Су-75: як росіяни втратили шанс збудувати стелс-винищувач та вибити з ринку F-35

Фокус переклав статтю журналіста та дослідника подій у світі Джека Барбі для порталу National Security Journal. У матеріалі "Темний секрет "нового" російського винищувача Су-75" Барбі пояснив, як росіяни втратили шанс збудувати стелс-винищувач та вибити з ринку F-35.

Російський Су-75 — справжній "шах і мат"?

У липні 2021 року російська авіабудівна компанія "Сухой" представила на авіасалоні МАКС винищувач Су-75 (за номенклатурою НАТО — Checkmate, тобто "Шах і мат"). Він позиціюється як однодвигунний, доступний за ціною стелс-винищувач п'ятого покоління, призначений як для експорту, так і для внутрішнього використання.

За офіційними заявами, літак повинен досягти вартості приблизно 25-30 мільйонів доларів США, щоб "підрізати крила" західним конкурентам, таким як F-35 Lightning II.

Якщо все піде за планом, Росія стане глобальним постачальником стелс-винищувачів п'ятого покоління для країн, які забажають заощадити гроші, укладаючи угоди з урядом РФ.

Це багато в чому розумна ідея. Росія вже давно експлуатує на внутрішньому ринку важкі двомоторні винищувачі типу Су-57, але досі не мала стелс-платформи, придатної для масового експорту. На додаток, в умовах тривалих західних санкцій Москва розглядає експорт як можливість отримання доходу, а Су-75 явно орієнтований на країни Азії, Африки та Близького Сходу.

Інакше кажучи, Росія хоче вести бізнес з країнами, які не надто схильні співпрацювати зі США.

Але не все пішло за планом. Від часу свого запуску програма виглядає радше як заява про наміри, ніж реалістична пропозиція.

Росія позиціювала себе як технологічно конкурентного гравця в царині стелс-винищувачів і прагнула налякати Захід, даючи зрозуміти, що їй дедалі краще вдається розробляти повністю вітчизняні системи.

Але реалізація цього плану — геть інша справа, і, судячи з усього, план ґрунтувався на невиправданому оптимізмі.

Технічні характеристики Су-75

Згідно з публічними заявами та російською проєктною документацією, Су-75 повинен розвивати швидкість від 1,8 до 2 Маха, мати бойовий радіус близько 3000 км і корисне навантаження до 7400 кг.

Щодо конструкції, літак планують оснастити надзвуковим повітрозабірником без дивертора (DSI), V-подібним хвостовим оперенням, а також внутрішніми відсіками для озброєння й авіонікою від платформи Су-57 для зниження витрат.

Якщо ці характеристики реалізують, то Су-75 опиниться в одному ряду з F-35, максимальна швидкість якого становить близько 1,6 Маха, і ближче до нижньої межі характеристик важкого двомоторного F-22, швидкість якого перевищує 2,2 Маха. Це ідеально відповідало б маркетинговому слогану "стелс за меншою ціною".

Проте ключові можливості цього літака залишаються сумнівними. Ми не знаємо про його радіолокаційну помітність, можливості об'єднання даних з датчиків, витрати на експлуатацію та технічне обслуговування, а також наскільки сумісні його системи обміну даними. Росіяни не уточнюють і не описують жодної з цих подробиць, а все, що ми знаємо, ще належить перевірити незалежним експертам.

І це важливо, тому що західні аналітики здебільшого описують цей літак як проєкт, повністю несумісний з поточними промисловими можливостями Росії. Простіше кажучи, у Росії немає ресурсів для його створення.

Важливо зазначити, що ідея створення "дешевого" варіанту стелс-технології історично складна в реалізації та, відверто кажучи, до смішного оптимістична.

Західний досвід у цій галузі показує, що винищувачі п'ятого покоління потребують не лише стелс-форми, але й передових матеріалів і покриттів, відмінно налагоджених ланцюжків поставок, датчиків, підготовки льотчиків, інфраструктури технічного обслуговування, логістики та багато чого іншого.

Ніщо з цього не може бути дешевим: всі ці речі стають доступними тільки при великих обсягах виробництва.

Для того, аби з'явився дійсно "дешевий" варіант стелс-технології, необхідно розробити величезну кількість таких літаків і створити масштабну інфраструктуру, щоб забезпечити їхнє належне технічне обслуговування, поки літаки простоюють.

Хорошим історичним прикладом того, що стелс-покриття вимагають ретельного технічного обслуговування і догляду, особливо коли вони не надто технологічно досконалі, може слугувати американський стелс-бомбардувальник B-2 Spirit.

Цей культовий бомбардувальник потребує постійного технічного обслуговування і зберігається в спеціальних ангарах, щоб зберегти стелс-покриття в хорошому стані.

Якщо США насилу виробляють "дешевий" стелс, то важко уявити, як це могла б зробити Росія.

Прогрес, обмеження та причини, через які це неможливо

Росія продовжує стверджувати, що програма вступає у завершальну стадію, але насправді на цьому шляху залишаються суттєві затримки та перешкоди, і ніхто не може сказати, коли проєкт нарешті буде реалізовано.

Перші льотні випробування Су-75 неодноразово відкладалися. Випробування, спочатку заплановані на 2023 рік, досі не проведені.

Санкції — це лише одна з частин головоломки, але, мабуть, найважливіша. З оприлюднених внутрішніх документів російських промислових компаній випливає, що ембарго Заходу заблокувало доступ до ключових компонентів, необхідних для будівництва літака, від сучасних верстатів для обробки шестерень і напівпровідників до іноземних інвестицій.

Росія просто не може отримати доступ до компонентів, необхідних для створення літака. На додаток, в одному зі звітів зазначається, що терміни поставки ключового обладнання, необхідного для будівництва винищувача, перевищили 15 місяців, а вітчизняні замінники затримуються.

До цього слід додати той факт, що російський аерокосмічний і оборонний комплекс переорієнтувався на війну в Україні, а такі країни, як Індія, ОАЕ і В'єтнам, відмовилися від пропозиції про покупку цієї платформи.

Очевидно, що подібний проєкт найближчим часом просто не вписується в плани Росії. І навіть якщо він буде реалізований — як зазначається в деяких звітах, літак був помічений на фотографії, опублікованій Об'єднаною авіабудівною корпорацією Росії, — заяви про те, що він вийде "дешевим" або матиме попит за кордоном, як і раніше, виглядають дуже сумнівними.

Про автора

Джек Бакбі — британський письменник, дослідник у царині боротьби з екстремізмом і журналіст, який проживає в Нью-Йорку. Він висвітлює події у Великій Британії, Європі та США, займається аналізом і вивченням радикалізації лівих і правих сил, а також пише репортажі та повідомляє про підходи західних урядів до актуальних проблем сучасності.