Що з обличчям, Ірино? Кому Золкін та Карпенко впарювали ІПСО у російської блогерки Шихман

Серед різних конспірологічних теорій-прогнозів однією з найбільш популярних є теорія з назвою «цим нас до чогось готують». Як на мене, вона поступається лише безумовному хіту — «цим нас від чогось відволікають». 

Ну і що ж ви думаєте? Саме ось це «готування» спало на думку багатьом колегам після перегляду першого випуску шоу Володимира Золкіна «Плюси мінуси» на телеканалі «Ми — Україна+». Ваша авторка писала невеличкий огляд про це,і особисто мені здалося, що передусім у шоу неприховано просувають ідею законопроєкту про кримінальну відповідальність за фейки. Просував її конкретно ведучий, який безліч разів наголошував на необхідності такого документа. 

Загалом же там говорили про цензуру і звалили все на купу: військову цензуру, діяльність медіа, блогерів, фейки. Оскільки самого Золкіна пов’язують із владою, як і канал «Ми — Україна+», то ця риторика частині колег-медійників здалася прогнозом якихось спроб закрутити гайки. Заради справедливості варто також сказати, що сотням блогерів та анонімних телеграм-помийок я б і сама дещо позакручувала. 

Але пропоную не занурюватись у фантазії вашої Антоніни, а звернути увагу на те, що в шоу відбулася дискусія стосовно походів до «хороших русскіх блогерів» з метою закинути через них трішечки ІПСО для росіян. Золкін наполегливо говорив про те, що це робити варто. Гості йому почали м’яко заперечувати, мовляв, ІПСО — це, звичайно, добре, але ходити до всіляких сумнівних людей — зашквар і ганьба.

Тим паче, мовилося про Дудя, Собчак і Латиніну. Ведучий далі наполягав. Зрештою, гості частково дійшли висновку, що коли таке й робити, то десь у стилі Віталія Портникова, який колись був влаштував незабутній БДСМ-концерт з Юлією Латиніною. Або й узагалі обходитися без російських майданчиків, а створювати свої. 

Під час цієї дискусії ваша Антоніна так одразу й подумала: нас точно готують, це воно. До походу якогось можновладця до когось із російських блогерів. Та робила ставку на Михайла Подоляка в гостях у Дудя й почала шукати попкорн. Але трохи промахнулася. Адже буквально через тиждень з’ясувалося, що йшлося про похід самого Володимира Золкіна до іноагентки в Росії Ірини Юріївни Шихман. Також у випуску другим гостем був блогер Дмитро Карпенко. І розповідали вони, звісно, про свої розмови з російськими військовополоненими. Але не тільки. Отже, давайте розберемося, яке ж ІПСО пропонують Володимир та Дмитро російським споживачам. 

Хронометраж відео — 2 години 38 хвилин. І 36 секунд. Хай би вже мінісеріали з тих в’ю робили, чи що. Впродовж усього часу іноагентка сиділа десь із таким обличчям: 

Навіть не так. Із ось таким: 

І тут треба сказати, що скрини не передають і на третину того, як Ірина Шихман ставиться до розлюднення, порушення журналістських стандартів та Женевської конвенції. Більше години розмовляли саме про це. 

Якщо коротко, то ведуча дорікала Золкіну та Карпенку, що вони розмовляють із полоненими росіянами якось не по-людськи. І порушують купу правил. Апелювала вона і до рекомендацій комісії з журналістської етики, яка у 2022 році також не була вповні задоволена роботою українських журналістів та блогерів. Уточню, що Золкін та Карпенко позиціюють себе як журналістів. З цим категорично не погоджується чимало медійників, які вважають наших сьогоднішніх героїв радше «позитивними блогерами». 

Вони ж їй відповідали, що нічого собі! 

Ну ок, це Золкін так нервово вже про свою судимість розповідає. Задовбали чоловіка, їй-бо. До речі, про фейки — в соцмережах багато коментарів про те, що у Володимира три судимості. Насправді — одна. 

А відповідали гості доволі емоційно та радикально. Приміром, фразою «Там нема людей». У Росії, звісно. На що Ірина попросила не перебільшувати і що Human Rights Watch так не вважає. А ще їй не подобається, що росіянам у полоні не можна дзвонити додому, тому вони, зокрема, йдуть на інтерв’ю, бо їм таку можливість обіцяють. І що не дуже красіво так робити тільки тому, що росіяни полоненим українцям теж забороняють дзвонити. 

Зав’язалася дискусія, чи можна вважати аудиторію ютубу натовпом. Адже військовополонених (згідно з Женевською конвенцією) заборонено виставляти на огляд натовпу. Шихман наполягає, що аудиторія — це та сама юрба, просто вона сидить перед екранами гаджетів. Ну а Золкін так не вважає і каже, що такого штибу порушенням можна назвати, наприклад, парад у Донецьку у 2014 році.

Майже всі свої запитання блогерка ставила з ось цим виразом обличчя. З ним же слухала відповіді. Водночас постійно нагадувала, що журналісти повинні бути неупередженими в будь-яких ситуаціях. 

А щодо обкладинок до інтерв’ю з військовополоненими Ірина взагалі була обурена і казала, що це — оскорблєнія. Ось такі, наприклад: 

Ну, це Ірина ще, напевне, не бачила наших улюблених обкладинок від Гордона. Ведуча також вважає своїх гостей журналістами, хоча навіть ці обкладинки м'яко натякають їй, що якось ні. Але саме ці люди, а не професійні медійники, свого часу отримали привілей на запис інтерв'ю з військовополоненими. Зрозуміло, до цього факту у галузі є багато запитань. Далі Володимир Золкін розповість, як так сталося. 

Шихман запитує в Карпенка, чого він кричить на родичів полонених та називає їх тупими? Чим ці люди заслужили такі образи? Карпенко відповідає: «Тому що вони виховали не людину». Ірина слухає це отако:

Карпенко: Коли мати каже: «Так, я його відправила, щоб він убив усіх нацистів», — то як мені реагувати на це твердження?

Шихман: Якщо ти журналіст — просто вислухати чужу думку. 

І далі Шихман демонструє Карпенку, як треба робити. Подивіться відео. Я лиш додам, що коли журналіст просто вислуховує чужу думку, тоді він не журналіст, а підставка до мікрофону. Якщо ж думка є брехнею або (як у нашому випадку) скаженою дичиною, то журналіст повинен дати аудиторії зрозуміти, що це – брехня. Або скажена дичина. Щоправда, не називаючи нікого «тупими». 

Якщо підсумувати, то всі ці діалоги зводилися до того, що Шихман доволі зверхньо і з цією максимально зневажливою посмішкою наполягала, що її гості перегинають палицю у своїй роботі і потрібно працювати професійніше. Гості ж пояснювали, що вона не враховує контексту, який цілком дозволяє журналістам не церемонитися з тими, хто приходить їх убивати. 

Але, повторюся, не усі згідні, що Золкіна та Карпенка можна називати журналістами. 

Володимир і Дмитро постійно повторювали, що росіяни — нація максимально огидна й ні на що не здатна. Ну, все те, що російські ліберали і, що важливо, безліч іноземців (особливо в мистецько-інтелектуальних колах) вважають нацизмом. Ну а ми із вами зазвичай сприймаємо як мед у вуха. Хоча, давайте будемо чесними, фрази штибу «усі росіяни – хворі покидьки» таки віддають чимось недобрим. Бо явно не усі. У зв'язку із цим, мені швидко почало здаватися, що це ІПСО переважно спрямоване саме на українців. Якщо зайти в коментарі, то там справді сила-силенна наших співвітчизників гаряче дякують Золкіну та Карпенку і бісяться від Шихман. 

Що ж до російських лібералів, глядачів умовного «Дождя», «Медузи» та інших іноагентів, то я слабко уявляю, що вони будуть сприймати цю риторику без такої ж зверхності й насмішок, які демонструє ведуча, явно вважаючи гостей простими хлопцями, яких варто трішечки повчити. Тим паче, що ці гості навзаєм зневажливо висловлюються і про «хороших росіян» також. Шихман, наприклад, так і було сказано: «Ви маєте вигляд хорошої росіянки». У Золкіна, щоправда, є для них посил:

«Вони (хороші росіяни, медійники – Ред.) першочергово мали би просувати одну-єдину повістку. Не про те, як хлопчиків нещасних змушують. Адже вони – не Путін. Це ж не Путін поганий, це ж не всі росіяни. Це обговорення, позбавлене будь-якого сенсу, тому що воно не закликає до жодної дії. Я б хотів, аби люди, які займаються інформацією, робили щось, аби цю війну, зрештою, зупинити. Коли Путіну доведеться її зупинити. А Путіну доведеться її зупинити найперше тоді, коли у нього почнеться ось цей серйозний дефіцит з солдатами, яких він відправляє у беззмістовні штурми для того, як вони самі кажуть, на м'ясо і на фарш». 

Ну а я своєю чергою пропоную вам почитати чергове дослідження колег з «Детектора» про ось цих ХР, медійників, а також про Юлію Навальну. З цього аналізу (і з багатьох попередніх також) стає очевидно, що сенсу згадане Володимиром обговорення аж ніяк не позбавлене, якщо розглядати цей сенс з точки зору об'єктів дослідження. Ось кілька цитат з матеріалу:

«Путін — не Росія», а «мільйони хочуть миру» — з цього починається майже кожен великий виступ діячки та представників ФБК. Ці тези повторюють в іноземних медіа та державних установах Європи й Північної Америки. У залах парламентів їм аплодують, у коридорах узгоджують угоди про кошти на підтримку «іншої Росії».

«Ще раніше пролунав запит про перерозподіл публічних коштів на користь російських медіа у вигнанні. Виступаючи в Європарламенті 5 червня 2025 року, Юлія Навальна поставила під сумнів спрямування 5,5 мільйона євро для «Радіо Свободи» та запитала, чому нічого подібного не передбачено для російськомовних видань, що працюють поза Росією. У такий спосіб вона перетворила гуманітарний крок на вимогу підтримати опозиційні медіа коштом європейських платників податків».

«У вибірці статей видання, де згадується Юлія Навальна, за час від моменту публікації мемуарів Навального «Медуза» фактично описує діячку як головне обличчя «нової опозиції». У більшості з цих публікацій Навальну зображують як послідовну та «європейську» альтернативу Путіну, яка уособлює «втрачений потенціал Росії».

Цей посил має ознаки імперіалістичного гуманізму — російської політичної ідеї, де «справжня Росія» протиставляється «поганому цареві», але не самій ідеї російського панування. Повторюючи слова діячки без зайвих запитань, видання фіксує ідею реставрації імперії «з людським обличчям».

Тому, давайте припустимо, що розрахунок на глибинний нарід, який, утім, інтерв’ю іноагентки Шихман не дивиться. Судячи з усього, має подіяти близька їм агресивна, трохи «бандитська» риторика наших носіїв ІПСО, приниження та констатація, що вони (росіяни) – тупі чмошники. Але як? 

Володимир Золкін сам же каже, що його розрахунки на початку повномасштабного вторгнення були хибними: «До росіянина таких характеристик, з якими я розмовляю, нічого не дійде. Ані через крик, ані через приниження, ані через заохочення, ані шляхом обіймання, ані шляхом тлумачення. Жодним шляхом нічого не дійде». 

Шихман запитує, чи на початку він вірив, що дійде.

«Звісно! Ще б пак! Я думав, що вони люди нормальні. На початку думав, що це люди, яких надурили, які не розуміють, у чому ситуація. Я їм намагаюся це пояснити, донести. То ти криком починаєш це робити, то м’яко. Ти ж людина, зрештою», — відповідає гість. 

Нині ж Володимир Золкін своїм завданням бачить інше — донести до росіян, що в їхніх же інтересах уникати мобілізації, бо навіть в’язниця є кращим варіантом, ніж «м'ясо і фарш». Але є ще таке питання як іпотека, яку хочеться закрити. І, здається, охочих отримати на це гроші ще трохи знайдеться.

В іншій же половині інтерв’ю Шихман запитувала про внутрішні українські питання, як-то мобілізація, «бусифікація», картонкові протести тощо.

Ну і до питання про те, як і чому саме блогерів Володимира Золкіна та Дмитра Карпенка так ексклюзивно допустили до військовополонених. Виявляється, вся справа в наполегливості:

«На четвертий день Денис Монастирський покійний запитує: “Шо він від мене хоче?”. Просто так, між іншим. Це як мені розповіли. Йому відповідають: “Хочуть до полонених зайти, в СІЗО”. — “Та нехай іде, бл*дь!”. Ось це було буквально так. Все. Мене просто вписують в документ, який дає можливість увійти. У мене був телефон, у мене був мікрофон-пушка. Ми поставили цей мікрофон, поставили цю пушку, сіли: полонений і я. Діма поза кадром, мій колега. І просто почали писати. І записали у перший день три чи чотири відео — зараз не згадаю скільки», — розповідає Володимир.  

Ось така історія успіху.

Із Золкіним Шихман поговорила про його судимість, що викликало у нього явне невдоволення. Загалом, як мені здається, Володимиру дуже складно керувати емоціями. Він часто зривається на крик і таку стереотипову поведінку «ментів з дев'яностих», які намагаються когось пресанути. Водночас демонструє улюблені нашою редакцією ображулі. Приміром, коли Шихман називає його ютуб-канал на час початку вторгнення «маленим», Володимир аж підскакує:

«Так-так-так, із дуже малениким каналом. Та тільки цей "маленький канал" у той момент вже веде стрими і тримає майже 50 тисяч людей одночасно. Ось із цими дзвінками, ви ж не забувайте. І в той момент, коли усі порядні журналісти, такі як ви, які дотримуються журналістських якихось стандартів, їхали в Краків, у Відень, можливо в Ригу. Хто куди, одним словом. Такий ось як я лишився в Києві, в близькій доступності до російських танків, і почав вести ці стрими. І почав тримати дуже велику кулькість людей в ефірі, бо насправді ніхто цього не робив. І не було цієї інформації». 

І завдяки цим стримам, додам я, отримав велику популярність. 

Та й таке ІПСО. Що ж, очікуваних антивоєнних мітингів від росіян ми так і не дочекалися. Тепер будемо чекати антимобілізаційних. 

Хочу додати також невеликий штрих до портрету. Карпенко та Золкін серед іншого переконують Шихман у тому, що у військовополонених росіян обов'язково запитували дозвіл на фіксацію інтерв'ю та не змушували до розмови. Іронічно, що нещодавно Володимир виклав до себе на ютуб телефонну розмову з авторкою ютуб-каналу Оксаною Мороз. Вона робила огляд його шоу «Плюси мінуси» і допустила неточність – сказала, що Золкін інформаційно підтримував Шарія. Доказів цього ми не маємо, а трактування ґрунтуються на його стримах з мітингів прихильників цього любителя червоних кульок. 

Так ось, Золкін подзвонив Мороз із претензіями. Вона вибачилася і пообіцяла вирізати певні фрази і написати дисклеймер. Те, що ця розмова записується, Золкін не попередив. Хоча, цього вимагають етичні стандарти журналістів. 

Але, якщо ти не журналіст, тоді можна. 

Фото: скрини з ютуб-каналу «А поговорить?»