Розкрито останні години Ісуса: дослідження Туринської плащаниці показало жахливу правду про його катування

Нове судово-медичне дослідження може нарешті пролити світло на одну з найстаріших християнських загадок. Використовуючи сучасні методи судової експертизи, дослідник відтворив «справжній» вигляд тернового вінця Ісуса, спираючись на розташування кров’яних плям на Туринській плащаниці— полотні, яке, за віруванням, обгорнуло його тіло після розп’яття.

Про це пише видання Daily Mail.

Біблія описує, як римські солдати скрутили терновий вінець і насміхалися, надягнувши його на голову Ісуса всього за кілька годин до його смерті. Протягом століть вчені та богослови сперечалися про справжню форму тернового вінця Ісуса, причому дискусії ведуться ще з середньовіччя. Одні вважали, що це був простий круглий обід із колючих гілок, інші — що це був цілий шолом із тернів, який покривав всю голову.

Біологічний аналітик систем Отанджело Грассо, можливо, нарешті поставив крапку в цій суперечці, виявивши, що вінець був кільцеподібним обідком, який концентрував поранення на лінії волосся, скронях та потилиці.

Він проаналізував розподіл кров’яних плям на плащаниці, геометричні проміжки в тканині та інженерну складність кожної можливості конструкції вінця.

«Зображення голови на плащаниці показує концентрацію кров’яних плям на лобі, скронях та потилиці, без переносу на верхівку, — пояснює дослідження. — Ця відсутність крові на самій верхівці є ключовою підказкою, яка виключає варіант шоломоподібного вінця».

Прихильник теорії «шолома» посилаються на понад 50 проколів на скальпі, лобі та потилиці, стверджуючи, що простий обід не міг спричинити настільки широке розташування ран. На їхню думку, це підтверджує версію шолома або капелюха з тернів, який насильно притиснули до всієї голови Ісуса.

Проте Грассо, у ще неперевіреному науковцями дослідженні, ставить під сумнів цю версію. Він зауважив, що судово-медичні дослідження плащаниці показують, що кров на скальпі могла знову активуватися після смерті через рух волосся та маніпуляції з тілом, що дозволяло переносити її по голові та обличчю під час поховання.

«Деякі краплі мали б залишитися на переніссі, якщо верхівкові рани не висохли надзвичайно швидко або повністю не були утримані волоссям», — пояснив Грассо.

«Обід пояснює ті ж спостереження без додаткових припущень».

В експериментальних реконструкціях кільце з колючками, спрямованими всередину, створювало насичене периферійне забруднення, множинні входи-виходи-переходи проколів від однієї колючки, а також обмежені проколи на 3–5 см вище обідка від уламків тернів при силовому надяганні.

«Документовані шоломоподібні конструкції потребували понад дві години роботи та складного переплетіння», — зазначає дослідження, тоді як обідок «можна виготовити з одним структурним з’єднанням і природною стабільністю кільця».

Грассо також врахував історичні джерела та стародавні тексти. Ранні християнські тексти використовують грецькі слова στέφανος (stephanos) та πλέκω (pleko), які позначають плетений вінок, а не шолом, що вказує на насмішку над королівськими коронами, а не на шолом страждання.

Додаткову підтримку надала Сударія Ов’єдо — окреме полотно, яке, за віруваннями, накривало обличчя Ісуса. Її розмір становить 33 на 20 дюймів, і воно містить кров’яні плями, що відповідають голові розп’ятого чоловіка. Кров’яні візерунки на обох реліквіях відповідали вузькій смузі ран, що підтверджує кільцеподібну форму вінця, а не куполоподібну.

«Геометричний аналіз демонструє сумісність із обідком», — написав Грассо.

Навіть із використанням передових моделей і статистичного аналізу форми дослідження лишається обережним. Грассо визнав, що шоломоподібна конструкція все ще «можлива», але лише за надзвичайно специфічних умов, таких як «селективне раннє зсідання крові на верхівці» або повне утримання крові волоссям.

«Узяті разом, ці дані забезпечують помірну до сильної підтримку на користь обідка; шолом залишається можливим, але потребує додаткових припущень», — підсумував Грассо.

Реконструйований обід також продемонстрував ефект «підвісного ореолу»: при першому надяганні на манекен колючки спрямовані всередину створювали кільце, яке ненадовго зависало над скальпом, перш ніж його притиснули — подібно до описів, як римські солдати насильно надягали вінець на голову Христа.

Цей судово-медичний підхід дає наукову основу для розуміння артефактів розп’яття та їх зображення в релігійному мистецтві. Він також демонструє, як сучасні інструменти — від геометричного моделювання до матеріального тестування — допомагають відтворювати деталі з давнього минулого.

Хоча таємниця Туринської плащаниці ще далека від вирішення, Грассо переконаний, що його робота наблизила історію до розуміння ймовірного вигляду головного убору Ісуса.

«Картування кров’яних плям на голові, чистий місток на верхівці серед потенційно активного переносу крові, механіка колючок, підняття потилиці через положення та різниця у часі виготовлення і маніпуляцій разом підтримують версію обідка, а не шолома», — підсумовує дослідження.

Знахідки узгоджуються з історичними та лінгвістичними даними й можуть допомогти історикам по-новому інтерпретувати зображення Страстей, показуючи, що інструмент насмішкуватої коронації Ісуса був не повним вінцем, а жорстоким терновим обідком, що обвивав його голову.