Понад три роки вважався зниклим безвісти. Згадаймо Максима Кривущенка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Максима Кривущенка. 

9 травня 2022 року Максим Кривущенко перестав виходити на зв’язок поблизу смт Райгородок Донецької області. Через три роки та чотири місяці рідним воїна надійшло остаточне підтвердження: їх улюблений син і внук загинув у бою за Україну і покоїться під номером «2463\НЕ» на далекому дніпровському цвинтарі. Про це повідомляє міський голова Шостки Микола Нога, інформує «Главком».

Народився 7 березня 1996 року в смт Вакуленчук Житомирської області, дитинство та юність хлопчика пройшли у місті Шостка. До першого класу Максим пішов у ЗОШ № 8, пізніше навчався у спеціалізованій школі № 1. З раннього віку він ріс товариським, жвавим, мав багато друзів, захоплювався активними видами дозвілля.

Майбутню професію медика юнак обрав невипадково, адже його мама, яку Максим втратив у шестирічному віці, була медсестрою… У 2015 році наш земляк успішно завершив навчання у Шосткинському медичному училищі та отримав диплом фельдшера. Деякий час працював у Ковтунівському ФАПі, потім – в обласному діагностичному центрі (м. Шостка).

У 2016 році Максим Кривущенко добровільно став на захист Батьківщини, у складі Збройних Сил України, через три роки подовжив контракт. За позивний обрав собі Ампула, адже його діяльність в зоні АТО-ООС була напряму пов’язана з наданням медичної допомоги (працював фельдшером медпункту).

«Самостійний, наполегливий, справедливий, працьовитий, щирий – таким назавжди запам’ятали Максима фронтові побратими. Незважаючи на надважкі умови військового життя, він завжди намагався жити «на максимумі». З 2020 року заочно навчався у Сумському державному університеті (напрямок «Автоматизація комп’ютерно-інтегровані технології)», – повідомив міський голова Шостки.

Новий 2022-й рік Максим зустрів з найріднішими людьми. У теплому сімейному колі він мріяв про свою, таку ж міцну і люблячу родину з коханою дівчиною… Але одразу ж після свята повернувся у розташування своєї військової частини.

На початок повномасштабної російської агресії чоловік перебував у зоні ООС, де шостий рік поспіль боронив рідну землю. У перші місяці масованої вражої навали захищав Київську область, відганяв окупантів від Ніжина та Охтирки, воював за Слов’янськ.

«Не хвилюйтеся, перемога буде за нами!», – заспокоював він батька та бабусь у найважчі дні.

Максим Кривущенко користувався високим авторитетом серед побратимів і керівництва. За сумлінне виконання військових обов’язків, сміливість і патріотизм Максим В’ячеславович був неодноразово відзначений подяками та нагородами: почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ ЗСУ «За службу», орденом «Сила милосердя», медаллю «За оборону держави», медаллю «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність», медаллю «За участь в антитерористичній операції», медаллю «13 окремий мотопіхотний батальйон».

9 травня 2022 року Максим перестав виходити на зв’язок поблизу смт Райгородок Донецької області, дуже довго вважався безвісти зниклим. Ситуація ускладнювалася тим, що населений пункт перебував під контролем російських окупантів.

Після звільнення українськими військовими Райгородка на Донеччині у м. Дніпро на кладовищі додалося страшних, типових могил… Хрест і табличка з написом «Тут спочиває тимчасово невстановлений захисник України. Вічна пам’ять». Як з’ясувалося пізніше, в одній із них похований шосткинський Герой…

Родина не припиняла пошуки свого Максима ні на день, всі дуже сподівалися на диво… І ось, через три роки та чотири місяці, нарешті звістка. Але – недобра. Надійшло остаточне підтвердження: їх улюблений син і внук загинув у бою за Україну і покоїться під номером «2463\НЕ» на далекому дніпровському цвинтарі…

Тепер захисник повернувся додому. «Не хвилюйтеся, перемога буде за нами!», – лунає його голос з небес до кожного з нас, нагадуючи про високу ціну...

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.