Понад 100 років історії, іноземні партнери та академія з філіалами по країні: що ми знаємо про київський Локомотив

Погодьтеся, не кожен рік знаходиться команда з Другої Ліги, яка по черзі вибиває з розіграшу Кубка України двох старожилів УПЛ. Цього сезону такий концепт втілює в життя столичний Локомотив: спочатку кияни подужали ковалівський Колос (2:2 в основний час і 4:2 в серії пенальті), а у попередній стадії пройшли і рівненський Верес (1:0).

Багато років бренд Локомотив асоціювався у вболівальників із клубом з країни-агресорки. В Україні ж існували різні клуби із назвою Локомотив: Куп’янськ або Гребінка, але ніхто так і не став сильним брендом зі стабільною аудиторією. Схоже, у Києві вирішили кинути виклик місцевим Динамо, Оболоні та Лівому Берегу у боротьбі за місцевого вболівальника.

Але що таке ФК Локомотив Київ?

Клуб з’явився ще до появи СРСР

Офіційно датою народження Локомотива є 1919 рік. І це раніше, ніж клуб зі схожою назвою допетрали організувати у москві (там це сталося у 1922). Тоді київський клуб підпорядковувався Південно-західній залізниці, одній з найстаріших в Україні. У ті роки, щоправда, Локомотив мав назву Залдор. Із цим іменем клуб жив до 1935 року, коли змінив ім’я і став Локомотивом. У 1936 році, слідом за назвою клубу, було оновлено і логотип. 

Локомотив навіть зіграв у Вищій лізі чемпіонату СРСР, де посів 17 місце у 1938 році. Після Другої світової війни на професіональному рівні команду розформували і вона грала лише в аматорах. Щоправда, у 1980-му Локомотив отримав нове життя – склад команди оновили і вона грала у чемпіонаті УССР. А у 1987 залізнички востаннє грали на професіональному рівні… до 2023-го.

Навіть попри це у Києві залишалися люди, небайдужі до долі Локомотива. Одним з них став чинний керівник клубу Олександр Єгоров, який на питання Football.ua щодо ідеї відновлення клубу відповів, що відчув потребу повернути Локомотиву професіональний статус ще… у шестирічному віці.

– Ця думка прийшла до мене ще у віці 6 років, коли грав на Локомотиві. Тоді якраз ніхто не розумів, чому Локомотив втратив статус професійного клубу і грає тільки в чемпіонаті міста Києва, було багато розмов про це. Дуже багато вихованців Локомотива грали в топ-командах, в тому числі і в УПЛ. Розуміючи, що Локо готує класних гравців і має потужну академію, яка відсутня в інших клубах, одним із пріоритетних для себе завдань ми поставили зробити професійну команду і повернути Локомотиву статус професійного клубу, – розповів Олександр Єгоров.

Кубкові амбіції та виступ у Другій лізі

Успіхи Локомотива у цьогорічному розіграші Кубку України невипадкові. Керівник столичної команди не приховує: у клубу є амбіції виграти цей трофей. І поки у цьогорічному розіграші все складається на користь киян.

– Ми із задоволенням його виграємо, амбіції є завжди. Взагалі ми дуже амбіційний клуб. Граємо у футбол, де є цікавий малюнок гри, і ми цим пишаємося. Не граємо в "бий-біжи" і не стаємо "автобусом", виносячи мʼяч із думкою "а там, може, щось вийде". Ми намагаємося демонструвати інтелектуальний і досить агресивний футбол. Нам це цікаво. Тож чому ні, чому б не виграти Кубок? Давайте виграємо, – каже Олександр Єгоров.

Перед стартом поточного сезону Локомотив очолив Сергій Карпенко, відомий в минулому футболіст Кривбасу, київського Арсеналу та охтирського Нафтовика. Рішення щодо співпраці було ухвалено досить швидко. 

– Ми поспілкувалися з президентом про розвиток клубу, цілі та структуру — мені сподобалося бачення команди і амбіційність. Потисли один одному руки і почали працювати з єдиною метою, – розповів у коментарі Football.ua Сергій Карпенко. 

Якщо у Кубку України Локомотив гучно рухається вперед, то у чемпіонаті України серед команд Другої ліги команда поки не посідає лідерських позицій. Станом на зараз – лише третє місце.

– Я думаю, будь-яка команда хоче підвищитися в класі, і тренери, і футболісти цього прагнуть. Якщо ми не намагаємося рухатися вперед, то працювати далі немає сенсу. Кожна гра тільки на перемогу, – каже наставник залізничників Сергій Карпенко. 

Водночас, керівництво клубу усвідомлює, що вихід команди до Першої ліги потягне за собою куди більші витрати, аніж поточні. Утім, до такого сценарію у Локомотиві готові.

– Ніколи не вистачає коштів, але ми, на щастя, дуже активно працюємо з різними меценатами, партнерами, екс-футболістами та багатьма організаціями, проводимо перемовини із беттінговими та паливними компаніями, яким потенційно цікаво партнеритися. Потрібно розуміти: чим вище ми стаємо, чим більше про нас відомо, чим кращі показники ми даємо, тим більшою є зацікавленість з боку різних компаній з нами співпрацювати, – каже керівник клубу Олександр Єгоров.

А звідки гроші?

Очевидно, що за період повномасштабної війни російського агресора проти України, мало хто відважувався запускати в роботу професіональний футбольний клуб. У таких умовах футбол та й спорт загалом відходить на другий план, адже фінансування куда гостріше потребують оборонна та соціальна сфери. У випадку із Локомотивом є головний партнер – Укрзалізниця, утім, клуб працює над розширенням кількості партнерів.

“Нашими спонсорами є всього декілька компаній. WOG — одна з них, це паливний партнер дитячої академії. Решта – це підтримка міжнародних організацій і закордонних меценатів. Укрзалізниця не є спонсором, вона є нашою «мамою»: ми працюємо на її інфраструктурі і є клубом Укрзалізниці, але через військові дії вони не можуть виділяти кошти на розвиток наших проєктів. І це цілком зрозуміло, наразі в країни головна мета — це перемога. 

Укрзалізницю обстрілюють щодня, на відновлення критичної інфраструктури потрібні шалені витрати. Ми просто не можемо зараз прийти до Укрзалізниці і сказати, що нам потрібні гроші на розвиток футболу чи зарплату футболістам. У нас є домовленість: проєкт «Локо» відданий в управління на основі самоокупності. Тобто він сам має генерувати фінанси, щоб існувати. Це виклик для мене, але саме на таких умовах я і погодився взяти цей проєкт в управління”, – каже Олександр Єгоров.

І хоча можливості клубу сьогодні поки виглядають скромно, на домашніх матчах Локомотива все виглядає пристойно. Бренд-менеджери постійно працюють над різноманітними акціями, переважно, на підтримку військовослужбовців. На домашньому матчі із Пенуелом, до прикладу, Гімн України виконував вихованець клубної Академії, а перші символічні удари по мʼячу часто наносять чинні українські військові, поранені або повернуті з полону бійці.

А ще, у команди є навіть власні фанати – ULTRAS BLOCK, які активно її підтримують на стадіоні імені Баннікова. Ультрас зʼявилися в результаті колаборації “Локомотива” з ГО “4308”, його сформували ветерани та військовослужбовці бригади спеціального призначення «АЗОВ» НГУ. Словом, немає відчуття, що перебуваєш десь на матчі аматорського рівня, з точки зору організації Локомотив працює злагоджено.

“Звісно, вболівальники мають дуже великий вплив. Ми цінуємо, що маємо настільки сильну підтримку наших фанів і ультрас, вони ведуть команду вперед і справді надихають. Припускаю, кожен клуб хотів би собі таких вболівальників, як у нас”, – каже головний тренер команди Сергій Карпенко. 

Інфраструктура: новий стадіон та відновлення від російської атаки

У січні 2024 року стадіон Локомотиву у Києві зазнав ушкодження внаслідок російсько-терористичної атаки. Каркас стадіону було зруйновано, але клуб тоді заявив, що росіянам не вдасться зупинити тренувальний процес.

На проєкт реконструкції стадіону Локомотив залучив іноземних донорів. Зокрема, мер Парижу Анн Ідальго та американський меценат Говард Баффет підтримують київський клуб і вже на жовтень заплановано початок реконструкції.

“Анн Ідальго нас підтримувала після прильоту, це була підтримка тренувального процесу, а не стадіону: вони проінвестували у відновлення водопостачання, в бойлери та кондиціонери, яких не було у роздягальнях внаслідок російського обстрілу, допомогли придбати новий клубний автобус і забезпечити команди формою. Вони дуже посприяли, щоб дитяча академія трималася на плаву. 

А що стосується реконструкції «Локо Сіті», то зараз ми вже на завершенні перемовин із основним партнером — фондом Говарда Баффета. Але я думаю, будуть долучатися і наші французькі партнери та європейські колеги, і друзі з різних організацій або фондів. Початок будівництва запланований на жовтень. Ми спочатку будемо демонтувати, руйнувати те, що недоруйнувала російська ракета, і після цього перейдемо безпосередньо до процесу відбудови. Відкриття плануємо за рік-півтора”, – розповів Олександр Єгоров.

Разом із тим, за підтримки того таки Фонду Говарда Баффета, Локомотив відновив занедбаний стадіон у Солом’янському районі столиці. Його відкрили 10 вересня, комплекс отримав назву LOKO CHOKOlivka, але використовують його не для дорослої команди. Цей проєкт має соціальний зміст: повністю безбар'єрний простір, що стане центром постреабілітації для ветеранів та військовослужбовців. Комплекс пропонує різні види спорту, включаючи баскетбол на кріслах колісних, петанк, піклбол, настільний теніс та шахи.

– LOKO CHOKOlivka буде осередком ветеранського спорту, це локація для військовослужбовців, людей з інвалідністю, ветеранів-залізничників і членів їхніх сімей, а також для нашої дитячої академії, – каже керівник Локомотиву Олександр Єгоров. – Ми дуже раді, що вдалося реалізувати цю мрію та реконструювати стадіон, який був занедбаним більше 30 років. У результаті ми маємо шикарний приклад залучення не державних коштів, а інвестицій іноземних організацій, партнерів і меценатів. Він має бути сигналом для усіх інших соціальних проєктів в Україні: не треба боятися, треба стукати в різні двері, бо здійснюються навіть найбільш божевільні мрії.

Утім, якщо ж говорити про основний стадіон Локомотива, то в межах його реконструкції передбачається зведення арени на 3000 місць. У керівництві клубу кажуть, що якщо команда виконає задачу підвищення у класі та наступного сезону гратиме у Першій лізі, то матиме стадіон, який відповідатиме вимогам Першої та Другої ліг. Про УПЛ керівники клубу наразі говорять обережно, але зазначають, що почнуть думати про стадіон із натуральним полем як тільки команда вийде до Першої ліги.

Академія: від перших кроків – до дорослого футболу

Певно, що академія – це те, чим в Локомотиві пишаються найбільше. У системі клубу є команди різних вікових категорій: від U-3 до U-19. У Києві наразі займається 800 дітей, а ще 400 працюють у філіалах клубу в різних містах: Львові, Дніпрі, Одесі та Харкові. Клуб планує залучити ще більше дітей, зокрема, завдяки вищезгаданому проєкту  LOKO CHOKOlivka планується збільшити кількість маленьких футболістів під опікою клубу до 1000 лише у столиці України.

Фактично, Академія є і опорою для першої команди. Її вихованці вже грають за Локомотив у Другій лізі, а тренерський штаб ретельно стежить за командою U-19: там цілком можна знайти підсилення. Середній вік гравців першої команди Локомотива –  23,8 роки, у її складі немає жодного гравця в віці 30 років чи більше.

– Зараз у нас є Єсаулов, Кононов… Ми пильно стежимо за командою U-19, там хороша молодь, долучаємо їх до тренувань. Наприклад, Ткаченко, Зуб, Дегтяр – це гравці дублю, вони 2008 року народження, і вже залучаються до тренувань першої команди. А ще Терих 2006 р.н. і Чернецький. Другий, до речі, минулоріч навіть дебютував у 18-річному віці. Надалі, думаю, будемо залучати ще більше і вже в наступному сезоні вони можуть з'явитися в першій команді, – каже Сергій Карпенко.

Однак ракетний удар росіян по інфраструктурі Локомотиву минулої зими вплинув і на дитячо-юнацьку академію клубу. Через це довелося шукати інші об’єкти для тренувань команд, поки клубний стадіон не буде відновлено.

– Наші діти тренуються в умовах після ракетного удару, після знищення основної будівлі і на дуже поганому покритті футбольного поля, якому вже 14 років, – говорить Олександр Єгоров. – Відновити цей стадіон також було моєю мрією. Поки ми будемо його реконструювати, одна частина займатиметься на новому стадіоні на Чоколівці, а інша — сподіваюся, на полях КНУБА і ЦСК, які ми будемо орендувати поблизу головної арени.

Загалом, Локомотив – не єдиний новостворений столичний професіональний клуб. Разом із ним цього сезону за боротьбу київського глядача борються Атлет та Ребел. Попри війну, страшні удари росіян по українській житловій та промисловій інфраструктурі, футбол не помирає і навіть намагається розвиватися. В історії українського футболу було багато клубів, які викликали симпатії глядачів, але раптово припиняли існування. І все ж, коли на нашій футбольній мапі з’являються нові імена, десь в глибині душі зароджується маленька позитивна емоція, яка з часом переростає в надію, що гра мільйонів в Україні, навіть в такі страшні часи продовжує жити та розвиватися.