Тюрьма для президента: как приговор Саркози меняет политические расклады во Франции

21 жовтня колишній президент Франції Ніколя Саркозі зайшов до в’язниці Ла-Санте, щоб розпочати п’ятирічне ув’язнення у справі про фінансування Лівією його передвиборчої кампанії.

Щоб колишнього главу держави не взяли у кайданки прямо у залі суду – на радість ЗМІ та численним недоброзичливцям Саркозі, – судді застосували до нього mandat de dépôt à effet différé (ордер на взяття під варту з відкладеним набранням чинності.

– ЄП).

Натомість одночасно до експрезидента було застосовано принцип exécution provisoire (негайне виконання вироку або рішення, навіть якщо його оскаржено в апеляції.

– ЄП).

Іншими словами, вирок набув чинності і почав виконуватися одразу, навіть якщо подано апеляцію.

Натомість суд пішов назустріч колишньому президенту у питанні місця ув'язнення.

Ла-Санте є останньою в’язницею, що залишилась у межах столиці, а відповідно, до неї легко дістатися адвокатам і родичам.

Крім того, вона зовсім недавно, у 2019 році, була відремонтована, а тому вважається "хорошим" або принаймні найменш відносно непоганим варіантом утримання під вартою.

Проте історія з ув’язненням Саркозі не обмежується цими подробицями.

Вперше у Франції реальний тюремний термін отримав колишній глава держави.

Тим самим зруйновано стереотип, що провідні політики країни залишаються недоторканними.

І яким би важким не був вчинений ними злочин, максимум, що їм загрожує – обмеження волі у комфортних домашніх умовах.

І це матиме істотні та довгострокові наслідки для усієї французької політики.

Стандартний вирок, незвичний обвинувачений.

Ніколя Саркозі, президент Франції у 2007–2012 роках, був засуджений 25 вересня 2025 року за кримінальну змову, пов’язану з таємною угодою з лівійським диктатором Муаммаром Каддафі про фінансування його передвиборчої кампанії 2007 року.

Суд постановив, що систематичні контакти з лівійськими посередниками – зустрічі, обіцянки вигод – дорівнювали складу злочинної змови, що підлягає покаранню, навіть якщо конкретні перекази важко простежити у виборчих рахунках.

Попри те, що Саркозі виправдали за звинуваченнями у пасивній корупції, незаконному фінансуванні виборчої кампанії та приховуванні розкрадання державних коштів, суд визнав його винним у злочинній змові – на посаді міністра внутрішніх справ він отримував фінансування переможної президентської кампанії в обмін на дипломатичні послуги.

Сам Саркозі заперечує будь-яку провину і подає апеляцію.

Проте, як вже було зазначено, вирок набрав чинності негайно.

Варто уточнити: французька кримінальна процедура чітко визначає умови утримання під вартою.

Згідно зі статтею 144 Кримінально-процесуального кодексу, арешт може тривати лише тоді, коли це необхідно для досягнення конкретних цілей (захист доказів, уникнення тиску на свідків, гарантія явки, запобігання повторному злочину, збереження громадського порядку).

Під час апеляції питання про звільнення вирішує апеляційний суд (статті 148 і 148-1).

При цьому реформа 2019 року ввела поняття "відкладеного ордера на арешт", що дозволяє суду визначити майбутню дату прибуття до в’язниці та, у поєднанні з exécution provisoire, нейтралізує звичайний призупиняючий ефект апеляції.

Коротко кажучи: цей вирок, хоч і був незвичним, зважаючи на статус обвинуваченого, є цілком законним та навіть звичним для французького права.

Президент Франції Емманюель Макрон назвав дискусію про вирок суду, а насамперед – щодо процедури provisoire, "законною", і закликав поважати незалежність судової влади.

Натомість праві ЗМІ та політики наголошують на "несправедливості", проводячи паралелі з нещодавньою забороною для Марін Ле Пен балотуватися.

Цей прецедент може мати навіть законодавчі наслідки – Республіканська партія (від якої Саркозі й балотувався у президенти) пропонує уточнити правила щодо негайного виконання вироків.

Проте політичні наслідки цього вироку обіцяють стати ще вагомішими, аніж юридичні.

Шанс та виклик для ультраправих.

Перш за все, відхід Саркозі від активного життя послабив "Республіканців" – правоцентристську політичну силу, яка і так переживає не найкращі часи.

Натомість це відкрило простір для радикального "Національного об’єднання" Марін Ле Пен.

Єдине, що наразі стримує ультраправих – інше судове рішення, яке забороняє Ле Пен балотуватися протягом п’яти років.

Ця заборона також набрала чинність попри вже подану апеляцію (і знову таки – принцип exécution provisoire).

Вона зможе висунутися лише в разі скасування вироку до виборів, що дуже сумнівно.

Достатньо згадати, що у випадку Ле Пен судді пояснили негайну заборону серйозністю правопорушень і необхідністю захисту суспільної доброчесності.

І прецедент Саркозі додатково зменшує ймовірність оскарження вироку – інакше вирок експрезиденту виглядатиме як вибіркове правосуддя.

Отже, "Національне об'єднання" змушене будувати стратегію з урахуванням цього обмеження.

Це висуває на передній план Жордана Барделла – фактичного лідера ультраправих.

Його завдання – не лише успадкувати електорат Ле Пен, а й залучити поміркованих правих виборців (тобто – електорат Саркозі).

І таким чином уникнути "рефлексу другого туру" – ситуації, коли виборці будуть готові підтримати будь-кого, щоб не допустити перемоги радикалів.

На практиці це означає, що партійні спікери мають зосередитися на питаннях, що реально турбують електорат: на вартості життя та громадському порядку, і робити це в прагматичному тоні, уникаючи надмірно різких заяв, здатних відлякати виборців.

За даними Politico, ультраправа партія зараз активно "залицяється" до центристів і бізнес-депутатів, які раніше належали до республіканців.

Втім, вирок Саркозі не лише відкрив перед "Національним об’єднанням" нові можливості, а й поставив перед непростою дилемою.

З одного боку, вони можуть представити ситуацію як приклад рівності перед законом – колишній президент сидить у в’язниці, опозиційну лідерку усунено від виборів – усе за правилами, без привілеїв.

Саме так можна використати антиелітарні настрої, не нападаючи на суди.

Щоправда, це не дає можливості для звинувачень чинної влади у вибірковому правосудді – що стає все більш важливим у контексті справи самої Ле Пен.

Однак, якщо ультраправі почнуть заявляти, що "судді діють політично", це їм скоріш зашкодить.

Для порівняння, уряд у цій справі просуває спокійну та правову дискусію.

Навіть критики Макрона визнають: якщо хочете переглянути exécution provisoire, робіть це у парламенті, а не на телебаченні.

Такий контраст зміцнює пропрезидентський центр і насторожує поміркованих виборців щодо ризиків приходу "Національного об'єднання" до влади.

Втім, існує ще одна пастка.

Тепер сам Ніколя Саркозі використовує ту ж риторику про "політичне рішення", аналогічну до заяв Марін Ле Пен після свого вироку.

Це на мить створює спільний ґрунт для невдоволення, але водночас стирає відмінності: якщо всі скаржаться на упередженість, ніхто не виглядає готовим керувати.

Як зауважив колишній міністр юстиції Ерік Дюпон-Моретті,.

саме через таку риторику ультраправі можуть втратити довіру у другому турі.

Тож вирок Саркозі дав шанс "Національному об’єднанню" залучити поміркованих консерваторів, але для цього вони мають дотримуватися правила: завойовуй центр, не воюючи із судами.

Нездатність Ле Пен балотуватися змушує партію зробити ставку на Барделла – і це може стати перевагою, якщо він виглядатиме стриманим, інституційним і серйозним у питаннях економіки.

Натомість якщо ставитися до суддів як до ворогів – це може принести короткочасне задоволення, але в перспективі коштувати чимало голосів.

Шлях до перемоги на президентських виборах проходить через стриманість.

* * * * *.

Наступні президентські вибори у Франції мають пройти за два роки – у 2027-му.

І на них "Національне об’єднання" має дуже високі шанси – найвищі за останні роки – привабити поміркованих консерваторів.

Але ця можливість має одне суворе обмеження – французькі інститути.

Якщо ультраправі прагнуть до центру, вони повинні поважати суди та правила.

Будь-яка атака на суддів може на кілька днів потішити електорат, але зрештою відштовхне саме тих виборців, яких партія потребує для перемоги у другому турі.

Юридична заборона для Ле Пен означає, що кампанію очолюватиме Жордан Барделла.

Це стане перевагою лише тоді, якщо він виглядатиме стабільним, компетентним і серйозним у питаннях економіки – і не перетворить судову систему на мішень.

Тільки-но вони почнуть скочуватися до риторики образи та змов, це лише підтвердить сумніви поміркованих, проєвропейських виборців і партнерів, які очікують, що Франція залишатиметься захисницею верховенства права.

Проте утриматися від атак на інституції ультраправим буде дуже непросто.

Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,.

журналістка (Франція).