Батурин, що триває. Справжні першопричини російської агресії – від Мазепи до наших днів

Для розбудови козацької держави гетьман Іван Мазепа, вдало лавіруючи поміж забаганками Московії, мав рекордний, якщо порівняти з попередниками, строк – двадцять з гаком років.

Та варто було йому піти на угоду зі шведами, як Петро I знищив гетьманську столицю Батурин.

2 листопада 1708 року під проводом князя Меньшикова московити вбили, за різними оцінками, від 10 до 15 тисяч козаків і цивільних.

Тепер Батурин – радше національний історико-культурний заповідник, де живе трохи більше як 2 тисячі мешканців, аніж місто, статус якого йому надали 2008 року за президента Віктора Ющенка.

У метаісторичному вимірі батуринська трагедія ще триває.

Можливість розвиватися на власний розсуд українці отримали в 90-их роках минулого століття.

Але коли від розпаду СРСР пройшло 23 роки – майже стільки колись було й у Мазепи-гетьмана, – росіяни второпали: "молодші брати" зайшли занадто далеко у своїй самобутності й бажанні бути із західним світом.

Почавши 2014-го війну з окупації Криму, Москва намагається закінчити те, що їй не вдалося зі знищенням Батурина – остаточно "вирішити українське питання".

Буча та Ізюм, згарища сіл, руїни Маріуполя, Вугледара, Мар'їнки, Бахмута, Попасної, Авдіївки – ворог масштабував свій позачасовий батуринський злочин.

Щоправда, й українці підійшли до цього раунду битви в значно міцнішій формі.

Головна першопричина всього, що відбувається сьогодні – та сама, що й на початку XVIII століття: з погляду Кремля, незалежна, сильна Україна загрожує подальшому існуванню Росії.

"Москва, то єсть народ великоросійський, нашому народові малоросійському завше ненависна, іздавна в замислах своїх постановила злосливих народ наш до згуби приводити", – казав Мазепа, коли його Гетьманщина добігала кінця.

Від Адама до Івана.

У кожної історії є початок.

Для носія кремлівських міфів різанина в Батурині почалася 1708 року – зі зради Івана Мазепи государю Петру I.

Але якщо бути чесним, варто повернутися хоча б на 50 років назад, у середину XVII століття.

Коли триває національно-визвольна війна Богдана Хмельницького, зовсім юний Іван навчається в Києво-Могилянському колегіумі.

Студіює іноземні мови й риторику в роки, коли до народження Петра I залишається майже два десятиліття.

Батько Івана, білоцерківський отаман Адам-Степан Мазепа, активно залучений до державних справ.

Прагнучи зміцнити становище руської (не російської!) шляхти, підтримує Хмельницького та його союз із Москвою.

Один з небагатьох в Україні пам'ятників Івану Мазепі в селі Мазепинці, Білоцерківський район Київщини.

Після смерті Богдана Хмельницького Мазепа-старший допомагає гетьману Івану Виговському.

Обстоює проєкт створення Великого князівства Руського, яке – разом із Польським Королівством і Великим князівством Литовським – мало б стати повноправним членом у складі Речі Посполитої Трьох Народів.

Цю ідею на папері закріплюють у 1658 році в "Гадяцькій унії", яка, за висловом історика Сергія Плохія, стає втіленням мрій, що їх плекала козацька шляхта.

Але мрії залишаються утопічними з багатьох причин: через інтриги польських магнатів, через внутрішні чвари, які Кремль вдало підживлював серед козацьких старшин.

Через збройні напади Москви.

Через її сепаратні перемовини з Польщею, які врешті призвели до розподілу України між двома державами.

В обставинах, коли проєкт "виговців" стає небезпечним політичним тягарем, Адам-Степан Мазепа вгамовує свої "самостійницькі" амбіції.

Та відправляє сина Івана до двору польського короля.

Там 20-річний Мазепа стає покоєвим Яна II Казимира.

Як позбувається радянських міфів місто, де присягнули на вірність московському цареві.

Нобілітований козак.

З погляду антимазепинської пропаганди, Іван – звичайнісінький "паж" і "лакей".

Насправді ж, підкреслює історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева, королівський покоєвий належав до придворного сану, що надавав право перебувати при особі короля.

Для представників шляхти чи бояр ця посада була такою ж почесною, як конюший або крайчий.

Вона давала широкі можливості для розвитку кар'єри.

Молодому, вродливому, розумному Мазепі доручали завдання, які допомогли йому розвинути дипломатичний хист.

Лишаючись коло короля, Іван спостерігав і слухав.

Багато дізнавався.

І ще більше мовчав.

Пізніше літописець Самійло Величко порівняє Мазепу з Макіавеллі, віддаючи належне його політичній хватці.

Пилип Орлик, найближчий соратник гетьмана, згадуватиме, що покійний Мазепа навчив його дуже важливої риси: для досягнення мети часом краще промовчати, залишивши наміри при собі.

Картина француза Ежена Делакруа "Покарання Мазепи на коні", 1828 рік.

Про що саме думав молодий Мазепа як покоєвий короля, можна лише здогадуватися.

Однак подальше його життя підказує: амбіції Івана простягалися далеко за межі королівського палацу, який належав не йому.

Він наполегливо йшов до того, щоби стати володарем власної столиці та держави по обидва боки Дніпра.

Атмосферу, в якій зростали амбітні плани Мазепи, відображають спомини його недоброзичливців.

У книзі "Спогади" шукач пригод і письменник Ян Пасек, вочевидь багато що прикрашаючи, розповідає про зустріч із Мазепою в "приймальні" короля.

Пасек знущально описує, як вдарив по обличчю Мазепу під час суперечки.

Мазепа потягнувся по шаблю, але суперників розборонили придворні.

Як відомо, Пасек мав зуба на Івана через те, що якось Мазепа повідомив королю про таємні зносини Яна з литовськими опозиціонерами-конфедератами.

Після арешту Пасека виправдали.

Він відігрався на Мазепі у своїй книзі, називаючи його "трохи шахраєм і до того ж козаком, нещодавно нобілітованим".

А головне – публічно розповів про нібито любовну інтрижку Мазепи з дружиною одного з магнатів, через яку козак "ганебно покинув Польщу".

Цю оповідку підхопили й творчо обробили Вольтер, Байрон і Гюго, художники, драматурги й музиканти епохи романтизму.

Відтоді вона незмінна: покараний за роман Мазепа з'являється в українських степах голим, прив'язаним до коня.

Але бог дає долю і в чистім полі – молодий коханець, якого вигнали з королівського палацу, стає "козацьким князем".

Ми на своїй шкурі відчуваємо, як робити прогнози – історик Сокирко про те, як переміг і програв Мазепа.

Гетьман (не) обох сторін Дніпра.

Історія зльоту Мазепи – це клубок, у який вплетені родинна пам'ять, освіченість, уражене честолюбство, далекоглядність, вміння грати в довгу та робити гросмейстерські ходи.

Покинувши королівські покої, він стає найкращим дипломатом правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Під час однієї з дипмісій на шляху до Криму Мазепу беруть у полон запорозькі козаки.

Попри власну волю він опиняється в стані ворога Дорошенка – лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

В Самойловича Мазепа також стає найкращим переговорником.

Часто буває у Москві.

Налагоджує зв'язки з князем Василем Голіциним, чи не головним московитом в українських справах.

Коли до влади в Кремлі приходить царівна Софія, Голіцин у статусі її фаворита-коханця отримує необмежену владу.

А Мазепа з рук Голіцина – гетьманську булаву від скинутого Самойловича.

Це відбувається в Коломаці (сучасна Харківщина) у 1687 році.

Мазепі – 47, майбутньому царю Петру – лише 15 років.

І найцікавіше для них обох ще попереду.

Портрет Мазепи, який 2016 року відтворили в рамках проєкту Акіма Галімова "Україна.

Повернення своєї історії".

У Мазепи багато грошей, "конфіскованих" у його колишнього боса, гетьманська столиця, маєтки.

Але для щастя бракує повноважень, які б дозволили будувати Гетьманщину на свій розсуд – соборну державу на двох берегах.

Дослідники підрахували: Мазепа за перші два роки володарювання відправив князю Голіцину 150 звітів, і це лише ті, що збереглись до наших днів.

"Найсуворіший контроль – ось основний принцип української політики Голіцина.

Голіцин не рахувався з думкою Мазепи.

З Москвою треба було погоджувати все", – каже історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева.

Голіцин почав перетворювати Україну по суті на ще одну "область" Московії без будь-яких особливих привілеїв.

Саме він добився підписання 1686 року "Вічного миру", який ділив Україну між Кремлем і Варшавою.

Це сталося перед тим, як Голіцин допоміг Мазепі отримати булаву: за умовами "Вічного миру", Польщі відходила вся правобережна Україна, крім Києва.

Тож амбітний Мазепа не міг задовольнитися своїм формальним титулом, який отримав від Кремля: "Гетьман Війська Запорозького обох сторін Дніпра".

Як козаки допомогли Речі Посполитій стати великою та постраждали від величі шляхти.

Болівар не витримав двох.

Вперше Мазепа та Петро I зустрілись на початку вересня 1689 року.

Після того, як юний Петро усунув від влади Софію та став повноцінним правителем Московської держави.

У буремні для Кремля часи Мазепа перебував у Москві.

Не зумівши отримати від регентки Софії Олексіївни та Голіцина кращі умови для Гетьманщини, він став на бік Петра.

Майже 50-річного Мазепу 18-річний государ зустрів із урочистостями.

У великому наметі на території Троїце-Сергієвої лаври під Москвою, де ховався, поки його озброєні прихильники брали столицю.

Здавалося, для Гетьманщини настають золоті часи.

Згодом Мазепа остаточно переконається: його батьківщина для Кремля – ресурс, плацдарм для експансії в Європі та на півдні.

"Медовий місяць" між гетьманом і молодим государем, який цінив досвід і знання Мазепи, розтягнувся на роки.

"Петро бачив у ньому надійного радника, експерта військового і зовнішньополітичного, соратника і помічника, – зазначає Таїрова-Яковлева.

– Друзями вони ніколи не стануть, але Петро I завжди іменував Мазепу "пан гетьман".

Значно кращі умови для гетьманування, які не надали Софія з Голіциним, Мазепа отримав від Петра I майже одразу після його сходження на престол.

"Уперше з часів Переяславської ради Москва вирішила спертися на сильну гетьманську владу, а не на масу анархічних опозиціонерів", – пише Таїрова-Яковлева.

"Якщо Голіцин прагнув установити повний контроль над Україною, зробити її слухняною й слабкою, ареною старшинських змов, то Петру був потрібний сильний військовий союзник, наділений необмеженими (в межах Гетьманщини – УП) повноваженнями й владою", – додає історикиня.

Такою сильною Гетьманщина була потрібна Кремлю, поки Москва, потім і Санкт-Петербург, захоплювала нові землі, розбудовувала флот, впроваджувала реформи.

Зрештою Болівар не витримав двох.

Військові амбіції Петра йшли у розріз із розвитком Гетьманщини.

Виконуючи зобов'язання, під якими він підписався, Мазепа справно забезпечував військові кампанії Петра I.

Але Північна війна зі шведами розставила точки над "і": Кремль готовий був випалювати українські землі заради нових територій у Європі.

"Мазепа зробив усе можливе, щоб сприяти подальшому економічному відродженню Гетьманщини та розквіту її релігійного й культурного життя (...).

Московія не виконувала основної функції за численними угодами між гетьманами й царями – захисту Гетьманщини", – зазначає історик Сергій Плохій у книзі "Брама Європи".

"Цар звинувачував Мазепу в державній зраді (за допомогою шведів гетьман хотів вирішити питання власної держави та повернути Правобережжя – УП), – продовжує думку Плохій.

– Називав його Юдою й навіть наказав виготовити фальшивий орден Святого Юди, щоб нагородити ним Мазепу, щойно той буде схоплений (цього не сталося – УП).

Мазепа відкидав звинувачення.

Так само, як колись Виговський, він розглядав відносини між ним і царем як договірні.

З його точки зору, цар порушив козацькі права і вольності, надані Богдану Хмельницькому та його наступникам.

Гетьман стверджував, що вірний не правителеві, а козацькому війську та українській вітчизні.

Також Мазепа урочисто присягав на вірність власній державі".

Як запорозькі козаки стали успішними в битвах за Чорне море.

Притча во язицех.

Поки Петро I прорубував вікно в Європу, двері для неї в мазепинському Батурині були відкриті навстіж.

Коли 1708 року московити спалили місто, воно, за свідченнями сучасників, вже набуло багатьох ознак європейської столиці.

Для розбудови Батурина Мазепа запрошував іноземних майстрів з різних сфер.

Знав кілька мов.

У розкішному палаці влаштовував вечірки.

Мав величезну бібліотеку, музичну капеллу, яка з'явиться при дворі московських правителів значно пізніше.

Вкладався в розвиток мистецтва, зводив храми.

Річ була не тільки у формах, а й у змісті.

Поки на півночі Петро врізався в тіло Європи новозбудованим, пафосним, декоративним Санкт-Петербургом, Мазепа загрожував самим російським основам знизу.

Наприкінці XVII століття гетьман почав скуповувати прикордонні землі на території теперішньої РФ, розвивав там слободи.

У поселення з крамницями, лазнями, церковними школами, із звільненням на кілька років від податків та легкою версією панщини, з'їжджалися люди з усіх усюд.

Місцеві землевласники лише безпорадно знизували плечима.

Меморіал "Цитадель Батуринської фортеці" сьогодні.

1702 року прихильний до видовищ Петро I відкрив на Червоній площі першу в Московії публічну "Комедіальну храмину".

Театр проіснував кілька років.

Але в 1708-му цар не згаяв можливості стати автором та режисером справжньої трагедії в Батурині.

Вбивства більше як 10 тисяч людей Петру I було замало.

За кілька днів, у першій половині листопада, він влаштував у Глухові шоу, яке сучасні росіяни плутають із реальністю.

"Після закінчення коротких урочистостей (гетьманом замість Мазепи обрали Івана Скоропадського – УП) відкрилось у Глухові нове явище, до того ще в Малоросії небувале.

Духовенство малоросійське та найближче до границь тутешніх великоросійське дев'ятого листопада кинуло на Мазепу вічне прокляття, або анафему", – писав невідомий автор "Історії Русів".

Похмура вистава в Глухові не залишила очевидців байдужими.

Масовому вбивці Петру блискуче вдалося перевести увагу зі свого злочину на театральне покарання Мазепи.

В присутності государя та публіки кати приволокли в Миколаївську церкву портрет гетьмана, який до того провисів на імпровізованій шибениці посеред міста.

Духовенство – в чорному одязі, із чорними свічками – співало, зачитувало псалми, оточивши портрет.

Єпископ ударив його зі словами: "Анафема!".

"Мазепу" відправили назад на шибеницю, співаючи: "Днесь Юда покидає вчителя і приймає диявола".

Вірити кожному слову "Історії Русів", що була написана приблизно за сто років після Батурина, причому в публіцистично-пропагандистському стилі, не варто.

Але в її таємничого автора кінця XVIII – початку XIX cтоліття не могла нізвідки взятися промова Мазепи перед козаками, якою він пояснив союз із шведами:.

"Тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немовби од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступені свободи та самодержавства.

Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшло.

Але ми тепер у них – яко притча во язиціях! (...).

Договори наші з Швецією суть тільки продовження колишніх, в усіх народах уживаних.

Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним".

Євген Руденко – УП.