"Хочут, аби нас трафив шляк": пародійні тексти Радіодиктанту "підірвали" мережу

Які пародії з'явилися на "Треба жити!"?

Читала текст акторка Наталія Сумська. Не обійшлося і без скандалів. Частина українців заявила, що текст читали неякісно. Були й такі, що критикували і сам текст.

Після оприлюднення правильного варіанту тексту диктанту у соцмережах окремі користувачі похизувалися своїми жартівливими варіантами. Зокрема, представили варіанти "Треба жити!" різними говірками та діалектами української мови. І навіть – суржиком.

Авторка тексту Євгенія Кузнєцова поділилася цими версіями на своїй сторінці у фейсбуці.

• Закарпатський діалект (автор Віктор Стинич)

Треба жити!

Жити мусай ипно: ходити на гриби, шпацирувати красно по корзові, варити палинку і печи баньки на шпорі…

Мусай жити! Не помали, не піціцько, не післявчора! Фурт! Нись!

Мусай шкомтати мацура за черево, ходити на яфини, передавати шовдарь леґіням на войну, уладжувати хижу і чинити сиринчу, тим ко коло нас.

Мусай взяти на ся файноє шатя, і веричи гроші на Мукачівські дрони MyDrons, а й щи — шурігувати листя і упозірувати у яркові гистині, бо дітвак ся узвав, шо завтра треба на урок.

Мусай любити свою хижу, даже кіть она не наохтема і докус у чужому краю — і чуєш її лим у сирці. Мусай здавати кров, і може кось утямить, шо вто такоє «пітятко», «сарачатко» авадь «струк».

Мусай цілюватися, се бізівно. І все уповісти шо думаш. Ниє часу онаджитися. Життя утікать од нас ги вітер на вігорлаті. Лим то шо не мож покивати, зопстанеся з нами — памнятай, люби і радуйся.

Щи мусай ривати, коли годенісь. За усьо, шо не мало ся з нами стати. За те шо ми тямиме, ко майліпший Мадяр і чуєме «братську» брехню ще до початку бесіди. Немза хоче аби ми жили в суєті-гризоті, а наші дітваки вадилися «по-руськи». А ми будемо жити фосо, ай зато, не тямлючи на гісторію, бо так має боти для нас і наших «пітяток».

• Теребовлянська говірка, Тернопільщина (автор Володимир Гевко)

Треба жити!

Жити треба слічно: смажити каляфьори, пуцувати мешти, шанувати стрийка.

Хто жив, той жиє! Не легонько, не дрібку, не то ся зробить. А правдиво! Вже!

Треба пасти корову, копати бараболю, бавитисі з пісєтками в стодолі і замітати подвір'я. Казати бабі, шо ти її любиш, бо завтра принесуть пенцію. Треба вудити шинку і варити гижки на празник. Треба любити свою хату, бо ти є господар і ґазда! І навіть якщо не всі видят шо в тебе на подвіру — там має бути чистенько, як бог приказує. Бо ти не оферма якась і не потороч. Треба офірувати кров і пеньонзи, і може з ними в чиєсь серце втрафлять слова «брайтрура», «мішіґіне» і «полярис». І «цєпє»! То таке саме, як пулітко, но від курки.

Тре' вставати з-за столу і цілювати дружку, якшо тебе взяли старшим дружбою і співати многая літа кухарці. Голосно. Нема часу стидатися. Життя втікає, як діти з колгоспного гороху, шо зобачили бобіка. Правдивим є тільки то, шо можна помацати руками — новий ксьондзовий фелон на Різдво в церкві, шість корців пшениці за пай від фермера і 500 євро з цьотчиної передачі з Італії.

Часом треба пустити сльозу, коли годен. За всьо, шо з нами не мало трафитись. За то, шо гудит посеред ночі, заким ті диявóли запускают по нас ракети.

Вони хочут, аби нас гет трафив шляк і ми перестали мити вікна перед Великоднем. Але ми будем жити файно, шанувати Христа і ходити в неділю до церкви. Та й таке.

• Мовою канцеляриту (автор Андрій Яницький)

Як рекомендовано жити

Рекомендовано організовувати дозвілля та самоосвіту: читання, відвідування культурних заходів, догляд за тваринами тощо. Діяльність щодо викладеного має здійснюватися невідкладно. Слід підтримувати Збройні сили України та волонтерські ініціативи, у т.ч. шляхом переказу благодійних коштів на засоби РЕБ, генератори й інше необхідне обладнання. За можливості треба брати участь у переміщенні тварин у безпечні місця. Необхідно забезпечити виконання навчальних завдань неповнолітніми здобувачами освіти, підготовку до уроків, збір природних матеріалів.

Побутові потреби та ремонтні роботи виконуються в межах наявних ресурсів і повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Необхідно підтримувати належний стан житла, у т.ч. тимчасового згідно з ДБН. Заохочується донорство крові, розвиток української мови, інтерес до рідкісної та діалектної лексики.

Перевага надається відвертому висловленню позиції та проявам прихильності у взаєминах згідно урядової демографічної стратегії. Пріоритет мають нематеріальні цінності, такі як спогади, радість, любов. Допускається гостра емоційна реакція на події, зокрема сльози. Рекомендовано підвищувати обізнаність щодо термінів і явищ, пов'язаних із війною, розвивати навички інформаційної безпеки.

Слід уникати негативних думок, до яких громадян підштовхує держава-агресор. Незважаючи на ці спроби, рекомендовано жити активно, підтримувати культуру та берегти українську мову.

Дата

Підпис

Погоджено.

• Говіркою з Кропивниччини (авторка Дар'я Зінченко)

Нада жить!

І жить нада інтєрєсно: справлять ги́ржики зі своїми, слухать як потріскує стерня на полі після сіюминутної серпневої зливи, научиться колоть свиню на Покрову і крутить огірки на зиму.

Нада жить! І шоб ніхто не сказав, шо живеш ти ні сенди́, ні тенди́. І не аж коли пітух в сраку клюне — жить нада сразу! Осьдо тут! Вранці, як роздру́хаєшся після сну, треба не спішить, а тихо вийти у двір та оглянуть господу: перевірить курей, ластівчат, чи повернувся з гульок Дружок (охляне ж, зараза така). Сходить на город, пощіпать друге полуничне пришестя, потерти червоні щічки помідорів, дать по сраці патісонам і кабака́м. Не зі зла, а так, шоб віздє був порядок. А далі вже можна йти маламу́рити варенички, які мама приготувала на сніданок.

Пока́мість ти живий, треба любить свою землю. Стараться для неї, квітчати її. І одного дня квітами у чийомусь серці проростуть «рядни́на», «чара́» та «пі́лочка».

А як тебе поцьомкає яка дівка, то і ти не давай задню. Не мовчи, але тако́ і не теренди́ зайвого. Їйбо́, нема часу! Тримайся за любов, совість і штани, коли біжиш вночі з кукурудзяного поля.

А ше не встидайся, плач. Ти не виписував собі таку жизнь разом з «Порадницею». А воно, бачиш як, прийшло заказним пісьмом. Але як тебе злякає те болотяне пау́тькало, коли навіть у вогні ракет, шо вибухають, ти бачиш суцвіття дідових мальв? Я ж кажу, ну.

Ці бамбу́ли на сраці світу хочуть, шоб у нас був вєчний кардібалєт. Пу́цьку їм! Поки живі, будем фури́чити так, шо і чорти в пресподні вивчать українську. На всякий случай. Воно їм лишнім не буде.

• Суржик, автор не позначений

Нада жить! Ни ото як здрасті, ни чучуть, ни потом. По-людськи! Січас! Треба розмазувать котів, везти собачат з фронту на сидячом поїзді, нада робить рімонт і радувать своїх. Треба куплять блістящі плаття і здєльні купальніки, но ни на всі гроші - нада ще оддавать шось на армію, а ще — ходить у балці коло ставка рицця у бурʼянах.

Нада любить, де живеш — даже якшо це ни навсігда. Треба здавать кров, бо шо тобі, жалко, чи шо? І тоді хтось як і ти полюбе слова: «ходю», «перве», «ловкий»…

Нада цілувацця, коли получаїться і казать усе прямо, а не викаблучувацця. Бо жизнь одна — р-р-раз і нима! Ни вспієш і оком змигнуть, як уже досвідання. Помни хароше, люби й веселись, пока можеш.Не гріх і поплакать. Бо цього усього ни должно було буть! Ми не должни були знать, як реве та желізна падлюка. Рускі хочуть, шоб ми були ото як вони: вєчно гризлись як собаки. Но нє. Ми будем жить ради тих, хто балакатиме по-нашому даже тоді, коли ми уже вмрем.

• Покутсько-буковинськам група говірок (автор Остап Українець)

Мус жėти!

То мус інтересно жėти: штудеровати, на шпацір ходити, сокотити маржину…

Мус жėти! Ни так-во лельом-полельом, ни такої шо кіт наплакав, а й ни на потому. Тако направду! Бігме боже, кілько то має чоловік наробитиси, аби жėти! Мус почіхрати кóтів, бо скучили, піти в горби за грибами, песенят бездомних завезти в район, хату пошпаклювати і ше може кревних та й колєґів чимс покішити. Мус купити си вбирю з пацьорками, а й на восько офірувати мус, та й за всьо чисто на сезон тра' задбати, до того ше й перенипати кождим звором огрудка, бо де ше на холєру маму тоті каштани в школу найти?

Мус і д'хакі мати любов, аж би то була така хата чісова, ни правдиво твоя, котру в серцю носиш. Мус вгощати других тим, шо сам маєш, та й биз то може і другі зачнуть казати «штудерно», «рискаль» чи «ґраса». І цілюватиси мус, єк уже прийшло си, і ни ментити дурної, а так путнє говорити. То нема шо багато думати. Шо зробилось — то розбилось, був би-с дурний аби пробував імити си до рук жикє. Іно то шо ймити не годен — памніть, сьміх, та й шо другі люде за тебе подумают — оказує ся правдивим.

Та й, коли годен, ше мож покрунькати. Бо їке то в усіх тяжке жикє, а в нас такой їкес найтяжче. Мало того шо знаємо, їкий звук видає далекобійний дрон ци балістична ракета, то ше й в диктанті во за них мус писати.

Москальови їдна думка: всрав би си, аби лишень другому добре не було. Ну то й срав би пес його матері — нам своєї по-свому балакати і за своїх дітваків думати, а нє за тоту нензу.

• Варіант з Одеської області (авторка Ніна Кур'ята)

Треба жити!

Жити треба інтіресно: читати книжки, ходити в театр, дресірувати Тузіка чи Шарика і шпацірувати ввечері на танці…

Треба жити! Не так, як мокре горить, і не тоді, як все добре мине, шоб потім не казати “хароша мисля прийшла опосля”. По-настоящому! Осьо прямо щас, тутки! Здоїти вранці корову, процідити молоко на цідилок, вилляти в глиняний гладущик та поставити на кисляк, шоб потім відігріти сир у печі.

Перевірити, чи ше не втелилася раба телиця, чи не сіла квочка, чи зав’язалися оберкоси, чи посходили кабаки, висадити розсаду отих добрих помидор, шо Манька дала, та вишарувати город поперед усіх, бо шо то за хазяйка, коли земня на городі як камінь і бур’яни по коліно.

Треба всьому давати раду - курям, котам, цуценятам, а ще - глядіти внуки, щоб ни їден не вліз у шкоду, щоб їм добро було. А якшо вже за ким золоті верби виросли – то так і накрити мокрим радном. Пекти плацинди з сиром і зеленою цибульою, робити ікру з синіх, білити літню кухню та натягнути шпалєри на виноград. Їсти кавуни з хлібом прямо на баштані і малосольні огірочки з майським медом першої качки під дідовою грушкою.

Викопати восени картошку, заплести у вінки цибулю, позносити бураки в клуню, а кукурудзу – в кіш, щоб взимку сидіти її лущити над цинковим відром і палити грубу качанами. Подушити виноград та поставити його грати в великих бутлях з резиновою перчаткою на горлишку.

Пекти налисники на Сирні запусти, варити холодець на Міхайла і роздавати подаяніє на Проводи. Ставити пательню на розпалену плиту і жарити на ній картошку з почерьовкою. Варити кабакову кашу і лускати сояшникові зернята, пражані з сіллю.

Купляти гарні плаття з бльостками, ходити плести сєтки і збирати сусідському Міші на генератор для фронту – коли він тіки встиг вирости, той шибеник. Ходити в посадку по жолуді і до Дому культури по каштани, бо Перве сінтябра вже давно наступило.

Треба любити свою хату – від причілку до стріхи, навіть якщо ту стріху вже майже струбили миші. Нехай та хата зараз далеко – а все рімно, нема лучче, як дома.

Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: «колястро», «цямриння» чи «балія».

Треба цюлюватися, коли цюлюють, і казати всьо, як є. Нема коли розбалакувати про Химині кури. Ото всьо, шо в хаті та на обійсті – отако ррраз, і нема, як пісок крізь пальці. Ото тіки й настоящого, шо всередині, якшо є шо вспомнити, є з чого посміятися і є кого любити.

Ще треба плакати, коли плачеться. За всьо то, що ніколи не мало з нами случитися, бо вже і так стіки всього случалося з нашими бабушками і дідами, шо куди там. За то, шо ми не тіки знаїм, як пишеця «далекобійний дрон» або “балістична ракета”, а й чуїм, шо то летит прямо щас, оно-го.

Кацапи захтіли, шоб ми були як ото вони: по вуха в болоті й кізяках. Та хіба ж вони знают, що кізяком з глиною можна вимастити хату, а на болоті набрати очерету та її вкрити. А ми будем жити з удовольствієм – і всьо равно, хто собі там шо думає. Хто мав – той буде мати, а хто крав – той буде красти. А ми будем жити раді тих, хто і після нас буде балакати, як ми.

Що відомо про Радіодиктант-2025?

• Всеукраїнський радіодиктантнаціональної єдності цьогоріч відбувся 27 жовтня об 11:00 годині.
• Авторкою цьогорічного тексту Радіодиктанту стала письменниця Євгенія Кузнєцова.
• Читала текст акторка Наталія Сумська.
• Текст мав назву "Треба жити!".
• Радіодиктант транслювали на всіх платформах Суспільного – телебаченні, радіо та диджиталі.
• Цьогоріч радіодиктант національної єдності транслювали жестовою мовою.
• Українці у соцмережіне приховували розчарування прочитанням тексту.
• Христина Гоянюк, переможниця Радіодиктанту 2024 року, також розкритикувалацьогорічний текст та його прочитання. Заявила, що текст "дурнуватий" і "недобре прочитаний".
• Авторка тексту Кузнєцова відповіла: "Це диктант національної єдності. Вас попереджали!".
• Сумська назвалацей Радіодиктант "уроком зі скоропису".
• А в яких словах ви могли помилитись, дивіться тут.
• Всеукраїнський радіодиктант національної єдності започаткувала команда Українського Радіо у 2000 році.

Авторкою тексту Радіодиктанту національної єдності 2025 стала письменниця Євгенія Кузнєцова. Текст мав назву "Треба жити!", інформує 24 Канал.