Так вмирають міста України: фази життя в прифронтовій зоні в міру наближення фронту

Декілька днів тому натрапив на допис у ФБ, чисто мотиваційний, про те що треба мобілізуватися, тому що інакше ваше місто розграбують, жінок зґвалтують, майно у вас відіжмуть, а вас або відправлять в Сибір, чи в штурма, це кому як підфартить.

Я розумію мету цього допису і навіть підтримую мету автора мотивувати людей йти в армію, але це так не працює, тому що все, що він там написав — це туфта і багато хто це розуміє, а якщо людина несе хєрню, а потім закликає всіх щось робити, то люди навіть підсвідомо цього робити не будуть, бо слідувати закликам людини, що несе хєрню, ніхто не бажає.

А зараз я вам розповім, як воно буде насправді, поетапно.

Якщо фронт почне наближатися до якогось міста, тобто відстань до ЛБЗ скоротиться до 50-70 кілометрів, в нього почнуть масово прибувати військові, це приїдуть тилові підрозділи, служби та склади бригад, які їх відсунуть від лінії фронту, з метою забезпечення безпеки. Зразу в місті суттєво подорожчає оренда житла, а знайти його стане майже неможливо. Інфраструктура перестане справлятися, в магазинах з'являться черги, можна бути годинами стояти на "Новій Пошті", в перукарню можна буде потрапити тільки по запису і чекати прийдеться тиждень, щоб потрапити на СТО, треба буде пару тижнів, а то і місяць.

Це період розквіту економіки міста, стільки грошей в більшості випадків (якщо це не Харків) ці міста не бачили ніколи. Господарчі магазини, магазини автозапчастин, СТО, продуктові, кав'ярні, піцерії, суші-бари, перукарні, відділення "Нової Пошти" — всі вони будуть з'являтися, як гриби після дощу. Якщо в місті нема великого ритейлу, то паралельно будуть зростати ціни майже на все, якщо є АТБ чи "Варус", то ціни будуть триматися, але лише до моменту, коли фронт не підійде ближче, десь на відстань 35-40 км.

В цей момент більшість тилових підрозділів зніметься з місця, і замість них почнуть прибувати бойові. Разом з тиловими поїде і ритейл, і весь ринок залишиться місцевим. Ось тоді всі дійсно охєреють з заробітків. Чувак-власник двох невеликих магазів в прифронтових селах за три місяці пересів з Geely MK, на TLC 100, правда, він продукти в магази з РЕБом возив, але в його випадку це скоріш про передостанню стадію.

Воєнні по прибуттю зразу почнуть налагоджувати свій побут, а оскільки більшість з них заселиться в руїни, то витрати на приведення їх до житлового стану будуть космічні, у великі будівельні магазини товар будуть завозити фурами, по декілька разів на тиждень.

Важливо Бій за Покровськ: у місті сотні росіян, а Мирноград ризикує опинитися в оточенні, — УП

Звісно що по місту буде прилітати, в основному по промзоні, та по лісах та посадках навкруги міста, правда, іноді будуть прильоти й по самому місту, але це не дуже вплине на місцевих, бо час рубити бабло.

Місцева влада теж не буде відставати, бо в бюджеті нарешті з'являться нормальні гроші, тому всі моментально кинуться пілити та освоювати бюджет — нова розмітка, нові клумби, нове освітлення, відновлення зруйнованих будівель, нові вікна в школах та дитсадках, в які ніхто не ходить… у них норм з фантазією.

Зміщення фронту ще на десять кілометрів трохи все змінить, прилітати стане більше, причому акцент прильотів буде зміщуватися з військових об'єктів на цивільні. Відділення "Нової пошти" (в Лимані за два дні було знищено три відділення), будівельні магазини, СТО, автомагазини (чому вони їх люблять, я не знаю, але на моїй пам'яті вже п'ять таких магазов було знищено КАБами). Люди потрохи почнуть виїжджати, але самі відчайні будуть залишатися, а ціни ще виростуть, я бачив, як за судочек з олів'є в магазі брали 120 гривень, за пачку цигарок — двісті, а за два літри коли — 100 (так, як раз можна на "крузака" швидко зібрати)

15-20 км. Прильоти становляться все частіше, світло вже ніхто не ремонтує, мобільний зв'язок зникає, ФПВ на вулиці стає звичною картиною, більшість магазів закрито, декілька відбитих ще працює, але на їх парковці вже декілька згорених автівок, які нема кому прибрати. Мешканці майже всі виїхали, залишилось декілька сотень пенсіонерів, декілька сотень ждунів та декілька сотень тих, хто несполна розуму, бо вважають, що їм нема куди їхати. Навіть працівники магазинів вже давно поїхали, їх привозить зранку господар, та ввечері забирає на відносно безпечну територію.

Воєнних стає набагато менше, бо багато хто відтягнув свої бази кілометрів на десять від міста — відпочивати після позицій в місці, де тобі ФПВ в будь-який момент може у вікно залетіти, якось не дуже комфортно. В місті в магазах вони зупиняються по дорозі на вихід та при поверненні, після чого їдуть далі. З часом закриваються і ці острівки цивілізації, або в них прилітає.

Коли підари підходять впритул (це 5-10 кілометрів), місто починають знищувати, його зносять КАБами, артою, РСЗВ, ракетами. До багатьох, хто залишився, доходить — те, що нема куди їхати, не так вже і важливо, головне — їхати. Когось вивозять волонтери, когось поліція (вони дійсно там працюють і здійснюють евакуацію), хтось вибирається сам, а хтось вже нікуди не вибирається, бо похований в залишках свого будинку.

Важливо Російські загарбники офіційно визнали повне знищення Попасної на Луганщині, — ОВА

З часом в місто просочуються групи противника і намагаються знайти укриття, і тоді починається наша черга зносити всі можливі нички, усі будинки та сараї, що вцілілі, погреба та підвали. Іноді фронт в умовах міста здвигається по декілька разів то в одну, то в іншу сторону, що добавляє руйнувань.

Після того, як ЗСУ залишають місто, в його руїнах противник намагається створити логістичний центр для накопичення особового складу та ресурсів для подальших штурмів, і тоді ми зносимо місто КАБами, артою, РСЗВ та ракетами…

Через декілька місяців (а може, і півроку) місто становиться відносно безпечною зоною, де можна ходити, і ось в цей момент і наступає час грабувати, ґвалтувати та віджимати, але це неможливо, бо нема кого та нема чого. Місто зникає, нема придатних для житла будинків, нема інфраструктури, нема доріг, електрики, водо- та газопостачання… Наприклад, Попасну навіть виключили зі списків населених пунктів, бо відновленню не підлягає. Єдине, що можна робити в цих містах — це збирати металобрухт, але це дуже ризиковане заняття, бо раптово цей брухт може вибухнути прямо в руках, і добре, якщо тільки руки відірве, а може і півквартала навкруги.

А ось щоб цього не сталося, і потрібно долучатися до Сил Оборони України, а хто не може — донатити стільки, скільки має можливості. Бо якщо підари дійдуть до вашого міста, ви можете зрубити капусти з воєнних, але потім залишитися без житла, без бізнеса, без майна, бо все це згорить, як вже згорало не раз. Нестача людей є одним з головним чинників просування ворога, бо воюємо ми набагато краще, але м'ясом вони нас продавлюють. До речі, укомплектований підрозділ несе набагато менше втрат, бо люди встигають відновитися, знаходяться в кращий фізичній та психологічній формі…

Я розумію, що російську компанію по дискредитації мобілізації мені не переплюнути, там тексти люді порозумніше, ніж я, пишуть, та ще і вкладають мільйони доларів в їх розкрутку, тому те, що я написав це так, просто чтиво от нехєр дєлать, нікого переконати мобілізуватись мені не вдасться… Тим не менш, незважаючи на це, я обіцяю прикласти максимум зусиль для того, щоб цей сценарій в вашому місті не був реалізований, а разом зі мною це будуть робити всі хлопці з нашого взводу та всі хлопці та дівчата з нашого батальйону.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Від Алеппо до Бахмута: як Сирія стала для РФ репетицією, а Україна — головною сценою