«Винаходи Касареса»: ілюзорні світи найкращого друга Борхеса

Творчій та вельми успішній особистості, вочевидь, непросто все життя перебувати в тіні ще більш творчої та успішної персони. Саме це сталося з Адольфо Біой Касаресом, чия автобіографія практично в будь-якому джерелі починається з того, що він був другом і протягом тривалого часу — співавтором Хорхе Луїса Борхеса. Літературознавці називають їх стовпами аргентинської та — ширше — латиноамериканської літератури. Але для українського читача знайомство з Касаресом іще тільки починається, якщо, звісно, видавнича та перекладацька справа не скинуть темпу.

Народжений у заможній столичній родині, майбутній літератор Адольфо Біой Касарес (1914–1999, Буенос-Айрес) був позбавлений потреби заробляти на життя, тому присвятив себе перманентній самоосвіті, регулярно вступаючи на гуманітарні факультети головного університету країни та кидаючи їх. Паралельно тренувався в письменництві, написавши перше детективне оповідання чи то в 14, чи то, за іншими джерелами, в 11 років.

У 1930-х познайомився із сестрами Вікторією та Сильвіною Окампо, різносторонньо розвиненими літераторками, старша з яких уславилася радше своїми феміністськими починаннями (ставши, зокрема, першою серед жінок Аргентини власницею водійських прав), а молодша — фантастичними творами, увійшовши до сонму аргентинського письменства. Вікторія й познайомила молодого Касареса зі старшим і вже відомим Борхесом, із яким вони стали найкращими друзями й часом співавторами.

Молодша ж сестра, Сильвіна, 1940 року стала дружиною Касареса. І цього ж року він опублікував свій найвідоміший твір — невеликий за обсягом і вельми нетривіальний за змістом роман «Винахід Мореля». В часи, коли телебачення ще тільки розпочинало свій тріумфальний шлях, автор переконливо описав апарат, що створює голографічні образи, які без доторку неможливо відрізнити від справжніх (нині б це, звісно, назвали віртуальною реальністю). Герой роману, письменник-невдаха, переслідуваний поліцією, оселяється на маленькому острові та попервах навіть не усвідомлює, що стежить не за справжніми людьми з розкішної вілли, а за їхніми копіями…

Із часом роман набув такого успіху, що його двічі екранізували (1967 року — французи, 1974-го — італійці). Крім того, в кінознавців є версія, що роман було взято за основу (але перероблено повністю) складно-сюжетного фільму Алана Роб-Гріє «Минулого року в Марієнбаді» (1961). Дослідники наукової фантастики знаходять паралелі «Винаходу Мореля» із «Солярісом» Станіслава Лема. А любителі колись дуже популярного серіалу «Загублені», досліджуючи його «пасхалки», можуть побачити, як цей роман Касареса читає в одній із серій ключовий герой загадкової островіади.

«Я обговорив з автором усі деталі його роману, перечитав його не раз і не двічі. Гадаю, не буде неточністю чи перебільшенням назвати цей твір досконалим», — так у своїй статті 1980-го року відгукнувся про книгу Луїс Борхес. Цю статтю 1991 року опублікували в журналі «Всесвіт», наче вибачаючись перед читачами за відсутність самого роману: «Через надто великий обсяг цього твору [редакція] не має змоги опублікувати його на своїх сторінках і тому намагається заповнити цю «білу пляму» принаймні в такий спосіб». Із огляду на те, що «Винахід Мореля» є найбільш перекладеним різними мовами світу твором Касареса, залишається сподіватися, що колись його побачать і українські читачі.

Через два роки після «Мореля», 1942-го, на аргентинський ринок виходить книжка нікому не відомого Оноріо Бустоса Домека «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді». Це збірка пародій на бульварні детективи (на що прямо натякає й прізвище головного героя, в’язня однієї з буенос-айреських тюрем і водночас розслідувача низки злочинів). Найважливіше ж лишається за кадром — це перша спільна робота Касареса та Борхеса, які вирішили відволіктися від серйозної літератури й пожартувати. Вигаданому автору вони написали переконливу біографію, і він почав ставати настільки популярним, що навіть набув послідовників. Утім, найуспішніший із них, такий собі Беніто Суарес Лінч із популярним романом «Модель убивства», виявився такою самою містифікацією дуету Касареса та Борхеса. Винахідник «винаходу Мореля» з його людьми-голограмами почав заселяти віртуальними персонажами й літературний світ… 2017 року у «Видавництві Старого Лева» «Шість головоломок…» вийшли українською в перекладі музикантки й за сумісництвом філологині іспанської мови Соломії Чубай.

Тему ілюзорності, розпочату «Винаходом Мореля», Касарес розвиває в романі «Сон героїв» (1954), який дехто з критиків вважає найкращим у спадщині автора. Головний персонаж марно намагається пригадати події гучного карнавалу в аргентинській столиці кінця 1920-х. Поступово це бажання набуває форми одержимості й призводить до містичних подій із трагічною розв’язкою. За романом 1997 року на батьківщині автора зняли фільм.

Не менш цікавими є й оповідання Касареса — переважно з фантастичною основою, як-от «Про форму світу», де головний герой випадково опиняється втягнутим у контрабандистську аферу із застосуванням улюбленої багатьма фантастами «червоточини» в просторі, крізь яку можна легко подолати солідну відстань до сусіднього Уругваю, куди уряд заборонив усякі поїздки, — з вигодою для себе. Але натомість випадковий контрабандист заводить у сусідній країні роман… (слід зазначити, що й сам автор був любителем численних романів на стороні, аж до того, що нажив під час одного з них доньку, яку дружина письменника прийняла в родину).

Знаковим є роман Касареса «Щоденник війни зі свиньми» («Видавництво Старого Лева», 2018 рік, переклад Анни Вовченко). Написана 1969 року антиутопія занурює читача в той-таки Буенос-Айрес, у якому молодіжні банди вирішують винищити все літнє населення. Під впливом молодіжних бунтів 1968-го літературні юні аргентинці таврують усіх немолодих свиньми, звинувачуючи їх у всіх гріхах і проблемах, та починають забивати старих до смерті на вулицях столиці. В романі нема для когось очікуваного «жорсткого екшну», навпаки, події буквально кількох днів літа розгортаються повільно і є небагатими на сюжети — як і саме життя літніх людей, стиснених економічною скрутою. 1975 року твір екранізували аргентинські кінематографісти під назвою «Війна свиней».