вважаєте ви, що вони в певному сенсі є інструментами російської пропаганди? Принаймні в тому сенсі, що тримають українців в російському дискурсі. Чи острахи щодо їхнього впливу на наше суспільство перебільшені?

Перебільшений їхній вплив і на українське, і на російське суспільство. Медійність не завжди тотожна впливу. Вплив – це здатність спонукати людей, певні суспільні групи до конкретних дій. Згадані вами особи були надзвичайно відомі у Росії, але не змогли стримати Росію від нападу на Україну ані у 2014, ані у 2022 році. Можливо, вони власним прикладом заохотили когось до еміграції – але не більше того. А на українське суспільство вони впливають хіба що тим, що маленька частка громадян витрачає час свого дозвілля на суперечки щодо «хороших росіян».

«Хороші росіяни» – це політичний симулякр, завдяки якому тримається на плаву певний прошарок російської еміграції. Так, «хороші росіяни» можуть бути ретрансляторами певних кремлівських наративів – просто вже тому, що вони залишаються росіянами. Вони не проти депутінізації Росії, але не надто охоче підтримують, наприклад, демілітаризацію Росії, її деколонізацію або посилення санкцій і примус Росії до виплати репарацій.

Цілком ймовірно, що якась частина «хороших росіян» певним чином працюють на російські спецслужби. За їхньою активністю потрібно стежити, і для цього є компетентні фахівці та інституції. А решта українців зараз проходить природний відхід від будь-яких російських дискурсів. В українських реаліях, коли щодня гинуть наші солдати та цивільні, руйнується житло і інфраструктура, таких росіян краще оцінювати не за принципом хороший/поганий, а з точки зору корисний/некорисний нашій перемозі у війні. Тому якщо хтось стріляє з нами в одному напрямку, то він вже – наш союзник. Хоча й ситуативний. А вже після перемоги розберемось.

«Стовідсотково ефективної методики вирахувати російських ботів вже нема»

Останнім часом в тому ж «фейсбуці» були помічені майже однакові, і нібито цілком нейтральні буденні історії про війну, військових, які відверто розганялися штучно. Що це за нова (і чи нова?) технологія?

Це давня і добре відома технологія, яку ворог почав використовувати ще у 2014 році. Через розкрутку певних дописів або сторінок можна вийти на аудиторію, чутливу до певних тем – це такий собі «гачок». А потім вже з цією аудиторією можна працювати прицільно. Наприклад, можна розкрутити сторінку з ультрапатріотичним контентом, а потім підсовувати її підписникам маніпуляції, які апелюють до патріотичних почуттів. Так само можна «наловити» аудиторію, чутливу до історій про війну і військових, а потім згодовувати їй фейки про нещасних солдат, яких «голими-босими гонять на штурми», тому що «влада збагачується на війні».

Чим довше триває війна, тим більше українське суспільство поляризується. І це помітно навіть по дискусіях в соцмережах, які часто перетворюються на взаємні звинувачення навіть під абсолютно невинними постами (на кшталт, хто де відпочив; про життя переселенців, біженців тощо). Наскільки успішно російська пропаганда користується нинішньою вразливістю українців, аби додатково роздмухувати цю поляризацію?

Російські операції впливу спрямовані на поляризацію не лише українського суспільства. Аналогічними методами вони діють в усіх європейських країнах, США, Ізраїлі, країнах Латинської Америки, Азії, Африки – практично по всьому світі.

Тактика проста – вкидання в інфопростір меседжів, що роз’єднують і викликають дискусії. Далі – участь у дискусіях ботів і тролів, які «грають за обидві команди» і піднімають градус обговорення за допомогою образ, мови ненависті, погроз (включно з погрозами вбивства) тощо. Їхня мета –  змусити одних громадян сприймати інших громадян – прибічників різних політичних сил, українсько- і російськомовних, військових і цивільних, переселенців, біженців тощо – як ворогів. Росіянам потрібно, щоб українці (американці, німці, британці тощо) ненавиділи один одного, були готові застосовувати насильство до опонентів – і не помічали таким чином реальних загроз.

Як безпомилково вирахувати російських ботів в таких онлайн-«срачах»?

Станом на зараз стовідсотково ефективної методики вже нема – через розвиток інструментів штучного інтелекту і їх активного застосування в інформаційній війні. Але характерні ознаки підозрілих акаунтів все ж існують.

По-перше, це відсутність власних фото і дописів, лише репости на сторінці. Але зараз цей недолік «виправляється» з допомогою ШІ, який генерує фото і генерує дописи.

По-друге, це реакції на дописи в українському сегменті соцмереж, активна участь у дискусіях на українські теми явно «неукраїнських» профілів (численні азійські, африканські боти, які до активізації не проявляли інтересу до України). По-третє, закритий профіль без фото – це з великою ймовірністю бот.

Сучасні програмні продукти уже дозволяють створювати профілі ботів в соцмережах, які важко відрізнити від реальних людей. Однак все одно досі активно застосовуються боти «старих модифікацій».

«Зводити настрої українців до роботи російської пропаганди – небезпечне спрощення»

Під час війни час від часу з’являються соцопитування, які вимірюють настрої в українському суспільстві, що змучене війною. Якщо відштовхуватися від результатів цих замірів, то наскільки зусилля російських пропагандистів, які маскуються під тих же українців «з власною думкою», можна вважати успішними?

Тенденції, які фіксують соцопитування (зокрема, відносне зростання частки згодних на заморозку без деокупації окупованих територій, негативне ставлення до мобілізації тощо) є прогнозованими з огляду на затяжний характер війни і перехід її у фазу війни на виснаження. Зводити наявність таких настроїв до роботи російської пропаганди – небезпечне спрощення.

Наскільки ефективною є розкрутка антизахідних настроїв в Україні: мовляв, Росія, звісно, – агресор, але Захід хоче до останнього стримувати її нашими руками і допомагає дуже мало, і в ЄС не хоче бачити?.. Яка кінцева мета цих заходів: навряд чи затягнути в найближчій перспективі Україну в умовний ЄАЕС?

Євроскептицизм – це перспективний напрям російських інформаційних впливів. В ЄС за допомогою посилення євроскептицизму Кремль намагається підірвати єдність Євросоюзу, максимально послабити інституції. Програма максимум – блокування їхньої роботи і перетворення Євросоюзу на недієздатне утворення, яке неспроможне виробляти спільні рішення і політики.

В Україні євроскептичні настрої потрібні росіянам не для миттєвого затягування у московські інтеграційні проекти – наразі це неможливо, а для ускладнення європейської і атлантичної інтеграції, для її максимального сповільнення. Також росіянам вигідна деморалізація українського суспільства та культивація ресентименту щодо Європи. Відповідно, це послаблюватиме і Україну, і ЄС.

Автор:  Павло Вуєць

Джерело: «Главком»