Штучний інтелект бреше дедалі краще: нові способи розпізнавати ШІ-фейки та як навчити цього дітей

У 2025 році ми опинилися в ситуації, коли вірити своїм очам стає дедалі важче. Технології штучного інтелекту навчилися створювати надреалістичні фото, відео й аудіо. Фейки більше не виглядають кумедно або очевидно — вони можуть бути дуже переконливими.

Це становить небезпеку не лише для дорослих — особливо вразливими є діти, які щодня черпають інформацію з інтернету.

Як же захиститися від усе більш правдоподібних фейків і навчити дітей критично сприймати контент? Про технічні ознаки ШІ-обману розповідає програмний директор «Детектор медіа» Вадим Міський, а поради щодо виховання медіаграмотності дають психологині благодійного фонду «Голоси дітей» Ірина Лісовецька та Тетяна Косяк.

Фейки у 2025-му: чому відрізнити ШІ-контент дедалі складніше

Ще рік тому згенеровані ШІ картинки можна було впізнати за неприродними деталями — зайвими пальцями на руках, розмитим заднім планом чи неживим блиском в очах персонажів. Сьогодні ж ці «викривальні» ознаки практично зникли.

«Нові генератори створюють зображення настільки правдоподібні, що навіть досвідчені фактчекери іноді сумніваються, чи перед ними реальне фото», — пояснює Вадим Міський.

Але певні способи помічати «щось не те» залишилися.

Штучний інтелект досі неідеально відтворює текст, особливо написаний кирилицею. Якщо на зображенні є написи українською, придивіться — літери можуть бути спотворені або несправжні.

На фото люди часто виглядають «занадто ідеально»: немов модель із реклами, з симетричними рисами й «пластиковими» емоціями.

Світло й тіні іноді розташовані надто гармонійно, як у постановній сцені.

У відеоформаті трапляється, що рух губ або міміка героя ледь помітно не збігаються зі звуком, тіні поводяться неприродно, а фон іноді «залипає» чи виглядає статичним.

Однак слід розуміти: що новіший і досконаліший генератор зображень, то менше у нього таких промахів. Тож покладатися лише на око й інтуїцію вже недостатньо — потрібні додаткові методи перевірки.

Інструменти перевірки ШІ: чи можна їм довіряти

Коли очі можуть обманювати, на допомогу приходять спеціальні інструменти. Вадим Міський радить користуватися наборами сервісів для перевірки зображень і відео. Один із найвідоміших — плагін InVID, що значно полегшує перевірку відеоконтенту. Цей інструмент дозволяє розбити відео на окремі кадри та здійснити зворотний пошук зображень, аби з’ясувати, чи не з’являлися ці кадри раніше десь в мережі. Також InVID допомагає переглянути метадані файлу й отримати інші підказки про джерело й час створення ролика.

Сервісами для зворотного пошуку зображень (Google Images, TinEye тощо) варто користуватися й окремо — вони підкажуть, чи не є фото старим або взятим з іншого контексту.

Існують також спеціалізовані детектори ШІ-контенту, наприклад, сайт AI or Not та схожі. Вони обіцяють автоматично розпізнати, чи створене зображення штучним інтелектом. Проте слід пам’ятати: жоден такий детектор не дає стовідсоткової гарантії.

Проте, як пояснює Вадим Міський, алгоритми часто помиляються — особливо якщо зображення було відредаговане, стиснене для економії розміру або є комбінацією реального фото з домальованими елементами. Свіжі дослідження підтверджують: технологія детекції не встигає за генераторами. Навіть найсучасніші моделі для виявлення фейків суттєво втрачають точність, стикаючись із фейками в реальних умовах, а не в лабораторних тестах.

Вадим Міський радить сприймати результати таких сервісів лише як перший сигнал, який усе одно потребує додаткової перевірки вручну. Наприклад, якщо завантажений в детектор знімок отримав результат «70% справжній / 30% штучний», це ще не дає відповіді, яка саме його частина підроблена і чи змінює це суть зображеного. У будь-якому разі, останнє слово має залишатися за людським аналізом. А найкращий «інструмент» — це розвинене критичне мислення та здоровий глузд.

Логічний фільтр: запитання, що рятують від обману

Технічні хитрощі — не єдиний і навіть не головний спосіб упізнати фейк. Часто достатньо зупинитися й подумати, увімкнувши логіку. Вадим Міський розповідає: більшість маніпуляцій криється не стільки в самій картинці, скільки в її контексті. Тому, побачивши емоційний контент сумнівного походження, корисно поставити собі кілька простих запитань.

1. Хто це опублікував? Чи джерело відоме й заслуговує на довіру? Це офіційна сторінка/сайт чи випадковий анонімний канал, створений зовсім нещодавно?
2. Що саме я бачу? Це фото або відео показує реальну подію, новину чи просто красиву картинку без підпису? Можливо, зображення взагалі не стосується заявленої теми, а використане для привернення уваги.
3. Де це відбувається? Чи можна впізнати місце на фото, чи воно виглядає узагальнено? Якщо стверджується, що подія сталася в Україні, чи є на знімку деталі, які це підтверджують (наприклад, вивіски українською, відомі пейзажі)?
4. Коли це сталося? Чи вказана дата, чи вона правдоподібна? Пропагандисти нерідко видають давні фото за щойно зроблені. Варто перевірити, чи аналогічні кадри не публікувалися в минулому.
5. Навіщо це показують? Яку реакцію викликає публікація — шок, гнів, страх, захоплення? Якщо контент емоційно провокативний, але без конкретних деталей, слід насторожитися. Можливо, вашим обуренням або співчуттям намагаються маніпулювати.

Особливо насторожуйтеся, якщо матеріал б’є на емоції, але не дає конкретики. Такий підхід — аналіз джерела, контексту і мотивів — часто спрацьовує краще за технічні інструменти. Адже більшість маніпуляцій криється не в самій картинці, а в історії, яку навколо неї створюють.

Класичний приклад: знімки чи кадри, зроблені кілька років тому в іншій країні, видають за сучасні українські реалії. На початку повномасштабної війни подібні випадки траплялися часто. У соцмережах ширилися кадри з інших воєн (а то й із відеоігор), які підписували як сцени з фронту в Україні — і багато користувачів цьому вірили, бо зображення були емоційно сильними. Логічна перевірка дозволяє поставити під сумнів такі «новини» і знайти першоджерело, яке розставить усе по місцях. 

Фейки та дипфейки: уроки з реальних випадків

Маніпулятори не втомлюються вигадувати нові способи ввести аудиторію в оману, й Україна за останні роки бачила чимало резонансних фейків. Нижче — лише кілька прикладів, які варто згадати.

«Солдат ЗСУ із синдромом Дауна на передовій». На початку 2024 року російські телеграм-канали поширили відео, нібито зняте в окопі: буцімто українські бійці знущаються з товариша по службі, який має ознаки синдрому Дауна. Цей сюжет мав викликати хвилю обурення й підірвати довіру до української армії. Насправді відео виявилося інсценованим фейком. Фактчекери з’ясували, що ролик залили з порожнього тікток-акаунту, створеного спеціально під цю провокацію. На кадрах видно явні невідповідності: «солдат» без належного спорядження, у гумових чоботях посеред зими, без шевронів підрозділу й інших ознак реальної служби. Штучний інтелект, видно, теж доклався до виробництва: обличчя чоловіка та деякі деталі нагадували симптоми синдрому Дауна лише карикатурно, ніби їх згенерували, щоб підтвердити легенду. Мета цього фейку очевидна — деморалізувати українців і дискредитувати Збройні сили.

Дипфейк «заяви Ольги Стефанішиної». У червні 2025-го з’явилося підробне відеозвернення, де буцімто віцепрем’єрка Ольга Стефанішина оголошує про заборону виїзду за кордон для українських жінок 18—27 років. Фейковий ролик був стилізований під етер українського телеканалу Freedom. Насправді уривок новинної студії взяли з телемарафону «Єдині новини», а аудіодоріжку повністю згенерували за допомогою ШІ. На це вказувала неприродна інтонація та спотворена вимова — голос «Стефанішиної» звучав, як синтезований комп’ютером. Крім того, справжні ведучі телеканалу Freedom — інші люди, й мовлення там ведеться російською, а не українською. Тож такий ляп швидко викрив себе. Метою ж цього дипфейку було посіяти паніку серед жінок і підірвати довіру до держави.

Папа Римський у білому пуховику. Курйозне ШІ-зображення Папи Франциска, де він одягнений у трендовий білий пуховик Balenciaga, змусило багатьох засумніватися у власних очах. Хоча ніякої шкоди цей фейк не завдав, він став вірусним доказом того, наскільки складно відрізнити роботу нейромереж від реального фото. Картинка виглядала абсолютно правдоподібно й облетіла весь інтернет за лічені дні. Лише придивившись до деяких дрібних артефактів (наприклад, зламана структура окулярів Папи або трохи «пластилінове» тло), досвідчені користувачі збагнули, що це витівка Midjourney.

Фото згенероване ШІ

Дипфейк із секретарем РНБО Олексієм Даніловим. У березні 2024 року російський телеканал НТВ показав в етері фейкове відео, де начебто Данілов «підтверджує» причетність України до теракту в Підмосков’ї. Це класичний приклад державної дезінформації: зловмисники використали реальні кадри з українського телемарафону, вирізали фразу зі справжнім коментарем Данілова і домонтували її так, ніби він робить цю заяву. Насправді в той вечір Данілов узагалі не був у студії, а слова вирвали з іншого. Кремлівські пропагандисти вдалися і до технології дипфейку: відео з українськими телеведучими наклали на іншу картинку й звукову доріжку, щоб глядач повірив, ніби все це було сказано публічно в прямому етері. Викриття не забарилося — фактчекери швидко довели підробку кадрів.

Навіщо ми згадуємо ці приклади? По-перше, щоб підкреслити: фейковий контент може набувати різних форм — від повністю згенерованих зображень до дублікатів голосу чиновника. По-друге, кожна історія вчить нас бути критичними.

Як навчити дітей медіаграмотності й критичного мислення

Дорослим ще потрібно самим опанувати нові реалії, але не менш важливо передати правильні навички дітям. Сучасні діти зростають в оточенні ґаджетів і тонуть у потоці інформації з раннього віку. Тому медіаграмотність має стати частиною виховання — так само як правила гігієни чи переходу дороги. Як же розвинути в дитини критичне мислення і звичку перевіряти побачене чи почуте?

Почніть із себе. Психологи фонду «Голоси дітей» констатують: діти вчаться на прикладі батьків. Якщо мама чи тато самі довірливо сприймають кожен допис у соцмережах або люблять перепостити сенсацію, не перевіривши — дитина перейме цю модель. Тож виховання критичності варто почати з власної інформаційної гігієни. Показуйте на практиці, як ви перевіряєте новину: прочитали заголовок — а тепер відкрили джерело, подивилися, хто автор, чи є докази, обговорили разом, кому вигідно поширювати таке повідомлення. Так малеча поступово засвоїть алгоритм перевірки як щось нормальне і потрібне.

Не соромте дитину за довірливість. Надмірна довірливість малюка може турбувати батьків, але це ознака відкритості. У жодному разі не слід дражнити чи лаяти дитину за те, що вона вірить людям. Краще м’яко пояснити на прикладах, чому перевіряти інформацію важливо. Якщо син чи донька схильні приймати все за чисту монету, пограйте з ними в гру: ви разом читаєте якусь сумнівну історію і пробуєте знайти, де вона може бути неправдою. Дитина має сама зробити висновок, що обережність не завадить. Головне — зберігати довірливі стосунки: дитина повинна знати, що в разі сумніву вона завжди може прийти до вас і спокійно запитати.

Розвивайте критичне мислення як навичку. Критично мислити — значить уміти відділяти факти від суджень, самостійно аналізувати інформацію й робити висновки на основі доказів. Таку здібність можна тренувати з раннього віку в ігровій формі. Наприклад, коли читаєте казку чи дивитеся мультфільм, ставте запитання: «Як ти думаєш, чому цей герой так вчинив? А що б на це сказав інший персонаж? Хто з них має рацію, а хто помиляється, і чому?». Так дитина вчиться дивитися на ситуацію з різних боків і розуміти мотивацію.

Для молодших школярів можна вигадувати прості завдання: знайти відмінності між двома розповідями, перевірити, яка з них правдива. Дітям середнього і старшого віку цікаво буде самим знайти відповідь на якесь питання. Психологиня Тетяна Косяк радить перед вивченням нової теми кинути підлітку виклик: поставити проблемне питання, на яке він чи вона захоче відшукати відповідь.

«Наприклад, запитати: чому мило щипає очі? Дитина може самостійно це дослідити, і якщо натрапить на недостовірну інформацію, зможе критично її оцінити», — пропонує психологиня.

Важливо також ознайомити дитину з офіційними джерелами, навчити перевіряти факти в авторитетних сайтах чи книгах.

Пам’ятайте, що критичне мислення формується поступово. Дошкільнята мислять конкретними категоріями, їм важко уявити абстрактні речі — тому пояснення мають бути максимально наочними й простими. Школярам молодших класів усе ще бракує життєвого досвіду, зате цікавість у них величезна — використовуйте це, грайте й досліджуйте разом. У середньому та старшому віці діти вже здатні до складнішого аналізу, але й вплив однолітків і соцмереж на них посилюється. Тож батькам варто лишатися в курсі, чим цікавиться їхня дитина в інтернеті, які блогери або пабліки формують її картину світу. Не для тотального контролю, а щоб вчасно підтримати розмову й скерувати у разі потреби.

Говоримо дитині про обман, не руйнуючи довіру до світу

Окремий виклик для батьків — пояснити дитині, що світ буває нещирим, при цьому не налякавши її до втрати довіри взагалі. Маленькі діти схильні вірити тому, що кажуть дорослі, і це нормально. Наше завдання — м’яко показати, що інформація не завжди правдива, але світ при цьому не суцільно ворожий.

Тут важливо давати інформацію дозовано і відповідно до віку. Не варто розповідати семирічці про витончені схеми шахрайства в соцмережах або військові інформаційні спецоперації — вона цього не зрозуміє або сприйме надто болісно. Почніть із простих прикладів, ближчих до її досвіду.

Наприклад, якщо друзі сказали, що завтра школи не буде — чи можна цьому одразу повірити? Запропонуйте разом пошукати підтвердження: може, про це писала вчителька в батьківському чаті або оголошував директор? Так дитина побачить наочно, як відрізнити чутки від факту. З підлітком можна обговорити складніші сценарії: показати якусь інтернет-новину й запитати, що в ній здається неправдоподібним, як він чи вона визначила це.

Дитині також корисно знати причини, чому інформація буває спотвореною. Поясніть у доступній формі: «Деякі люди можуть казати неправду, щоб виглядати кращими, або щоб щось отримати, або щоб когось налякати». Тут можна навести приклади з казок: згадайте хитру лисицю чи вовка в овечій шкурі — і розберіть, навіщо вони прикидалися кимось іншим. Якщо улюблені персонажі теж часом вдаються до обману, дитина зрозуміє, що це частина життя, але завжди є той, хто викриє неправду (як це роблять, скажімо, хоробрі герої казок).

Парадоксально, але ми маємо навчити дітей одночасно і довіряти людям, і бути обачними. Поясніть, що більшість людей — хороші й чесні, але трапляються і такі, хто обманює. Щоб почуватися у безпеці, треба знати правила. Наприклад, домовтеся, що якщо незнайома людина щось пропонує дитині онлайн чи офлайн, вона спершу радиться з батьками. Або що не можна нікому повідомляти особисті дані без дозволу дорослих. Такі розмови про безпеку в інтернеті мають бути регулярними, але не страшними. Кажіть спокійно, без погроз і жахалок — мовляв, світ загалом хороший, просто в ньому є певні ризики, і ми маємо вміти їх уникати.

Дуже важливо, щоб після всіх розмов про фейки, шахраїв і небезпеки, дитина все одно відчувала: поруч є хтось, кому можна довіряти беззастережно. Це передусім батьки або інші близькі дорослі.

«Дитина має знати, що завжди може прийти до значущого дорослого, якщо щось викликає сумнів, щоб разом розібратися.  Це створює опору — навіть якщо світ не завжди чесний, поруч є хтось, хто допоможе зорієнтуватися», — пояснює психологиня Ірина Лісовецька.

Окрім того, корисно ділитися з дітьми позитивними історіями про доброту, допомогу й підтримку. Нагадайте, що навколо багато людей, які роблять хороші справи, допомагають іншим, донатять, захищають Україну й загалом працюють, щоб світ став безпечнішим. Баланс «поганих» і «хороших» новин дуже важливий: не можна лишати враження, що довкола лише зло. Навпаки — показуйте світло й добро, яких теж чимало.

Захист від інформаційного виснаження: медіагігієна для дітей

Нарешті, ще один аспект медіаграмотності — вміння дозувати новини й берегти власну психіку. Дорослим добре знайоме відчуття емоційного вигорання від постійного потоку тривожної інформації. Але діти вразливіші, і їхній мозок ще менш здатний опрацювати нескінченну стрічку негативу. Як убезпечити дитину від надлишку шок-контенту і новин, що тримають у стресі?

Фільтруйте інформаційний простір дитини. Поки діти малі, слід обмежити доступ до відверто травматичних матеріалів: кадрів насильства, жорстокості, подробиць катастроф. Для молодших є батьківський контроль і дитячі версії застосунків; для підлітків — чесна розмова про те, що і чому їм не бажано дивитися. Звісно, повністю ізолювати сучасну дитину від інформації не вийде — але хоча б удома встановіть певні правила. Приміром, уникайте детального обговорення своїх страхів і переживань при дітях: якщо тато постійно телефоном тривожно обговорює з друзями ймовірність нових обстрілів, дитина теж починає боятися.

Дотримуйтеся інтернет-гігієни всією родиною. Щоб дитина не «залипала» в поганих новинах, батьки повинні показати приклад збалансованого споживання інформації. Якщо мама з татом проводять вечори не в телефонах, а в активностях офлайн — гуляють, грають, читають — то і дитина звикне, що світ не зводиться до ґаджетів. Визначте «вільний від телефонів» час для всієї сім’ї. Заохочуйте хобі, спорт, творчість — це дасть дитині виплеснути енергію й емоції в реальному житті.

Навчіть дитину керувати своїми емоціями. Поясніть дитині, що кожен має право боятися, сумувати чи злитися. Допоможіть їй розпізнавати свої відчуття. Коли помічаєте, що дитина стала пригніченою або напруженою після перегляду чогось, поговоріть: «Тобі страшно? Тривожно? Що саме тебе хвилює?». Такі запитання привчають рефлексувати, повертають відчуття контролю над власним станом. Розкажіть і покажіть, як можна заспокоїтися: дихальні вправи, руханка, обійми, перемикання уваги на щось приємне. Добре підібрати власний набір технік, які допомагають «заземлитися». Комусь достатньо послухати улюблену музику чи погладити кота, а хтось любить помалювати, щоб відволіктися.

Будьте поруч і зберігайте позитив. Під час повітряної тривоги або інших лячних подій дорослий має стати для дитини якорем безпеки. Якщо ви при ній панікуєте, плачете або гніваєтесь, малеча підсвідомо вирішує, що ситуація катастрофічна. Натомість зберігайте максимум спокою (принаймні зовні) та говоріть підтримувальні фрази. «Я поруч із тобою», «Разом ми впораємося», «Якщо тобі страшно — візьми мене за руку». Після стресу подбайте про відновлення атмосфери: зробіть разом щось хороше, що поверне відчуття нормальності. Випийте чаю з печивом, почитайте улюблену книжку, побавтеся з песиком, помалюйте — будь-що, що сигналізує психіці: «Усе нормально, життя триває». Так, навіть у складні часи малеча знатиме: світ буває небезпечним, але поруч є люди, з якими вона у безпеці, а значить — можна жити далі без постійного страху.

Наостанок: здоровий глузд — наша головна зброя

Епоха, коли фейки видавали себе грубими помилками, відходить у минуле. Штучний інтелект щодня стає розумнішим, а контент — реалістичнішим. Проте й ми, люди, маємо шанс стати розумнішими користувачами мережі. Пильність, критичне мислення й знання основ медіаграмотності здатні захистити нас і наших дітей від більшості «вкидів».

«Найкраща порада — бути уважним. І навіть якщо у 2025 році зображення здається ідеально реальним — здоровий сумнів усе ще найкращий захист», — підсумував Вадим Міський.

Маркіян Климковецький, комунікаційник БФ «Голоси дітей»