Фільтруй і володарюй. Як влаштована російська система викрадень і тортур на окупованих територіях України

Тисячі українських громадян зазнали затримань, тортур і незаконного позбавлення волі на окупованих територіях України через війну, випливає з опублікованої 23 вересня 2025 року доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

Багато з них стали жертвами системи фільтрації, створеної російською владою за моделлю, яку застосовували ще в СРСР часів Другої світової, її відточили в Афганістані та Чечні. Тих, хто потрапив у фільтраційні табори за підозрою в нелояльності, б’ють, катують і вбивають, при цьому їхня доля залишається невідомою близьким. Багато затриманих зникли безслідно. Завдання такої системи – нейтралізувати потенційний опір, залякати мирних жителів і завербувати потенційних агентів, зазначає The Insider.

У січні 2025 року співробітники Центру захисту прав людини “Меморіал” у рамках місії відвідали Україну вперше з початку повномасштабної війни. Вони побували в Київській, Харківській, Чернігівській, Миколаївській та Херсонській областях, включно з усіма обласними центрами, крім Чернігова. Правозахисники опитували людей, які пережили окупацію і полон, а також оглядали і фіксували результати обстрілів міст російськими військами. За підсумками поїздки учасники місії підготували доповідь: перша її частина присвячена системі фільтрації, друга – невибірковим обстрілам населених пунктів, третя – поводженню з військовополоненими.

Правозахисники дійшли висновку, що Росія проводить заздалегідь підготовлену політику державного терору щодо українських громадян, які потрапили під її контроль, – так званої фільтрації. Не всі злочини, скоєні російськими військовими в Україні, – наслідок цієї політики. Вбивства мирних жителів Київської та Чернігівської областей, які намагалися покинути окуповані території, часто були ініціативою на місцях, а не відбувалися за вказівкою командування. Однак зібрана інформація вказує на системний характер репресій проти українських громадян.

Від НКВС до Чечні: як придумали фільтрацію

Під терміном “фільтрація” можна розуміти процедури перевірки на блокпостах або в стаціонарних таборах людей, які переміщалися окупованою територією або намагалися її покинути. Фільтраційною також називають сформовану за межею законності систему затримань, поміщення до нелегальних секретних в’язниць, катувань і фабрикації звинувачень на окупованих або порушених війною територіях.

Поняття фільтрації виникло в роки Другої світової, коли радянські спецслужби створили табори для “перевірки благонадійності” військових, які побували в полоні або в оточенні, і цивільних, які опинилися на окупованих територіях або переміщених до країн Європи, а також в’язнів нацистських таборів та емігрантів.

Через фільтраційні табори пройшли мільйони людей, приблизно кожен шостий зазнав подальших репресій. Навіть звільнені згодом були уражені в правах. На деякі категорії в’язнів оперативні підрозділи НКВС-МДБ заздалегідь заводили розшукові справи. Офіційно їхніх фігурантів оголошували “фашистами” і “нацистами”, на практиці ж це були представники політичних еліт окупованих країн, радянські опозиціонери, емігранти та перебіжчики.

Система фільтрації, зачисток і секретних в’язниць широко застосовувалася і під час війни в Афганістані. Саме там стали нормою тортури. Вони увійшли в практику офіцерів збройних сил, внутрішніх військ, МВС і ГУВП (зараз – ФСВП). “Афганці”, обійнявши згодом високі посади в силових структурах нової Росії, принесли туди й “тортурний” досвід і не прагнули переслідувати підлеглих, які його застосовували.

По-справжньому масовою фільтрація в сучасній Росії стала під час Першої та Другої чеченських воєн. Головною рисою чеченської системи була невибірковість: російські військові не мали достовірної інформації про бойовиків та їхніх спільників, тому підозрювали практично всіх.

Під час захоплення того чи іншого населеного пункту місцевих чоловіків і підлітків відвозили у фільтраційні пункти – або стаціонарні, або спеціально організовані тимчасові. Там їх допитували, піддаючи побиттю і тортурам. Більшість згодом відпускали, частину відвозили в імпровізовані в’язниці в пунктах дислокації військових. Надалі викрадених могли “легалізувати”, сфабрикувавши формальні звинувачення, або обміняти, або вони “зникали” – тобто їх просто вбивали.

Із затриманих тортурами вибивали зізнання в участі в бойових діях і відомості про бойовиків. Достовірність інформації значення не мала – головне було домогтися свідчень на когось із сусідів жертви і таким чином змусити піти на співпрацю. Людину, на яку дали свідчення, могли викрасти або вбити, після чого “агенту” під страхом викриття доводилося працювати зі спецслужбами далі. Так у Чечні створювалася російська агентурна мережа.

Достеменно невідомо, скільки саме людей пройшли через фільтрації під час двох чеченських війн, але йдеться про сотні тисяч, з яких від п’яти до семи тисяч “зникли” – вбиті. Згодом чеченський досвід фільтрації став у пригоді під час повномасштабного вторгнення в Україну.

Особливості української фільтрації

“Меморіал” поговорив із жителями п’яти областей України, окупованих Росією на ранніх етапах війни, – Київської, Чернігівської, Харківської, Миколаївської та Херсонської. Як зізнаються правозахисники, їм вдалося ознайомитися “навіть не з верхівкою айсберга, а з верхівкою верхівки” – настільки багатьох людей торкнулася війна. Проте навіть за тими обмеженими даними, які вдалося зібрати, правозахисники дійшли такого висновку:

“Російська влада ще до повномасштабного вторгнення в Україну на основі попереднього досвіду розробила систему фільтрації цивільного населення на окупованих територіях, заздалегідь вжила низку необхідних підготовчих заходів, а потім розгорнула її з перших же днів війни”.

Буквально з перших днів окупації російські сили організували безліч місць позбавлення волі, як “легальних” (наприклад, у будівлях колишніх відділків поліції, ІТТ і СІЗО), так і “нелегальних” (у підвалах бізнес-центрів і будинків культури, на елеваторах і лісопилках).

Гараж, у якому російські військові тримали затриманих. 22 вересня 2022 року

Фото: 2022 Белкіс Віллі/Human Rights Watch

Усі, хто опинявся в таких імпровізованих в’язницях, “зникали”: близькі не знали ні причин їхнього затримання, ні місцезнаходження жертв. У цей час захоплених допитували, майже в кожному випадку – із застосуванням насильства та тортур.

Деяких із затриманих через якийсь час відпускали. Інших страчували без суду і слідства. Треті вмирали під тортурами, і їхні тіла з ознаками насильницької смерті знаходили тільки після звільнення територій.

Затриманих, які з якихось причин привертали увагу російських спецслужб, вивозили на територію Росії або в анексований Крим, проти них порушували кримінальні справи. Деякі зникли безвісти: досі невідомо, чи перебуває людина в ув’язненні в режимі інкомунікадо, чи вбита силовиками.

Головна відмінність української системи фільтрації від обох чеченських воєн – вона стала вибірковою. Російські силовики насамперед цікавилися конкретними категоріями людей – діючими і колишніми військовослужбовцями (особливо ветеранами АТО), учасниками тероборони, представниками органів місцевої влади, співробітниками силових структур, політичними та громадськими активістами, особливо проукраїнських поглядів.

Відомості про цих людей отримували різними способами. Це могли бути дані агентурної розвідки, повідомлення місцевих жителів, з тих чи інших причин готових до співпраці з окупантами, інформація з відкритих джерел. Ще одне джерело – документи, захоплені під час бойових дій: картотеки і бази даних військкоматів, місцевих адміністрацій та інших подібних установ.

Свідчення на потрібних людей могли вибивати з інших затриманих тортурами або погрозами. Зрештою, українців захоплювали, просто зупинивши на вулиці для перевірки та виявивши у них у телефоні чи серед речей щось компрометуюче з точки зору силовиків.

Те, як було організовано збір і використання таких даних, передбачає високий рівень попередньої підготовки і системність підходу до фільтрації. По-перше, потрібно було створити агентуру на місцях, зібрати відомості, а потім довести їх до виконавців у конкретних підрозділах і регіонах. По-друге, потрібно було організувати негайне вивчення захоплених документів на предмет імен місцевих жителів, які входять до категорій, що цікавлять окупантів, і, знову ж таки, повідомити про них тим, хто відповідає безпосередньо за затримання. По-третє, потрібно було організувати на окупованих територіях блокпости для перевірки місцевих мешканців і обробляти отримані відомості на місцях.

Як це було

У березні 2022 року російські війська увійшли в Бучу. Як розповів “Меморіалу” співробітник міської ради Дмитро Гапченко, у перші ж дні військові прийшли з обшуком до його сусіда, який на той момент встиг евакуюватися. Згодом з’ясувалося, що сусід був інструктором зі стрільби спецпідрозділу “Альфа”. Примітно, що чиновник про це не знав, а росіяни – знали. Самого Гапченка затримали біля будівлі міськради, коли він допомагав розподіляти гуманітарну допомогу.

Російські військові вирішили, що він, інші співробітники адміністрації та волонтери – бійці тероборони, схопили їх і відправили у своє розташування. Там їх цілий день тримали у дворі зі зв’язаними руками, не даючи ні їжі, ні води. Між собою солдати обговорювали долю затриманих. Один з охоронців сказав, що їх передадуть ФСБ для допиту, а потім вивезуть до лісу і розстріляють. Але наказів щодо Гапченка та його колег солдати того дня не отримали. На ніч захоплених відправили до підвалу, але військові, які охороняли їх, пішли, і ті змогли вибратися на свободу. Побоюючись нового затримання, Гапченко не жив удома до закінчення окупації.

Вхід до підвалу, де тримали Дмитра Гапченка в ніч із 15 на 16 березня 2022 року

Фото: ЦЗПЛ “Меморіал”

Дмитра Гапченка врятувала плутанина, що панувала в перші дні вторгнення. Але так пощастило не всім. Вісьмох бійців української тероборони і господаря будинку, в якому вони ховалися, затримали і доставили в будівлю на вулиці Яблунська, де розташовувалися російський штаб і фільтраційний пункт. Там їх протягом кількох годин били і катували, а потім розстріляли. Вижив тільки один боєць, Іван Скиба: його було поранено в живіт, він вдавав, що мертвий, а дочекавшись темряви, зник..

Схоже відбувалося і в Чернігівській області. У березні 2022 року в селі Довжик Чернігівської області російську військову колону атакував український дрон. Військові оточили село і стали шукати серед жителів ймовірного оператора безпілотника. Затриманий ними хлопець років 15-16, злякавшись тортур, вказав на будинок, де жили троє братів Куліченків. Один із них, Євген, раніше служив у ЗСУ і брав участь в АТО. Військові схопили всіх трьох братів і відвезли на фільтраційний пункт у село Вишневе за 40 км від Довжика. Там їх тримали в підвалі на пилорамі. Крім них у приміщенні перебували ще близько 50 осіб – і військових, і цивільних. Братів катували два дні.

За словами батька викрадених, особливо жорстоким був “кадировець на прізвисько Чикатило”. Він засовував до рота ув’язненим ствол зброї і говорив: “Я зараз тебе розстріляю, ти будеш у мене вісімдесят восьмий”.

Анатолій Куліченко показує фотографію вбитого сина Євгена та його нареченої

Фото: ЦЗПЛ “Меморіал”

Через два дні братів вивезли до лісу і розстріляли над заздалегідь підготовленою могилою. Одному з них, Миколі, пощастило – він лише дістав поранення, зміг вибратися з ями і дістатися до села.

Аналогічні історії розповідали очевидці з села Новопетрівка Миколаївської області. У перші дні після окупації групи співробітників Росгвардії за наявними у них списками обходили адреси, де жили колишні військові, учасники АТО, мисливці. Деяких відвозили до фільтраційного пункту в селищі Чорнобаївка Херсонської області. Там їх катували, вибиваючи відомості про інших потенційно нелояльних до Росії місцевих жителів. Через кілька днів звільнили всіх затриманих, крім одного – Андрія Олійника, доля якого невідома.

Після відходу росгвардійців у Новопетрівці дислокувалися російські військові, які продовжували викрадати місцевих жителів. Їх тримали у спеціально виритих ямах (так званих “зінданах”, які також масово застосовували в Чечні), катували і допитували про зберігання зброї або допомогу ЗСУ. Одну людину викрали, дізнавшись, що вона навчалася на військовій кафедрі та отримала звання лейтенанта. Більшість захоплених відпустили, але після звільнення села знайшли тіла трьох місцевих жителів зі слідами тортур.

Херсон: “нова нормальність”

Захопивши 4 березня 2022 року Херсон без бою, російська влада спочатку намагалася створити в місті видимість мирного життя. Однак із перших же днів окупації запрацювали фільтраційні пункти: у будівлі обласної адміністрації, в колишньому ІТТ МВС України, у Головному управлінні МВС у Херсонській області, у підвалі один із офісних будівель. Правозахисники з організації Human Rights Watch зафіксували в Херсоні та передмістях щонайменше 20 місць, де окупанти тримали цивільних..

Співробітники “Меморіалу” опитали десять жителів Херсона, які пройшли фільтрацію. Один з опитаних, Іван <ім’я змінено – The Insider> переїхав до Херсону 2014 року з Криму і працював на станції техобслуговування. Після окупації з березня 2022 року став волонтером і доставляв херсонцям гуманітарну допомогу.

У середині липня 2022 року Івана затримали росгвардійці – через знайдене в телефоні листування з другом, який служив у ЗСУ. Його відвезли до штабу на території промислового підприємства. Понад годину близько десяти осіб били волонтера ногами, руками, кийками, катували електрошокером.

Івана відвезли в ІТТ, де він провів чотири дні, його допитували, але не катували. Відпустили його з умовою негласної співпраці з ФСБ, запропонувавши роздавати гуманітарну допомогу від імені “Єдиної Росії” та агітувати за окупантів.

Увечері 29 вересня Івана знову затримали разом із двома дівчатами-волонтерами, коли вони пакували продукти для чергової роздачі гуманітарної допомоги. На допиті з’ясувалося, що причиною затримання став донос однієї з літніх жінок, якій він привозив продукти: та повідомила окупаційній владі, що волонтери підтримують Україну.

Примітно, що вдруге Івана та дівчат затримували силовики в масках, які одразу ж одягли їм на голови мішки. Це ще одна деталь, характерна для системи фільтрації, організованої ще в період чеченських воєн. Практично всі опитані, включно з Дмитром Гапченком із Бучі, розповіли “Меморіалу”, що російські військові вживають дуже серйозних заходів проти можливого впізнання. Під час затримань вони закривали свої обличчя, а жертвам негайно надягали на голови шапки або пакети і замотували їх скотчем.

У крайньому разі захоплених просто тримали обличчям у підлогу або в стіну. На допитах силовики були в масках. Заходячи до камер, вони спершу наказували всім ув’язненим одягнути на очі мішки чи шапки, які перед цим спеціально закидали в приміщення. Силовики уникали імен, використовуючи позивні. Мета всіх цих заходів, на думку правозахисників, – максимально ускладнити впізнання окупантів і унеможливити притягнення до відповідальності.

Ізолятор тимчасового тримання, вулиця Теплоенергетиків, 3, Херсон

Фото: Олена Костюченко / “Новая газета”

У в’язниці Івана та одну з волонтерок тримали два тижні. Другу дівчину відпустили тільки перед звільненням Херсона. Захоплені перебували в сусідніх камерах, катували їх у кабінеті, що був поруч – за їхніми словами, вони добре чули крики одне одного. Чотири дні Івана водили на допити, але ні про що не питали, просто били і катували струмом, підключаючи дроти до тіла і пропускаючи по них електрику з польового телефону.

На одному з допитів Івана був присутній “куратор із ФСБ”. Місцеві силовики розповіли йому, що провели у волонтера обшук і знайшли його щоденник.

“А там я одного разу написав, що “наші працювали по Херсону, ніч була неспокійна, але зате хороша – багато росіян загинуло”. Вони йому цей щоденник показали. Він на мене подивився, посміявся. Каже: “Ну, ти безсмертний””, – згадував Іван згодом.

Куратору Івана не віддали, але тортури припинилися. 12 жовтня херсонця відпустили за умови продовження “співпраці”. З ним двічі зв’язувався куратор, просив знайти інформацію про конкретних людей, але Іван, за його словами, не поспішав із виконанням прохань і зміг дотягнути час до звільнення Херсона.

Жителів Херсона викрадали під найрізноманітнішими приводами. Людина могла привернути увагу як проукраїнський активіст або волонтер, а під час перевірки в неї виявляли “компрометуючі” матеріали. Могли донести проросійськи налаштовані місцеві жителі, як це сталося з Іваном. Наговорити жертв могли просто випадкові люди, щоб уникнути проблем, – наприклад, на одного з опитаних “Меморіалом” постраждалих дав свідчення його сусід, затриманий російським патрулем п’яним під час комендантської години. Могли заарештувати через професію – так, увагу російських силовиків привернув лісник, який володіє зброєю. Його під тортурами змусили зізнатися в участі в диверсійній групі, нібито створеній його начальником – заступником директора біосферного заповідника.

Умови звільнення також різнилися. Більшість затриманих просто відпускали, коли російські силовики вирішували, що ті не становлять для них інтересу.

Двох опитаних “Меморіалом” херсонців, Миколу Мегерю та Сергія Лобачука, було звільнено в екстреному порядку через відступ російських військ із правого берега Дніпра восени 2022 року. Їх і ще понад 20 затриманих вивезли за лінію фронту. Там їм спочатку дали в руки плакати “Херсон – це Росія”, потім змусили сказати на камеру, що вони “не мають претензій” і “тортури, фізичне та психологічне насильство до них не застосовувалися”. Потім, зімітувавши розстріл затриманих, тюремники поїхали, просто кинувши їх на місці.

Інший мешканець Херсона, Олександр Дяков, який таємно допомагав ЗСУ, опинився на волі випадково. Через тортури в нього розвинувся некроз тканин на нозі. Дьякова поклали в лікарню і прооперували. За його словами, лікарі всіляко відтягували його виписку. Наприкінці жовтня 2022 року надійшов наказ про підготовку лікарень Херсона до евакуації, згідно з яким усіх ходячих пацієнтів потрібно було виписати. У списку опинився і Дяков. В умовах поспішного відступу окупантів на це не звернули уваги, і він зміг переховуватися аж до звільнення міста.

Навіщо потрібна фільтрація?

Незважаючи на обмежену вибірку даних і свідчення про велику кількість “ексцесів виконавця” (злочинів, скоєних військовослужбовцями з власної волі, без прямої вказівки командування), правозахисники дійшли висновку, що на окупованих територіях чітко вимальовуються контури масштабної організованої системи прямого державного терору. Однак які завдання має вирішувати ця система?

Братська могила біля храму Андрія Первозванного і Всіх Святих у Бучі, пам’ятник з іменами вбитих жителів міста

Фото: ЦЗПЛ “Меморіал”

Основна з них – нейтралізація реальних або потенційних учасників опору. Як уже говорилося, фільтрації піддаються колишні військові, учасники АТО, співробітники силових структур – тобто люди, які вміють поводитися зі зброєю. Також окупантів цікавили представники місцевих органів влади, які мають авторитет серед співгромадян та управлінський досвід.

Ще одна вразлива група – волонтери та проукраїнські активісти, які готові за власною ініціативою взятися за вирішення дуже складних завдань, а також мають досвід організації та координації горизонтальних дій. Саме добровольці та волонтери у 2014 році відіграли величезну роль у відбитті гібридної російської агресії. Нарешті, у групі ризику опинилися мисливці, лісничі, єгері – люди, які законно володіють зброєю, вміють нею користуватися і у своїй повсякденній роботі звикли до незалежного мислення та ухвалення рішень.

Інше завдання – психологічний терор, залякування, демонстрація сили. Система фільтрації має створити враження, що прояви незалежності, неоляльності окупаційної адміністрації та симпатії до України стануть відомі силовикам і спричинять відповідні наслідки. Будь-яку людину можуть затримати будь-якої миті та з будь-якої причини, ніхто з родичів не дізнається, де вона, а далі окупанти можуть робити з нею що завгодно: катувати, вивезти в Росію, сфабрикувати кримінальну справу та ув’язнити на тривалий термін або просто вбити. І місцеві жителі в такій системі мають просто змиритися: проти брухту немає прийому.

Ще одна мета фільтраційної системи – створення агентурної мережі, як у випадку з Іваном. Він, зрозуміло, був не єдиним завербованим. Практично у всіх населених пунктах, де побували співробітники “Меморіалу”, їм розповідали про місцевих жителів, які з радістю зустріли росіян і співпрацювали з ними. Але вербування жертв фільтраційної системи дає змогу створити агентуру в проукраїнських колах, за визначенням нелояльних. І навіть якщо переважна більшість агентів відмовиться працювати після звільнення – хтось залишиться. Усіх звільнених необхідно буде перевірити на предмет співпраці з ФСБ, що вимагає від українських спецслужб значних ресурсів і сприяє зростанню взаємної недовіри в проукраїнських колах.

Автор: Володимир Малихін

Джерело: The Insider