Будинки на Рубльовці почали обзаводитися власною ППО: чому потрібні атаки України на Москву

Удари по Луб'янці, російському міноборони або адміністрації президента РФ здатні вплинути на російську верхівку і спонукати її позбутися Путіна.

Україна поки що тільки промацує ППО Москви і Підмосков'я. І нещодавні атаки, схоже, були здійснені саме з цією метою. Адже поки що особливих результатів нальоту безпілотників немає, зате прекрасно видно роботу ППО. Так Україна перевіряє на вошивість систему московської протиповітряної оборони, щоб потім вдарити так, що мало не здасться. Хоча ППО там уже скрізь, навіть будинки на Рубльовці почали обзаводитися власною ППО. Думаю, надалі на Москву чекають більш масовані, набагато більш ефективні та руйнівні атаки України. Усе це попереду.

Поки що атаки на Москву не призвели до якихось глибоких змін у масовій свідомості росіян, зокрема москвичів. А ось коли будуть помітні результати атак, багато хто в Росії задумається, чи потрібна їм ця війна. Насамперед про це задумається російська верхівка. Особливо якщо українські дрони і ракети почнуть влучати в будинки на Рубльовці.

Такі атаки були б сильним психологічним ударом і по верхівці, і по авторитету Путіна. Адже формально Путін – гарант конституції, а фактично він – гарант гарного життя російської правлячої верхівки. За це його і тримають, терплячи його неадекватні дії на світовій арені, зокрема злочинну агресію проти України.

Якщо в російській верхівці побачать, що Путін більше не є гарантом їхнього добробуту і безпеки, ймовірність того, що його спробують позбутися, різко зросте. Російська верхівка повинна відчути страх за своє життя, тільки тоді вона може скинути Путіна.

Москвичі ж відчують війну тільки тоді, коли інтенсивність і частота атак на їхнє місто зростуть. Поки що це не настільки інтенсивні атаки, щоб занурити в стрес 10-мільйонне місто. Тому подібні атаки в Москві ще сприймають як якийсь курйоз: ну, летить щось над головою, зняли. У Москві ще не розуміють, що таке справжня війна, а ось у Бєлгороді вже зрозуміли.

Однак важлива не тільки інтенсивність атак, а й цілі ударів. Ті самі будинки на Рубльовці – це законна військова мета, оскільки саме там живуть військові злочинці. Не всі, звісно, але багато хто, зокрема, генерали, ФСБшники, керівники підприємств ВПК та інші.

Якщо Україна отримає від американців чи європейців далекобійні ракети або сама створить їх і почне бити по центрах ухвалення рішень у Москві, ефект точно буде. Наприклад, якщо розбомблять Луб'янку, міністерство оборони РФ або адміністрацію президента Росії, це буде круто, і це зможе вплинути на настрої передусім верхівки. Це може спонукати верхівку позбутися Путіна і якнайшвидше закінчити війну, яка вже безпосередньо б'є по їхніх інтересах і безпеці.

Що ж стосується можливого блекауту в Москві, то якби він тривав лише кілька годин, то був би сприйнятий теж як курйоз. А от якби вимкнення електроенергії в Москві стали регулярними і тривалими, це був би серйозний удар по системі, путінізму і єдності російської правлячої верхівки.

Зараз набагато більший ефект мають українські удари по російських НПЗ та інших промислових підприємствах. Ми вже бачимо, що суттєво скоротилися можливості Росії з постачання бензину, причому навіть в армію. Бензин, паливо взагалі – це найважливіший ресурс на війні. І в цьому напрямку Україна діє дуже ефективно.

Втім, незважаючи на атаки на Москву, Путін не зупиниться, продовжуватиме війну й ескалюватиме її, причому і проти України, і проти Європи. Змусити Путіна припинити війну може тільки куля в лоба. Так, він може дещо пригальмувати, але воювати він буде постійно.

Путін одержимий ідеєю зовнішньої експансії, і цікавить його не тільки Україна. Поки Путін правитиме, він продовжуватиме експансію і говорить про це прямим текстом. Російських царів та імператорів він оцінює за тим, наскільки їм вдалося розширити кордони держави. Він живе поняттями XVII століття і вважає, що чим більше чужих земель він накраде, тим більш великим російським государем увійде в історію. Путіна зупинить тільки переворот або військова поразка Росії на фронті.

Ігор Ейдман, соціолог, публіцист, автор книг, спеціально для Главреда