Предки "Буревісника": чому проєкти з ядерними двигунами були давно поховані

Ідею поставити ядерний двигун на все активно обговорювали 70 років тому. Це був час романтичних ядерних ілюзій. Яких тільки проєктів тоді не було.

Американці в 50-х працювали над атомним танком TV-1: 70-тонн, 105-мм гармата і 350-мм лобової броні. Атомний реактор дозволяв працювати танку на повній потужності протягом 500 годин без заміни палива. Потім був танк R32, який міг проїхати на одній заправці 6400 км. Тільки екіпаж треба було регулярно міняти, щоб унеможливити отримання танкістами небезпечної дози радіаційного опромінення.

У СРСР на базі важкого танка Т-10 побудували пересувну атомну електростанцію ТЕС-3 для віддалених районів Крайньої Півночі. Платформи танка не вистачило — її довелося подовжити з 7 до 10 катків. Навіть у такому вигляді електростанція перебувала на чотирьох енергосамоходах. На першому знаходився реактор, на другому — парогенератор, на третьому — електрогенератор, а на четвертому розміщувався пункт управління. Потім військове відомство відмовилося від використання таких електростанцій, цивільним теж вони були не потрібні.

Було безліч спроб створити атомні поїзди. Над їхніми проєктами працювали і американці, і німці, і росіяни. У США був дуже популярний проєкт атомного локомотива Х-12, який мав складатися з двох секцій. У першій розташовувався реактор, турбіна, конденсатори і генератори. Крім того, у першій секції розташовувалася і кабіна машиністів, тому реактор був добре екранований. Все це важило 326 тонн, тому перша секція розміщувалася на трьох тривісних візках. Оскільки реактор виділяв занадто багато зайвого тепла, вся друга секція була зайнята радіаторами, що утилізують це тепло. Основну вигоду мало давати використання Х-12 на далеких і наддалеких маршрутах — на проєктованій на той час панамериканській магістралі, що проходить через усю Північну і Південну Америку. Передбачалося, що ядерний реактор прослужить три роки, після чого локомотив приїде на завод, де його просто замінять на новий.

У газеті "Гудок" 1956 року писали: "В умовах Півночі, Далекого Сходу і пустель Центральної Азії не завжди доцільно електрифікувати залізничні лінії, які знову будуються. У цих умовах краще застосовувати атомні локомотиви, які могли б працювати автономно, без підвезення великих кількостей палива або інших матеріалів... Звісно, атомний локомотив буде значно важчим за паровоз або тепловоз тієї ж потужності. Але якщо такий локомотив спрямувати на віддалену магістраль, наприклад в Арктику, то він працюватиме там із перервами протягом цілого зимового сезону без додаткового постачання. Його дуже легко перетворити на рухому електростанцію. Крім того, він зможе забезпечувати енергією лазні, пральні, парники для вирощування овочів".

Була навіть ідея під атомний поїзд використати надшироку колію — локомотив мав їхати зовнішніми рейками на двоколійних залізницях. Про навантаження таких поїздів на мости навіть говорити нічого не буду.

У 1957 році Ford продемонстрував концепт ядерного автомобіля Ford Nucleon. У його кормовій частині передбачалося помістити силову установку, що складається з реактора, парогенератора і двох парових турбін. Одна турбіна приводила в рух колеса, а інша — обертала вал електрогенератора. На одній заправці ядерного палива машина змогла б пройти щонайменше 8000 км. Ford Nucleon залишився тільки макетом — технологія була абсолютно нереалістичною.

СРСР працював над ядерними літаками. Ту-95ЛАЛ (Літаюча атомна лабораторія) літав із реактором 1961 року. Планувалися Ту-119 і стратегічний бомбардувальник М-60. Переважно перевіряли біологічний захист кабіни екіпажу. Аргументація була дуже знайомою — необмежена дальність польоту і можливість облітати райони ППО противника.

Американці теж працювали над атомним літаком Convair NB-36H. Передбачалося, що ядерні літаки зможуть літати зі швидкістю 750 км/год на дальність до 48 000 км. Для випробувань був спеціально переобладнаний турбогвинтовий стратегічний бомбардувальник B-36. З 1955 по 1957 рік він здійснив 47 польотів із працюючим (але не підключеним до двигунів) реактором на борту. Один тільки біологічний захист екіпажу літака важив 11 тонн. На проєкт витратили понад один мільярд доларів і прикрили його 1961 року.

Прижилися атомні реактори тільки на криголамах, авіаносцях і підводних човнах. Причини зрозумілі: величезні розміри дозволяють встановити захист, немає проблеми ваги, довга автономність критична. Додам, що від проєктів оснащення ядерними установками цивільних суден відмовилися — дорого і в будівництві, і в обслуговуванні, і порти не хотіли приймати такі кораблі.

Р.S.

Тепер про історію з російською атомною ракетою "Буревісник". Припустимо на хвилину, що вона існує. Це спроба реалізувати технологію 1950-х, від якої США і СРСР відмовилися з дуже розумних причин. Це літаючий Чорнобиль. Така ракета летить набагато повільніше, ніж звичайна балістична ракета, і її набагато легше виявити і знищити. Її час підльоту величезний (години замість хвилин) — стратегічно це безглуздо. Саме тому треба всіляко підтримувати цей проєкт — чим більше Росія витратить на нього часу, грошей і ресурсів, тим менше їх залишиться на війну...

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело