Мова – наш невидимий духовний щит

Сьогодні ми відзначаємо День української писемності та мови – свято, що підкреслює важливість нашого слова, історії та культури. Символічно, що саме цього дня ми вшановуємо пам'ять преподобного Нестора Літописця – першого київського історика, автора «Повісті минулих літ», яка стала початком писемної української мови. Його доробок нагадує нам, що мова – це не просто засіб спілкування, а наша ідентичність, те, що зберігає пам’ять народу.

Мова формує спільноту, об’єднану і незалежну від зовнішніх впливів. Якщо мова зникає – часто зникає й народ, який нею розмовляє. На превеликий жаль, чотири століття українська мова стикалася і продовжує стикатися із знеціненням, випробуваннями і лінгвоцидом. Дослідники стверджують, що її намагалися знищити щонайменше 134 рази – і на сьогодні ми стикаємося з черговою спробою.

Ще у 1626–1627 роках московські владці намагалися витіснити українські церковні книги: спершу наказавши вилучити їх із усіх церков України та замінити московськими виданнями, а потім із подання московського патріарха спалити всі примірники Учительного Євангелія Кирила Транквіліона-Ставровецького – українського церковного діяча. У 1876 році Емський указ був підписаний з метою повної заборони українського письменства. Він доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863-го та мав за мету щодо витіснення української мови з культурної сфери.

Тому зараз, зокрема завдяки нашим захисникам і захисницям, ми маємо можливості, про які раніше можна було лише мріяти – вчити, розвивати і популяризувати українську. Розмовляти нею вільно, писати, творити, ділитися думками, молитися Богові – і робити це так, щоби мова залишалася живою та зрозумілою своїм носіям.

Мова об’єднує – і дуже сумно, що досі звучать думки, ніби говорити про українську «не на часі» або що це «збурює конфлікти». Насправді рідна мова не розділяє, а єднає, зміцнює нашу культуру, історію та свободу. Ба більше, нам є чим пишатися. Цікаво, що українська мова – одна з 30-40 найпоширеніших у світі, а серед слов’янських мов посідає

 2-3 місце за кількістю носіїв (після російської). Її цінність для розвитку світової культури визнана навіть у Японії: з 2022 року українську мову почали викладати у Токійському, Кіотському університетах та університеті Кобе Гакуін. Враховуючи те, скільки всього було зроблено, аби про українську мову забули, це надзвичайно позитивні показники!

Мова – наш невидимий духовний щит і засіб самозахисту. Кожне сказане українське слово – важливий крок до збереження нашої самобутності, повернення до коренів і відновлення того, що намагалися знищити. Мова допомагає нам молитися, навчатися, творити та жити у своїй культурній автентичності.

Але насправді, особливо в час війни, не лише сьогодні, а кожен день ми можемо підкреслювати значущість мови, якщо щодня розмовлятимемо нею, будемо вдосконалювати її знання, вчитимемо нові слова та ділитимемося думками українською. Тож розмовляймо українською, дбаймо про неї і передаваймо її наступним поколінням. Адже допоки мова живе в наших діях і в наших словах, саме від нас залежить, наскільки вона залишатиметься сильною та живою і надалі.