«Україна нападе на Польщу», «українки руйнують польські шлюби». Росія вже «бомбардує» Європу

9 жовтня 2025 року МВС Польщі зробило заяву: «Російські розвідувальні служби поширюють неправдивий наратив: «Україна нападе на Польщу, і провина ляже на Росію». 

Далі польські правоохоронці поставили цілком логічне, майже риторичне запитання: «Кому вигідне послаблення відносин між Києвом і Варшавою? Чи буде Україна, яка захищається від Росії, зацікавлена в нападі на Польщу – свій головний центр допомоги?».

Перші ж три коментарі підписників у мережі «Х», які видно під дописом, перевернули цю логіку з ніг на голову:

• «Росія наразі зовсім не зацікавлена в початку тотальної війни з НАТО/Коаліцією дурнів/ким завгодно. Україна має значний інтерес у втягуванні у війну на своєму боці»
• «Дуда заявив, що Україна хоче втягнути нас у війну. … Зеленському на нас начхати. Волинь? Зеленському на нас начхати. Загрози. Залякування. Поклоніння прапору. Українізація. Україна – наш ворог. Це не пропаганда»
• «Президент Польщі чітко заявив, що мета України – втягнути нас у війну. Єдині поляки, які загинули на польській території, були жертвами українських обстрілів. Україна ніколи не вибачалася за це. Тра**ти українців вилами!»

На сторінках цих коментаторів зустрічається стандартний набір теорій змов (зокрема «єврейської»), а також антиукраїнських та «анти-Брюсельських» меседжів.

Це – лише один із прикладів того, як російська пропаганда крапля за краплею отруює інформаційний простір інших країн. Ще у перший рік повномасштабної війни вона почала бомбардувати інформпростір сусідів України з очевидною метою – зробити західний пояс дружніх до України держав не таким вже і дружнім. Сьогодні експерти відзначають масштабування російських наративів у таких країнах, як Польща, Словаччина, Чехія.

З 2020 до 2025 року рейтинг польської правопопулістської та антиукраїнської партії «Конфедерація» зріс із 7% до близько 15%, згідно результатів її кандидатів на пост президента. Через TikTok у Румунії ледь не обрали проросійського президента. І, як виглядає, лише завдяки роботі спецслужб вдалося не допустити перемоги проросійських сил на парламентських виборах у Молдові. 

Аналітики, які працюють в Польщі та Словаччині, поділилися своїм баченням присутності російських наративів в країнах Центральної Європи.  

Погляд з Польщі: українцям стало страшно бути українцями

«Перший пік я побачив у 2022 році, відразу після початку війни, – розповів про інформатаки рашизму для Радіо Свобода польський юрист Давід Денерт, який надає допомогу українцям. – Тоді почали з’являтися тези, що «бандерівці замордували поляків», «українці забирають у нас роботу», «через біженців обмежений доступ до медицини», «їздять на дорогих авто, але отримують нашу допомогу».

Наступна хвиля – під час парламентських та президентських виборів. Партії зрозуміли, що можна здобути прихильність виборців, якщо дати людям «ворога». А тут – українці, які щось отримують. Такі партії, як «Конфедерація», почали системно це використовувати.
 Це також і російська дезінформація – на неї йдуть мільйони доларів, щоб посилити негативне ставлення до українців і до війни. Мовляв, «це не наша війна, це війна України», «Зеленський втягує нас у війну», «це українські дрони летіли». І це працює. Знаєте, це як мур, який нас розділяє».

Виходить, що тактика «поділяй і володарюй» приносить тактичні результати для росіян?

Марина Фурсенко, аналітикиня ГО Cat-Ua, яка нині проживає у Польщі, каже, що бачить роботу російських структур у Центральноєвропейському регіоні на кількох рівнях – серед політиків і еліт, а також серед широких верств населення.

«В усіх країнах – Польщі, Чехії, Словаччині – у період виборів посилюється проросійська пропаганда. Відчувається вливання грошей у політичні рухи націоналістичного спрямування, які виступають із риторикою «зробимо нашу країну знову великою». Частина політиків має звʼязки з Росією. Вони поширюють наративи, які засвоюються населенням. І коли потрібна мобілізація електорату – починається гра на українському питанні. У Польщі ця тема особливо політизована: питання українських біженців входить, мабуть, до топ-5 політичних тем. Часто лунають економічно необґрунтовані звинувачення про «дармоїдство невдячних українців», ігнорується те, що українці працюють на економіку своїх нових країн і сплачують податки».

На думку Марини Фурсенко, цією темою маніпулюють для мобілізації ультрапатріотичного електорату, що призводить до зростання злочинів на ґрунті антиукраїнської ксенофобії. Потім такі випадки роздуваються у медіа та соцмережах.

«Це впливає на атмосферу. Українці в Польщі починають боятися бути українцями. Люди все більше уникають розмов українською між собою. Зʼявляються ультрапатріотичні рухи, які вороже ставляться до українців. І, на жаль, є відчуття, що офіційна політика польської держави частково легітимізує таке ставлення, адже певною мірою просуває цей наратив».

«Природно, що люди втомлюються від теми війни, іноземців, необхідності витрачати гроші «не на свою війну». І на цьому тлі розквітають російські наративи.

Ймовірно, цькування відбувається не лише з «польського», а й з «українського» боку. Наприклад, у телеграм-каналах, які читають українці в Польщі чи Чехії, часто з’являється маніпулятивний контент. Інформація про інциденти подається так, щоб викликати емоційний біль і відчуття несправедливості, а відтак – ненависть вже до поляків. Це підживлює конфронтацію. Є небезпека, що самі українці піддадуться на наратив «Польща – наш ворог», зазначає Марина Фурсенко.

Багаторічна стратегія росіян з приниження українських біженців 

Підла тактика, якою росіяни користуються всі ці чотири роки, – це робота на побутове приниження українських переселенців. Її мета – викликати рефлекторну відразу до самого слова «українець», щоб воно асоціювалося з криміналом, ганебною чи відсталою людиною.

Каміль Басай, директор фонду Info OPS Polska, в інтервʼю виданню «Нова Польща» наводив приклади такої побутової дискредитації. Так, російські пропагандисти поширювали чутки, буцімто українські діти, які навчаються в польських школах, приносять на уроки алкоголь і наркотики. А те, що дедалі більше польських школярів курить, – нібито наслідок негативного впливу українських дітей.

Інший простий приклад: якщо в барі сталася бійка, у якій задіяний українець, то в поширюваних росіянами «новинах» акцент робиться саме на його національності.

«Також вони поширюють дезінформацію про те, що українці торгують зброєю, органами, продають жінок у сексуальне рабство. А ще росіяни зображують українців лінивими та меркантильними людьми, які в Польщі лише паразитують на добробуті поляків, зловживаючи соціальною допомогою. Ще один російський меседж – українки нібито масово руйнують польські шлюби. Для цього розповідають історії «реальних чоловіків», які покинули польок заради українок».

Мотивація рашизму зрозуміла – розвивати у населення підсвідоме уявлення, що «злочинні та дикі» українці заслужили на те, щоб Росія їх убивала, а відтак Україна втрачала підтримку. 

Це відома з психології тактика агресивного маніпулятора: під час нападу активно звинувачувати жертву.

«Кремлівська пропаганда намагається переконати громадян країн ЄС у тому, що українці нібито становлять загрозу для них: впливають на криміногенну ситуацію, претендують на соцвиплати, поширюють хвороби і взагалі є причиною всіх проблем», – зазначає Сергій Жуков, аналітик державного Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

Експерт каже, що росіяни адаптувалися до заборон власної пропаганди, зокрема, успішно залучають до роботи PR-агенції, маркетингові компанії та інфлуенсерів.

«Кремль пристосувався до блокування своїх пропагандистських каналів. Для інформаційних втручань у медіаполе іноземних країн створено розгалужену екосистему ресурсів. Вона включає інтернет-сайти, які мімікрують під європейські медіа, інструменти для роботи у всіх популярних соцмережах, мережі агентів впливу. Ця система доволі гнучка, адже РФ практикує різні форми заохочення іноземних інфлюенсерів і залучення до інформаційних операцій PR-агенцій та маркетингових компаній».

Погляд зі Словаччини: «альтернативний» медіапростір на користь Росії

«У Словаччині, так само як і в Польщі, поширюють побутові новини, коли, приміром, хтось щось украв – і відразу це пов’язують з українцями, – каже експерт із медіа Центральної Європи, який погодився надати коментарі на умовах анонімності. – Таким чином відкривається вікно Овертона: якщо щось погане – то це Україна. Це робиться свідомо. Словацькі політики роблять це під час великих інфоприводів, а російські боти в інтернеті – системно й постійно».

Загалом у Словаччині швидко просувається процес створення альтернативного медійного простору. Велика частина людей отримує новини з так званих «альтернативних джерел», а не з офіційних медіа.

Є YouTube-канали – хай і низької якості, але їх слухає багато людей. До того ж, у них є гроші, щоб нарощувати охоплення. Головні політики – ходять на ці канали. Їм влаштовують «теплу ванну»: замість питань журналістів – монолог. А єдине питання, яке лунає, – щось на кшталт «Як вам вдається так добре виглядати у шістдесят років?».

Прем’єр Роберт Фіцо має власні великі майданчики для поширення інформації. Свої канали мають і такі люди, як Любаш Блага – євродепутат, який, за словами співрозмовника, довгий час був «п’ятою колоною» РФ і президента Путіна та нині є однопартійцем Фіцо в партії Smer.

Любаш Блага вже під час війни кілька разів бував у Росії, показував, «як там чудово», що «о диво, у магазинах є товари». У своєму пості від 13 жовтня 2024 року він виклав відео з Червоної площі під музику Шамана з підписом, який нікого не залишить без емоцій: «Теплий привіт із Москви, друзі! Росія все ще прекрасна, все ще мудра, все ще передова... І я приїхав подякувати вам за визволення від фашизму. І вибачитися за русофобію на Заході. Словаччина хоче миру.»

Деякі аналітики вказують на те, що охоплення в соцмережах словацьких «друзів Путіна» створені штучно. Можливо, їм допомагають російські тролі та ботоферми і пости можуть накручуватися. «Це одна з технік, яку досить вдало вже деякий час використовують як російські фахівці з інформвпливів, так насправді, і американські. Коли будуються фейкові акаунти з яких далі розганяється інформація. Водночас Словаччині помітні атаки в інтернеті на продемократичних політиків. Їх можуть агресивно банити, хейтити в коментарях та постах», – каже експерт. 

Щодо Словаччини, він  називає два фактори, які сприяють росіянам. По-перше, вплив російської пропаганди зріс після зміни влади, яка не те що не ставить ніяких перепон, а навпаки сприяє її поширенню. Друге – це історичний сентимент до Росії, СРСР та комуністичного минулого, який тягнеться ще з Другої світової, з моменту різкого переформатування колись союзної до гітлерівської Німеччини Словаччини у країну соціалістичного табору, підконтрольну СРСР. 

Поширеними меседжами є те, що насправді «в Києві немає війни», як про це заявляв на початку 2025 року Фіцо. Ще один меседж – в Україні йде майже громадянська війна, Росія лише захищає російськомовні частини. Третій – Зеленський сам хоче продовжувати війну, не хоче домовлятися. Мовляв, президент України хоче зробити погано Словаччині, його армія б'є по нафтопроводу, де тече вже куплена нами наша нафта.

«Вічнозелена тема» проросійських наративів в Словаччині – ми оплачуємо українцям допомогу, а у нас самих немає грошей для своїх незахищених верств. Це класика, коли будь-які власні недопрацювання можна перекласти на когось іншого: на Брюссель/ЄС, або на Україну. 

Експерт вважає, що велика частина головних медіаканалів Словаччини піддалися тиску нової влади. Їм погрожували забрати замовлення на рекламу від державних та близьких до неї олігархів. І канали, на жаль, піддалися та стали «нейтрально бездієвими» стосовно нової влади. 

«У Чехії виграла популістична партія Бабіша. Чи це змінить курс Чехії повністю? Є надія, що ця країна все ж не буде провалюватися в тоталітаризм і проросійський наратив як Словаччина та Угорщина. Але гальмування буде. З досить жвавого проєвропейського гравця, як було за влади премʼєр-міністра Фіали Чехія стане середняком та перестане грати важливу роль», – переконаний експерт. 

Велика кількість українських біженців тепер мешкає у Чехії. І у значної кількості політичних партій цієї країни один з найпотужніших наративів, які вони просували було: «ні усім мігрантам», в тому числі і українцям. Це і надалі впливатиме на комфортність перебування українців і на їхнє сприйняття в інформаційному просторі. 

В Угорщині Орбан прямує до авторитаризму та тоталітаризму.  На тлі своєї політичної боротьби з сильним опозиційним лідером Мадяром він також розігрує карту «української загрози» для мобілізації електорату. Одна з нещодавніх заяв Орбана, що українські спецслужби контролюють опозицію: «Вони проникли в суспільне життя і політику, надаючи технологічну допомогу своїм союзникам, щоб допомогти їм здобути владу тут. Колись ми говорили: «Росіяни вже в коморі», тепер ми мусимо сказати: «Українці вже у вашому смартфоні». Ми не дозволимо цього!».

«Відкрий усі свої чакри для Номо-Путіна»

У Чехії та Словаччині, серед іншого, діє організація «АллатРа», яку представляють як «засновану в Україні». Вона свого часу була викрита СБУ та Нацполіцією у роботі на рашизм. У 2023 р. під час обшуків її осередків в Україні – виявлена пропагандистська література російських авторів, портрети Путіна, російська валюта і зброя. А деякі її учасники шпигували на користь росіян за українськими Силами оборони.

Тепер в світі «АллатРа» позиціонує себе як рух, який будує духовну громаду, яка, звісно, за добро, мир, любов та відкриття усіх своїх енергій. Серед іншого організація поширює езотеричну теорію змови, в якій є рятівник-місія на імʼя Номо, який має всі ознаки біографії Путіна. Рятівник бореться з 12 архонтами, яких очолює один великий архонт, і разом вони контролюють світ через впливових людей, членів урядів, єврейських банкірів та заможні родини. Але рятівник має спочатку об'єднати слов'ян, а згодом весь світ та перемогти зло. Культ також працює і в США. На думку експертів, «АллатРа» прямо працює на російське ГРУ. 

Показова історія сталась в Чехії. Молодий релігієзнавець Якуб Яхл описав, чому «АллатРа» є релігійно-політичною сектою, яка працює проти Чехії. Після цього  розпочалася масштабне цікування Якуба Яхла з використанням методу «гнилого оселедця» (шокуючої брехні, яка «врізається» в психіку) та описом сексуальних збочень.

«Тисячі акаунтів у соціальних мережах, пов'язаних із проросійським релігійним рухом «АллатРа», з червня поширюють дописи про ютубера та активіста Якуба Яхла, – пише про цю історію журналістка видання Seznam Zpravy Крістіна Цірокова. – Вони звинувачують його в садизмі, педофілії та жорстокому поводженні з дітьми в Африці, де він у минулому працював волонтером. Відео та тексти поширюються не лише в Чеській Республіці, але й у соціальних мережах та на вебсайтах багатьох інших країн. Вони вже отримали мільйони переглядів».

Почали з’являтися новини, що Якуб Яхл є наркоманом, що його мама була проституткою, що він неврівноважений. Йому почали погрожувати. Батьки хлопця мали переїхати зі свого дому, бо їм так само погрожували, кидали щось у вікна. Хлопець зараз лікується у психологів, бо має ПТСР і велику депресію через цю атаку. Вся ця історія вчергове ставить питання про спроможності демократій захищатися у гібридній війні. 

Українська пропаганда або її відсутність

Як же виглядає робота української пропаганди в країнах Центральної Європи? Експерт, що коментує тему на умовах анонімності,  вважає, що, на жаль, наша країна нічого не робить: «Так було в перший рік війни, так само і зараз. З одного боку, ми бачимо роботу, як українська влада звертається, просить грошей, нагадує про Україну, критикує, що Захід нічого не робить. Окей, це все добре. Але це тільки одна гілка інформаційної роботи. Насправді української пропаганди немає. Чому немає української пропаганди, якщо існує російська, угорська, американська… – мені не зрозуміло. Немає грошей? Ну, може, якби показати ЄС, що для такої то інформаційної роботи потрібні гроші – може, їх би і виділяли. Якщо нічого не змінювати, то ситуація буде лише погіршуватися. Проти великого тиску Росії немає жодного українського тиску».

Він ділиться своїм баченням сприйняття інформації європейцями. «Що чують європейці? Є Росія – так, вона атакує, так, вона вбиває людей. Але крім того, в інформпросторі пересічного мешканця Центральної Європи є й інша інформація – у різних каналах, на багатьох майданчиках. Росія – найбагатша країна світу, має найбільше копалин. А ось у Сибіру знайшли якусь неймовірну квіточку, яка може щось дати для фармакології. А ось метелик із Росії. А така краса на Уралі, а така краса – за Уралом. А який силач живе в Архангельську! Велика кількість інформації чи казок про культуру, людей, історію. І ось ця країна, Росія, ще й воює – напала на Україну. А що знають про Україну? Вони Захищаються, є лідер Зеленський… Але що це за країна, яка її історія, мова, яка природа, чи є гори, чи є щось унікальне? Люди нічого не знають. Неможливо будувати емоційну прихильність до українців, якщо людина нічого не знає. У той час як Росія змальовується як потужна нація та країна. За чотири роки ситуацію можна було б змінити – але цим ніхто не займається. Комунікація ж України будується на меседжах: дайте грошей, ми вас захищаємо, дайте ракети, боєприпаси, ви нас хоч і не знаєте – але дайте», – говорить експерт. На його думку, навіть якщо це не робить держава, просуванням образу України могли б займатися великі корпорації. «Вони зацікавлені, бо мають захистити свій бізнес в Україні. Є компанії, які вже чудово працюють у Європі. І вони могли б сказати: ми є український бренд, і ми приносимо українські цінності, а це є: одне, друге, третє», – пояснює він.

Ще один аспект – українці за кордоном вливаються в російськомовні спільноти й стають їхніми частинами. Хтось поширює російські наративи про «не все так однозначно».

Відповідно, потрібно створювати дієві українські громади, які могли б  комунікувати з місцевими медіа, суспільством та пояснювати: якщо ви зустрічаєте, наприклад, «відбитого на всю голову», який називає себе українцем, знайте, що нам за нього соромно і це не ми, бо ми, насправді, є іншими. А хтось узагалі забуває про Україну за кордоном та живе своє найкраще життя, зазначає експерт.

«Це змагання між лідером культу і терапевтом»

На думку аналітиків ISW, нещодавні атаки РФ на Європу, такі як заліт дронів в Польщу, якраз і були покликані налякати Європу. Це ще один з методів агресивного маніпулятора. «Росія намагається змусити європейців зменшити свою підтримку України… Ці зусилля є частиною ширшої кампанії рефлексивного контролю Росії, метою якої є спонукати опонентів Росії приймати політичні рішення, які насправді вигідні Росії».

«Раніше нам могло здаватися, що мета інформаційних операцій у Центральній Європі – це послаблення України, – говорить керівник ГО Cat-Ua Артем Захарченко. – Але восени 2025 року вже зрозуміло, що це – тільки щабель до більшої мети. Росія може готувати вторгнення в країни НАТО. Які, за задумом росіян, не мають допомагати одна одній. У яких в парламентах повинні бути впливові фракції, що закликатимуть пристати на вимоги Росії. Адже ж ніхто не хоче воювати!». 

Зараз демократії перебувають під атакою авторитарної Росії, і, як ми бачимо, навіть на фоні такої кривавої війни – наприклад, з багатьма тисячами і тисячами «демонстративно» вбитих мирних мешканців у Маріуполі, постійними обстрілами України і жертвами серед цивільних – Росії вдається підтримувати проросійські партії та настрої у частини мешканців навіть у Європі. 

Загострення на Близькому Сході було дуже вигідне Росії, адже зміщує фокус світової уваги від російської агресії в Україні.

На фоні такого виклику з альтернативними медіа та брехливими наративами, які змінюють свідомість людей на «оруелівському» рівні, потрібна зміна підходів до комунікацій. Виходить, що сама по собі цивільна журналістика та громадянське суспільство не можуть протистояти досвідченій військовій підривній пропаганді, якщо вона сконцентровано атакує з порушенням усіх норм та принципів мирного життя?..

Експерт, який побажав коментувати тему на умовах анонімності, вважає, що потрібно спрощувати комунікацію для широкого загалу. І пояснювати людям не зверхньо, як професор за кафедрою, а просто – якщо хочете, «по-пацанськи». Не соромитися бути більш радикальним і, можливо, навіть більш токсичним. Адже саме середовище, в якому ми живемо, стало більш токсичним. «Все, це вже сталося – демократії це допустили. Через соцмережі, алгоритми, страх майбутнього… Але це вже відбулося. Зараз бути пухнастими й говорити, що маємо відбиватися від атак комфортними для нас «пухнастими подушками», коли тебе луплять лопатою, – це неефективно. Треба знаходити інструменти, як бути таким самим зухвалим. Можливо, досвід Сефтона Делмера, який створював підставні нацистські радіостанції та вдавав підтримку Третього рейху, а насправді розхитував психіку солдатів гітлерівського режиму, може бути корисним?... Не треба бути білою горлицею, коли на вас налітає зграя чорних орлів – треба бути білим орлом», – каже він.

Український журналіст Данило Мокрик також висловлює думку, що в інформаційному просторі програватимуть «розумні для розумних» журналісти та блогери. «Ми повинні вчитися розуміти і відчувати не тільки ту аудиторію, з якою нам легко працювати і до якої нам легко достукатися. Ми повинні шукати способів боротися за увагу «підписників Алхім». Так, це виклик. Але ми маємо його приймати».

«Втома від теми війни і невпевненість у майбутньому створюють ґрунт для політичних сил працювати з електоратом, який через свій страх шукає легкі відповіді на складні питання , – говорить експертка ГО Cat-Ua Марина Фурсенко. – З іншого боку, є надія, що опірність європейських суспільств виявиться високою. Адже, насправді, крайніх «альтернативників» – меншість, проте вони більш агресивні в інформпросторі». На її думку, ситуація, судячи з усього, призведе до того, що рано чи пізно відбудеться реальне зіткнення європейських суспільств із РФ, коли їм потрібно буде приймати рішення: чи вони відстоюють себе, чи поступаються агресору.

Тут можна згадати українську історію з «медведчуківськими каналами», на які працювало багато українських журналістів навіть у той момент, коли вже були зрозуміло, що за ними може стояти Росія. Але потім реальність, як то кажуть, «схопила всіх за ногу». 

Сергій Жуков із Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки погоджується з необхідністю більш активних дій і звертає увагу, що наративи мають бути спільними для партнерів. «Я вважаю, що треба бути більш агресивними в хорошому сенсі, проактивно працювати, послідовно просувати свій наратив і конструювати його таким чином, щоб нашим партнерам він теж став своїм, щоб вони бачили свій інтерес. Або принаймні, щоб наративи, цілі, інтереси збігалися по ключових позиціях».

Щодо можливості зловживання соцмережами Сергій Жуков каже, що нарешті відбулося усвідомлення необхідності їхнього регулювання. «Усвідомлення небезпеки від поточного стану справ – це вже прогрес. Є соцмережі, де ситуація краща, є – де гірша (мережі з низькою модерацією – TikTok, Telegram). Проте покладатися лише на сумлінність компаній-власників, навіть тих, хто більш відповідальний (та ж Meta), – недостатньо. Це бізнес, передусім. Поточна ситуація точно неідеальна й потребує змін. Плюс важливо утримати баланс між регулюванням і свободою слова».

Дослідник пропаганди Пітер Померанцев вважає, що відповідь на новий інформаційний світ – не фактчекінг (перевірка правдивості повідомлень), а новий підхід до інформаційного простору. «Треба працювати з почуттями, з браком спроможності. Росіяни перемагають, працюючи з емоціями, ідентичністю, травмами. Це змагання не між інформацією і дезінформацією, а між лідером культу й терапевтом».

Померанцев пропонує такий підхід:

1. Регулювання, щоб зробити прозорим формування інформаційного поля. Тоді громадяни зможуть реалізувати своє право на розуміння того, що і чому вони бачать в інтернеті, «хто і чим їх годує». Таке розуміння правил гри – частина свободи слова. 
2. Технологія, це проєктування технологічних просторів, що сприяють демократичному дискурсу.
3. Новий тип медіа, які мають перейти від простого надання інформації до надання соціально корисної інформації. Та допомагати людям та працювати з глибокими травмами, наче терапевти.
4. Стратегічне мислення, щоб бачити всю систему ворога, а не її окремі фрагменти.

«Треба думати про ланцюги постачання ворогом дезінформації, поширення його впливу, вбивства. Не ганятися за кожним шматочком дезінформації, а думати, звідки фінансування, які технології, хто довірені особи, як зробити їхнє життя складним. Тоді можна спрямувати зусилля через журналістські розслідування й адвокацію. 

Регулювання робить публічну сферу прозорою, технології роблять уможливлюють демократичний дискурс. Медіа – розуміють і перемагають противника. Жодна з цих речей не суперечить ідеалам демократії, але кожна з них цілеспрямована й розрахована на певний ефект», – зазначає Пітер Померанцев.

Отже, розмір інформаційно-пропагандистського виклику для демократій, який ми спостерігаємо за роки повномасштабної війни – зокрема, в інфополі Центральної Європи, та ще й на тлі «невизначеності» США – говорить лише про одне: як раніше вже не буде. Ну а що потрібно, щоб росіяни як народ нарешті вийшли зі свого зачарованого кола – деструктивного культу війни і імперіалізму – та перестали погрожувати знищенням / захопленням світу? Питання, як то кажуть, цікаве.

Денис Самигін, експерт з комунікацій ГО CAT-UA