Вирішальний дванадцятий раунд: Україні доведеться воювати щонайменше до квітня

У війні на виснаження між Росією та Україною настає період, який аналітик Олександр Кочетков порівнює з дванадцятим раундом у боксі — коли сил вже майже немає, але треба вистояти за будь-яку ціну. А після малорезультативної зустрічі Трампа і Сі стало остаточно ясно, що воювати доведеться щонайменше до квітня…

ПОЧАВСЯ ДВАНАДЦЯТИЙ РАУНД ВІЙНИ

Ті, хто займався або цікавився боксом, знають, чому у професіоналів дванадцятий раунд зветься чемпіонським. Бо ресурси організму практично вичерпалися, але треба продовжуватися битися, завдавати супернику удари та — головне — не пропустити його нокаутуючий удар.

З війною Росії проти України дуже схоже: і завершення начебто близько, і сил майже немає. Але треба вистояти.

Шалений миротворець Д. Трамп дві години поспілкувався зі все більш авторитарним (після 4 пленуму 20 скликання ЦК КПК) Сі Цзіньпіном. Передбачувано домовилися продовжити домовлятися. Тому що це була установча зустріч, на якій узгоджують теми, по яких можливість знайти спільну мову існує, а які треба відкладати й не витрачати часу, бо розбіжності є неподоланними.

Безумовний позитив у тому, що Україна залишилася у списку тем для обговорення. Хоча рішення поки що нема і знайти його буде вкрай важко.

Товариша Сі з бункерним фюрерком нічого критичного не пов’язує, він спокійно може відмовитися від підтримки Росії. Тим більше, що у такому випадку недоімперія програє війну і почне розвалюватися. І тоді Китай мирним шляхом отримає контроль над величезними територіями російського Далекого Сходу з його викопними багатствами.

Але, по-перше, очільник Китаю хоче бути повноцінним, офіційно визнаним миротворцем, що істотно додасть Китаю міжнародного впливу. Тобто США мають публічно визнати, що без Китаю припинити російсько-українську війну вони не здатні. Проте лаврами Трамп ділитися не вміє і бажає ще менше, ніж грошима.

По-друге, Сі Цзіньпін хоче обміняти Україну на Тайвань. А щодо цього Трамп категорично не погоджується, бо у такому випадку Китай суттєво посилиться економічно і технологічно. Тому що сьогодні Тайвань — це високорозвинена країна, і нагороджувати конкурента таким подарунком США не бажають.

Важливо Путін надіслав сигнал: навіщо РФ атакувала Україну під час зустрічі Трампа й Сі Цзіньпіна

Тим часом у недоімперії дійсно створили зброю, яка не має аналогів у світі й навіть у Всесвіті. Ії особисто винайшов Путін. Це — тотальна ФІЛОЛОГІЧНА зброя.

Вона не має матеріального втілення. Бо обов’язково суперечить фундаментальній науці та елементарній логіці. Засіб використання — розповідь по ТВ с виразом обличчя, буцімто не встиг добігти до заповітної валізи. Найкращий варіант — аматорський театр двох пристарілих маразматиків Герасимова і Путіна, коли один верзе дурню по сценарію проспиртованого Медведєва, а другий киває, як китайський бовванчик.

Руйнівна сила філологічної зброї полягає у максимальному використанні страшних слів, від яких мізки пересічних європейців та американців мають розлітатися на друзки. Наприклад, лякаючого слова "ядерний". Тому міфічний "Буревісник" — це ракета з ЯДЕРНОЮ боєголовкою і ЯДЕРНИМ двигуном. Так само міфічний "Посейдон" — ЯДЕРНА торпеда з ЯДЕРНОЮ бойовою частиною, яка породжує РАДІОАКТИВНЕ цунамі. І так далі.

Якщо серйозно, то чекіст Путін бреше частіше, ніж дихає. Але раніше він брехав про щось, що дійсно існує, хоча і зі значно гіршими характеристиками, як от "Орешник". А коли він вдається до навіювання про "ховраха, якого ніхто не бачить, а він там є", то це свідчить, що ситуація у Кремля зовсім не така безхмарна, як намагаються створити враження.

Тому й реакція на путінські лякалки у світі вже не така полохлива, як на початку війни.

Водночас ситуація на фронті справді вкрай складна, на деяких ділянках близька до критичної. І повітряний терор проти нашої енергетичної інфраструктури постійно нарощується і стає дедалі відчутним. А гонг про закінчення дванадцятого чемпіонського раунду прозвучить навряд чи раніше весни наступного року.

Проте вистояли у 2022 році, вистоїмо і зараз. Всупереч всім зовнішнім і внутрішнім негараздам. Бо Україна — це мрія про волю, а мрії нездоланні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.