Вікінги чи Колумб? Скільки разів відкривали Америку

Кроманьйонці, полінезійці та вікінги: хто добирався до Америки перед Колумбом?

Першими європейцями, які перетнули Атлантику і досягли континенту, що зараз іменується Америкою були вікінги, предки норвежців. І Зробили вони це на екваторі середньовіччя. Наукові дослідження із застосуванням сучасних наукових технологій вказують, що вікінги збудували свою базу на території сучасного Ньюфаундленду у 1021 році.

Загалом історія заселення континенту сягає кам’яного віку. Тоді на нього поселилися перші люди сучасного типу, які стали предками народів, яких ми називаємо корінними жителями Америки. Після цього зараз відомо про три наступні відвідини Америки народами з інших континентів. Двічі це зробили європейці і одного разу полінезійці.

Полінезійці зробили своє відкриття орієнтовно в ту ж епоху, коли й Христофор Колумб. Вчені з’ясували це за зразками солодкої картоплі знайденої на островах Тихого океану. Вважається, що ця рослина могла бути завезеною на острови Полінезії лише з американського континенту. Точніших відомостей про ці події наразі не існує.

Що ж до європейських відкриттів, то тривалий час вважалося, що Америку першим в історії відвідав саме Христофор Колумб на чолі експедиції, спорядженої іспанською короною у 1492 році. Коли у Добу просвітництва, яка була часом зародження сучасних наук (починаючи з XVIII століття) відбулася систематизація, зокрема фолькльору різноманітних народів, стало відомо про дві саги вікінгів («Сага про гренландців» та «Сага про Еріка Рудого»), які повідомляли про відвідини представниками цього народу земель десь далеко на заході Атлантики.

Легенда — це ще не факт

Проте ці саги були непідтвердженим усним джерелом (вважається найсумнівнішим в ієрархії історичних джерел). Це сприймалося десь на одному рівні із легендами про Атлантиду, наприклад. Запитання: чому в різних точках світу будували піраміди? Чи свідчить це про те, що колись вони були між собою пов’язані? Усе це не має жодних підтверджень саме з точки зору історичної науки, а відноситься скоріш до «жовтої преси» та розповідей, наприклад про скарби Полуботка, якщо шукати якийсь український аналог.

Тож було відомо про саги народу вікінгів. Також досі існує ірландська легенда про Святого Брендана, монаха, який у VI столітті теж поплив далеко-далеко на захід і там знайшов невідому землю. Але жодних інших підтверджень цій подорожі не було знайдено.

Хто взагалі такі вікінги

Вікінги або нормани – це предки сучасних скандинавських народів. В умовах суворого скандинавського клімату у цій місцевості виростали хоробрі воїни, яких, якщо глянути під іншим кутом можна назвати й відчайдушними безжальними грабіжниками. У Скандинавії була обмежена кількість придатної для проживання землі, тож молодші сини у роді (аж до династій місцевих племінних вождів) залишалися без спадщини. У них був вибір або піти на військову службу до інших володарів і заробити спадок на чужині, або самим зібрати ватагу відчайдухів (таких же молодших синів у своїх родах) та забрати майно сусідів силою.

З часом військова майстерність і техніка норманів суттєво удосконалювалися. Їх бойові кораблі «дракари» могли доставляти ці бойові ватаги все далі. Тож під загрозу потрапили не лише сусіди. Тоді гілки норманів в основному розділилися. Предки сучасних шведів в основному направляли свої експедиції на схід, де мережею річок вони добиралися аж до Чорного моря і навіть далі. Тут їх місцеве слов’янське населення називало «варягами». Натомість предки сучасних датчан і норвежців спрямовували свої походи на захід і навіть далі. Британські острови, узбережжя Франції, Іберійський півострів і навіть острів Сицилія, де нормани стикнулися з іншими такими ж ватагами уже арабів із Середземноморського узбережжя.

У Західній Європі цих зайд називали вікінгами. Про них ходили моторошні легенди, як втілення загрози для мирних європейських жителів. У самій Скандинавії, звичайно ці походи подавалися як подвиги мужніх героїв і оспівувалися у місцевому героїчному епосі.

Окремі загони вікінгів поплили далі на захід від британських островів і заснували колонії на островах Ісландія та Гренландія. Так саме вони назвали острів на 90% вкритий кригою «Зелена земля». І саме тут згодом з’явилися саги про неймовірні подорожі місцевих вікінгів ще далі на захід, де вони знайшли спочатку землю, вкриту скелями («Хеллуланд»), а потім землю, наповнену виноградниками («Вінланд»).

Історія Трої в Америці

Історія з цими сагами нагадувала історію з Іліади Гомера про легендарну Трою. До 1960 року її вважали хоча й не позбавленої змісту, але бракувало достовірних підтверджень. Аж тут норвезькі археологи Хельге та Анна Інгстади знайшли на канадському острові Ньюфаундленд залишки будівель, збудованих у норманському стилі. Це стало тим самим археологічним підтвердженням істинності записаних давніх скандинавських саг.

Якщо не вдаватися в деталі історичної методології, то знайдених артефактів було достатньо аби підтвердити факт відвідин вікінгами континенту. Так само як таким самим достовірним фактом вважаються відвідини континенту полінезійцями. Тодішні методи датування дозволили встановити, що відвідини норманами Америки відбулися в період між кінцем VIII та XIII століттями. Тобто часовий проміжок, що загалом відповідає добі вікінгів у Європі. Це по-перше, було точно раніше за полінезійські відвідини Америки, а по-друге, відповідало згаданим сагам.

В умовах, коли присутність вікінгів в Америці стала достовірною, можна більш серйозно поставитися і до легенд, які про це свідчили. А там йшлося про відважних мореплавців ,які відвідували різноманітні землі на південний захід від Ісландії та Гренландії. Археологи з’ясували, що знайдені останки жител на Ньюфаундленді були перевалковим пунктом вікінгів. Форпостом, з якого здійснювалися подальші подорожі. Тож відвідини вікінгів інших точок на континенті цілком реальні. І відсутність наразі підтверджень інших візитів цієї гіпотези не заперечують. Бо для чого ж тоді будувати форпост?

Але проблемним довгий час залишалося більш точне датування відвідин вікінгів, адже запропонований діапазон надто вже умовний. І от останні досягнення у датуванні дозволили визначити час зведення форпосту із точністю до року. Річ у тім, що вчені з’ясували, що у 993 році на сонці стався спалах, який залишив певний слід на усіх деревах, які тоді росли на планеті. Відтак, це дало можливість вирахувати скільки часу пройшло від спалаху до моменту смерті рослини. В нашому випадку – це зрубування деревини, з якої будували знайдений форпост. Так було виявлено, що форпост був збудований у 1021 році. 

Так чи ж означає те, що вікінги добралися першими до Америки, що відкриття Колумба нівельовано? Чи варто переносити кінець середньовіччя (а саме відкриття Америки вважається точкою кінця цієї епохи) на початок XI століття?

Все одно Колумб!

Насправді — ні. Адже справа не в історичній події, а в наслідках, які вона спричинила для суспільного розвитку. Відкриття Колумба повністю змінило хід історії. Дало початок ері великих географічних відкриттів, які змінили усе наступне життя людства. І тут справа навіть на в самому моменті, коли корабель «Санта-Марія» доплив до берегів майбутнього острова Сан-Сальвадор, а в усьому подальшому ході історії. Врешті Колумб так і не дізнався куди він приплив насправді, тобто де-факто він нічого не відкрив. Континент дослідив і відкрив з наукового погляду Амеріго Веспуччі. І на його честь цей континент справедливо й назвали. Експедиція Колумба – це символічна дія, яка ознаменувала епоху, що настала б так чи інакше, адже всього через сім років португалець Васко да Гама таки доплив до Індії більш традиційним маршрутом, обігнувши Африку.

Справа не в дії, а тенденціях епохи. Вікінги могли і не доплисти до континенту, потонувши на шляху до нього (ми не знаємо, скільки таких невдалих експедицій відбулося насправді, адже про невдах не складають саги). І це аж ніяк би не вплинуло на історію людства. Врешті вони таки доплили до американського континенту… і це не змінило для людства абсолютно нічого. Це лише разова дія, яка додала емоцій і в так бурхливе життя вікінгів. І більше ні на що не вплинула.

Натомість експедиція Колумба змінила усе, перекроївши долю мільйонів людей одразу і мільярдів — у перспективі. В цьому полягає масштаб та історична значущість саме події 1492 року.