1000 годин українського контенту: рекордні бюджети та багато запитань

15 жовтня заступниця голови Офісу президента Олена Ковальська та тоді ще т.в.о.міністра культури, а нині вже віце-прем’єрка з гуманітарної політики та міністерка культури Тетяна Бережна на засіданні комітету  ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики презентували ініціативу президента про створення 1000 годин українського контенту та розповіли, як функціонуватиме проєкт та хто ним керуватиме. Проєкт, цитуючи пані Ковальську, миттєво нарікли «1000 годинами українського контенту, за який не буде соромно».

«Детектор медіа» проаналізував намір уряду виділити 4 млрд грн на цю ініціативу. А також її бюджетний запит на найближчі роки, аби зрозуміти, що ця ініціатива говорить про візію держави у полі культури, патріотичного виховання та міжнародної адвокації України. Атакож спробувати передбачити, чи справді за рік говорити про результати цього проєкту не буде соромно.

Програма «1000 годин українського контенту» заявлена її авторами як кроссекторальний проєкт, куди входить багато напрямків: від стратегії утвердження української ідентичності до міжнародної адвокації України через культуру. Лідером проєкту є міністерство культури, розподіл же коштів відбуватиметься через профільні культурні інституції, такі як Український культурний фонд, Держкіно, Український інститут книги тощо.

Автори проєкту у своїх публічних комунікаціях багато говорять про важливість цієї ініціативи як потужного бусту для розвитку культурної сфери та загалом підходів держави до виробництва культурного контенту. Так, за словами Олени Ковальської, ця програма спрямована «не лише на надання ресурсу культурному сектору, а й на те, щоб його перезапустити, зробити дуже потужний імпульс для вирішення стратегічних задач держави». А нова віце-прем’єрка з гуманітарної політики та міністерка культури Тетяна Бережна зазначає, що «загальна ціль — зробити так, щоб весь контент, який ми виготовимо, допоміг нам відновлювати й переосмислювати сторінки нашої історії і повернути собі те, чим варто пишатися». Звучить дещо інструменталізуюче щодо культури, проте давайте спробуємо розібратися не лише в заявах чиновників, а й в документації проєкту, зокрема у цифрах.

Минулого тижня онлайн з’явився бюджетний запит цього проєкту на 2026-2028 рр. Наразі це ще не остаточно затверджений бюджет, проте вже є можливість проаналізувати бодай бачення міністерства як лідера проєкту щодо основних напрямків розподілу цих 4 млрд грн, пріоритетів та конкретних статей видатків. Бюджетний запит містить цифри, закладені на 2026-2028 рр. (оскільки це перехідні кошти, тобто їх використання не обмежується одним бюджетним роком), а також дані за 2024-2025 рр.

Офіційна назва бюджетної програми – «Забезпечення стратегічних комунікацій, інформаційної безпеки, заходів з європейської та євроатлантичної інтеграції, національної ідентичності, героїзму, створення та поширення аудіовізуальних творів патріотичного спрямування». Тобто тут знову, як і в історії зі стратегією утвердження української ідентичності, держава складає в одну купу культуру, євроінтеграцію, «створення творів патріотичного спрямування» та питання ідентичності. Лишивши за дужками небезпеки такого підходу, спробуймо проаналізувати, що ж заклали у бюджетний запит проєкту. 

У полі «мета державної програми» в документі визначають наступне: «захист українського інформпростору, розбудова системи державних стратегічних комунікацій, протидія ворожій агресії шляхом використання відповідних інструментів реалізації державної інформполітики, у тому числі підвищення рівня поінформованості широких верств населення щодо європейської та євроатлантичної інтеграції». 

Серед завдань цієї бюджетної програми – забезпечення організації та проведення інформаційних, комунікаційних кампаній та публічних заходів, спрямованих на зміцнення національної єдності, консолідацію українського суспільства, підтримку реформ уряду; забезпечення інформування населення деокупованих територій; популяризація та формування позитивного іміджу України в світі; створення та розповсюдження інформаційної продукції, спрямованої на захист інформаційного простору.

Цікаво, чому у візії міністерства культури зміцнення національно єдності та підтримка реформ уряду йдуть через кому, як явища одного порядку? Але це, вочевидь, риторичне запитання. 

Якщо говорити про динаміку видатків, то загалом на цю програму у 2024 році держава витратила 22,815 млн грн, у поточному 2025 році – 405,4 млн грн. Щодо запиту на наступні роки Міністерство культури заклало в бюджет на 2026 рік рекордні 4 млрд грн, на 2027 та 2028 рік повертається цифра 405,4 млн грн. При цьому пояснення щодо запропонованих змін у структурі видатків та впливу цих змін на результативні показники, досягнення мети, виконання завдань бюджетної програми в документі позначені як «відсутні».

Всього визначено 14 основних напрямків використання бюджетних коштів за програмою (проте у наступні роки виділяти кошти планують лише на 11 з них). Проаналізуймо їх докладніше, а також подивімося, скільки міністерство культури планує витратити на них у наступному, 2026 році. Найбільша стаття видатків – Організація заходів, спрямованих на реалізацію державної політики у сферах популяризації України в світі, стратегічних комунікацій, зокрема з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, придбання, виробництво та поствиробництво, зберігання, розповсюдження та демонстрування соціальної реклами та інформаційної продукції. На неї держава планує витратити наступного року аж 3,86 млрд грн. Примітно, що тут не йдеться напряму про витворення культурного контенту – формулювання означує, що цей напрямок держава сприймає як частину стратегічних комунікацій, а не культуру як таку. 

На розробку моделей інформаційних продуктів, а також сценаріїв заходів, мультимедійних проектів, інформаційної продукції, навчально-методичного та технічного забезпечення для інформаційних та комунікаційних кампаній планують виділити 64 млн грн.

Ще на дві статті видатків – формування та поширення стратегічних комунікацій, спрямованих на забезпечення захисту національних інтересів України, у провідних світових та вітчизняних медіа, інтернеті та друкованих медіа, та проведення та організацію інформаційних, комунікаційних кампаній та проєктів, публічних заходів – закладено по 20 млн грн.

По 15 млн грн передбачено на організацію розробки та впровадження навчальних курсів з інформаційної політики і навчально-методичного забезпечення для навчальних закладів та оплату послуг у сфері підбору, пошуку, фіксації та обробки інформаційних даних та матеріалів, моніторингу, розробки, наповнення та підтримки програмного забезпечення, баз даних тощо.

Ще 10 млн грн піде на організацію та проведення заходів з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. На решту статей (це переважно оплата різноманітних професійних послуг та низка заходів з підвищення медіаграмотності) закладено суттєво менші суми – від 800 тис грн до 1,5 млн грн.

Про що ж нам говорять визначені міністерством культури напрямки розподілу бюджету проєкту «1000 годин українського контенту» та пропорції закладених на них коштів? Щонайменше про те, що держава вірить у силу впливу культурного контенту в десятки і сотні разів більше (причому в реальних коштах платників податків), аніж у силу впливу міжнародних комунікацій, культурної дипломатії та адвокації разом узятих. При цьому сама ж цей культурний контент намагається перетворити на інструмент досягнення власних цілей.
Тут важливо розуміти наступне: якщо ключова стаття проєкту сформульована як «Організація заходів, спрямованих на реалізацію державної політики у сферах популяризації України в світі, стратегічних комунікацій», а при цьому держава планує розподілити ці кошти за механізмом пітчингу через культурні інституції, то це виглядає як дуже свідома інструменталізація та спроба перетворити культурний продукт на «інструмент реалізації державної політики» (не хочеться вживати слово «пропаганда», але суть саме така).

Відтак, проєкт з величезним для української культурної сфери бюджетом у 4 млрд грн на рік фактично перетворюється у механізм фінансування державою (а відтак і контролю) виробництва величезної кількості культурного контенту. І тут, очевидно, виникає слушне запитання про механізми розподілу коштів та контролю за дотриманням прозорості усіх процедур.

Олена Ковальська щодо цього стверджує, що розподіл коштів на проєкти відбуватиметься через культурні інституції за механізмом пітчингів, а алгоритм відбору заявок базуватиметься на вже наявних процедурах, які є в рамках діяльності Українського культурного фонду, Держкіно, Українського інституту книги і т.д. Проте тут хотілося б розуміти механізм детальніше – зокрема чи віддадуть на сторону культурних інституцій лише проведення конкурсів та пітчингів, а гроші «триматиме в руках» міністерство культури. чи держава спрямує кошти безпосередньо УКФ, Держкіно та УІК.

Поки що запитань до цього аспекту багато, тож лишається сподіватись, що міністерство культури та Офіс президента надалі комунікуватимуть поступ цієї ініціативи так само активно, як і на її старті. 

Якщо ж державні управлінці мають на меті впливати на сенси, закладені у культурних продуктах, що будуть створені в межах цього проєкту, то тут хочеться нагадати сумнозвісну історію з патріотичним кіно, коли під час підготовки держбюджету на 2018 рік органи держуправління культурою несподівано вирішили розділити запланований тоді 1 млрд грн на культуру навпіл: одну половину віддати міністерству культури, іншу ж – спрямувати до Держкіно на виробництво патріотичного кіно. Ніхто тоді не міг зрозуміти, що ж держава вкладає у поняття «патріотичне кіно». Це поклало старт кількарічній кризі у стосунках Держкіно (і загалом органів держуправління культурою) із кіноспільнотою і суттєво підірвало довіру до держави та до можливості прозорої співпраці з нею у створенні кіно.

Наразі виглядає на те, що серіал під назвою «1000 годин українського контенту» лише розпочинається. Зважаючи, що держава розглядає цю ініціативу в перспективі мінімум до 2028 року включно, він обіцяє бути довгим. Чи не буде соромно за те, на що підуть 4 млрд грн коштів платників податків, а головне, чи  не доведеться нам червоніти за якість виробленого – покаже час.

Поки ж зрозуміло одне: рекордні бюджети на виробництво культурного контенту під час повномасштабної війни ніколи не виділяються державою просто так, з любові та поваги до культури. Очевидно, цілі тут інші, ставки ж дуже високі. І ще. Наприкінці четвертого року війни, коли культурна сфера відчайдушно бореться за виживання, заяви про «потужний імпульс для культури» виглядають дещо блюзнірськи. І це дуже багато говорить про рівень розуміння державою як самоцінності культури, так і реальних викликів у цій галузі.

Фото: freepik.com