Про що мав би бути радіодиктант національної єдності

Цікаво, чи напише хтось і колись текст  радіодиктанту національної єдності  на тему пароля «паляниця»?  Адже саме цей пароль у перші ж дні широкомасштабного вторгнення  розвінчав імперський міф про «единый народ».  Саме тоді, коли Путін  переконував  світ, що його армія воює на «своих исторических землях, где воевали дружинники князя Мономаха», ніхто з «братів»-окупантів не спромігся вимовити звичайнісіньке українське слово «паляниця».

Але якщо Україна – це «историческая земля» москалів, то чому ж їм не під силу вимова, яка є споконвічною на цих землях? Адже і тисячу років тому і тепер  українці вимовляють незмінно м’яко: вінець, молодець, Кременець, Донець, криниця, киця, молодиця, пшениця…

На відміну від Московщини, де «Ц» в кінці слів вимовляють незмінно твердо: пьяница, убийца, мерзавец, извращенец, мертвец, конец…

Одним словом,  у перші ж дні широкомасштабної війни українська паляниця  пішла штурмом на імперські небилиці і нагадала, що українці стали в оборону своєї предковічної Батьківщини, де з давнього давна розмовляли не міфічним «древнерусским язиком», а українською мовою. І що важливо пам’ятати – не лише розмовляли, але й писали. Адже саме українською лексикою наповнені тексти стародавніх київських літописів.

Так у знаменитій «Повісті врем’яних літ»  Нестора Літописця «немає жодного російського слова», – стверджує  професор Василь Яременко, один  найіменитіших  знавців руських манускриптів , –  «зате українська лексика ллється суцільним потоком».

Звісно, це аж ніяк не заважає москалям називати Нестора Літописця  своїм «первым русским летописателем».

Але постає питання: якщо тисячу років тому  «первый русский летописатель» писав у своїй «Повісті»: «БогословецЬ,  ТройцЯ, отецЬ, вінецЬ, БогородицЯ, царицЯ, ПереяславецЬ, жрецЬ, дівицЯ,  трапезницЯ, власяницЯ, багряницЯ…», то чому сьогодні російські окупанти не здатні вимовити слово «паляниця»?

Відповідь на це запитання перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович дав ще 1896 року у публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову «Повісті»: «Якщо у Нестора написано «цариця», «у отця», «перебреде Донець» і т.д. – то ми повинні визнати, що це написано українцем».

До речі, сам Нестор називає себе у тисячолітній Повісті не «летописатель» і не «летописец», а лише «літописецЬ». 

Так само викриває брехню про «русское наследие» і «Слово о законі і благодаті» (11 ст.)  – знаменита промова, рівній котрій не було у тогочасній грецькій церкві. Її автор, перший руський митрополит Іларіон і головний ідеолог Русі, також був українцем, бо рясно запаролив текст українськими словами і мовними формами: «година, творецЬ, отецЬ, сонцЮ, дівицІ, у віцІ, ТройцЯ, десницЯ, самодержецЬ, вінецЬ…»

Автора геніальної поеми 12 століття «Слово о полку Ігоревім» москалі називають «великим предшественником Пушкина и Тостого». Цю брехню також найкраще спростовує мова старовинного шедевру, яка безумовно засвідчує його українське походження.  Знаменитий плач Ярославни  у поемі  починається зі звертання княгині до Дніпра Славутича  у суто українській кличній формі: «Славутицю»,  і далі у тексті: конецЬ, птицЬ, в Каялі ріцІ, сонцЮ, дівицЮ, на тоцІ, питецЬ…». Загалом у тексті представлена  сила-силенна  прикладів української лексики: кИяни, звенить слава в КИєві, невеселая  година, туга полонила, діти бісові, оксамити, кожухи, стяг…

Чи кому доводилося зустрічати такі слова у  творах Пушкіна чи Толстого?

Руські літописці іноді називають князя Ярослава Мудрого, який з дитинства кульгав на одну ногу,  «хромецЬ Ярослав». Це слово  також дійшло до нашого часу у численних українських прізвищах. До речі,  показово, що попри серйозну фізичну ваду (плюс невисокий зріст і не дуже міцну статуру) князь, як наголошують  літописці, особисто брав участь у битвах і «був хоробрий у раті» .

Онук Ярослава Мудрого, князь Володимир Мономах, до якого сьогодні набивається у родичі міжнародний злочинець Путін, був видатним державником. І автором знаменитого «Повчання» нащадкам, зі змістом якого московський диктатор явно не знайомий. У 12 столітті (!) Великий київський князь виступав проти  смертної кари, радив зважати на думку громади і наказував справедливо судити, щоби ніхто «ані худий смерд, ані убога вдовиця» не були покривджені. Текст свого високоморального заповіту Володимир Мономах також рясно запаролив українською формою слів на зразок «паляниці»: «вдовицЯ, грамотицЯ, безліпицЯ, серцЯ, блудницЯ, СвітодавцЯ, ЯрославцЯ…»

Отак українська паляниця обламала зуби путінській брехні про «Русь – колыбель российской цивилизации» і нагадала українцям (на жаль, до сьогодні далеко не всім), що Русь  – це Україна. І що в нинішній страшній борні українці стоять за свою державу, яку тисячу років тому на  цих землях створили наші славні пращури, за свою  величну культуру і мову, «кожне слово якої записане у Літописі», – як то влучно означив поет Василь Голобородько.

Ірина Костенко, для «Главкома»