Кризова комунікація Гордона, живий Путін і мова Павлюка. Що відбувається в ютубі

Чи любите ви серіали так, як люблю їх я? Якщо так, то історії з продовженням можна пошукати не тільки на телебаченні чи на стрімінгових платформах, а й в зовсім неочікуваних містах. Наприклад, у черговому епізоді подкасту «СучЦукрМуз» Альберта Цукренка, що виходить на ютуб-каналі hromadske. зміст, де ведучий зустрівся із лідером гурту «Друга ріка» Валерієм Харчишиним.

Глядачі  ще не встигли забути різку відповідь Яніни Соколової журналістці «РБК-Україна Life» Юлії Гаюк, яка намагалася поговорити з Соколовою про її стосунки з музикантом, як із запитаннями про стосунки ведучої до Харчишина  пішов Цукренко. Точніше, із запитанням про запитання.

— Яніна Соколова. Це не те, про що я тебе буду питати. Я тебе хочу спитати, чи тебе сильно дратує, що тебе так багато питають про це, — звернувся ведучий «СучЦукрМуз» до гостя відразу після вітання.

— Дратувало до певної межі, яка змусила мене зробити той пост, — відповів Харчишин.

Цікаво, звісно, що це за межа, і хто її перейшов, але поринути у роздуми я не встигла, бо серіал, тобто діалог, продовжився.

— І після цього тебе стали питати ще більше? — уточнив ведучий.

— Ні, ти перший. Я попросив журналістів не питати, і ніхто не питає.  Але правду сказати, це перше інтерв’ю після цього, — сказав музикант.

— Взагалі це природньо, якщо до відомих особистостей такий інтерес…

— Так,  це природньо, але коли цей інтерес переважає професійний… Коли ти йдеш з певною метою на інтерв’ю, несеш інформацію, що гурту 30 років, що ти збираєш три чи один Палац спорту, вчора вийшов кліп і він досить відвертий… І вся ця інформація нівелюється, — поскаржився Харчишин.

Цукренко чесно відповів, що інтерес до особистого все одно завжди переважає, але все ж почав розпитувати гостя про ту саму 30-ту річницю створення гурту, пісні з нового альбому та інші суто музикальні теми.

А я пішла слухати наступне інтерв’ю, бо серіали я, звісно, люблю, але конкретно цей чомусь не сподобався.

Куди цікавішим виявилося інтерв’ю Аліни Доротюк з одним з найпопулярніших блогерів нашої з вами сучасності Дмитром Гордоном. Нагадаю, зо за даними аналітиків «Слово і діло»,  Гордон другий рік поспіль залишається найпопулярнішим українським ютуб-блогером. Його відеоканал «В гостях у Гордона» за рік збільшив кількість підписників до 4,45 мільйона (+5%), а кількість переглядів становить 2 мільярди 984,8 мільйона. Інший канал «Дмитро Гордон» за рік збільшив аудиторію ще більше, зараз він налічує 3,55 мільйона підписників (+9,9% за рік) та 2 мільярди 144,1 мільйона переглядів.

Але при цьому репутація блогера трохи, скажімо так, постраждала після його минулорічної гучної заяви про те, що війна закінчиться 30 грудня 2024 року. Війна, як відомо, не закінчилася, і вже рік журналісти намагаються з’ясувати, що то було. Аліна Доротюк не стала виключенням.

— Ви зі своїми прогнозами обманюєте людей… — почала вона інтерв’ю.

— Я справді неодноразово казав, що гаряча фаза війни закінчиться 30 грудня 2024 року. Це абсолютна правда, як і те, що це виявилося неправдою, — відповів гість.

Напевне, Гордону здалося, що такою заявою він поставить шах і мат ведучій, але ведуча не розгубилася.

— У вас мільйони підписників. До вас величезна ступінь довіри. І коли ви виходите з такою заявою, ви даєте надію. Я повірила вашому прогнозу. І не уявляєте, на яке моральне дно в ментальному плані я впала, коли прогноз не здійснився, — поскаржилася вона.

Гордон методично повторював, що інформація від його джерел була «залізобетонною» і що всі явки та паролі він здасть після війни, можливо, у мемуарах. З рівноваги його вивело лише порівняння з Олексієм Арестовичем, до якого вдалася Доротюк.

— Що вас відрізняє від Арестовича, який казав про два-три тижні, — обурилася вона.

— Не розумію, чому ви вирішили порівняти. Те, що робить Арестович після від’їзду — величезна загадка. В мене дві версії: або він завербований Росією, або це його авантюрний характер і він хайпить. Те, що він каже — це прямі російські наративи. Дуже дивна людина, але те, що він врятував багатьох від розпачу та самогубства, це факт, — поділився думкою Гордон.

На це у Аліни теж знайшлася особиста історія, адже її вітчим, наслухавшись Арестовича на початку війни, відмовлявся вивозити рідних з міста, якому загрожувала окупація. Дивом виїхали напередодні дня, коли туди зайшли російські війська.

— Уявіть собі, яка кількість людей залишилися у Бучі, в Ірпені, слухаючи Арестовича, — сказала ведуча.

Попри гострі моменти, розмова загалом не вийшла за рамки. Доротюк ще й розбавила інтерв’ю Гордона вставками з бесіди із його дружиною Олесею Бацман, з якою поспілкувалася в той же день.

Загалом вийшло 2,5 години розмов про професійне та особисте, де ведуча встигла розпитати подружжя, зокрема, про сімейне життя, дітей, прибутки від ютуб-проєктів (в цьому місці Олеся відповіла вкрай обтічно) та чудодійні пірамідки, які колись рекламував Гордон.

— Вам особисто, вашій сім’ї, вашому найближчому оточенню допомогли екстрасенси чи пірамідки? — на завершення спитала Доротюк.

Гордон знову дав майстер-клас кризової комунікації.

— Кашпіровський вилікував енурез сину Ростиславу, хай не ображається на мене. А у Віталія Білоножка рубці розсисалися. Зробіть інтерв’ю з його дружиною, спитайте, — порадив Гордон.

Аліна Доротюк відповіла, що подумає над інтерв’ю із вдовою, але партія була виграна Гордоном вчисту. Ну бо кому тепер вже цікаво, що там було з тим енурезом. А от що з рубцями у Білоножка, можливо, ми дізнаємося з наступних епізодів.

Надалі на мене чекала суцільна несподіванка — інтерв’ю з британським журналістом та письменником Пітером Померанцевим, що спеціалізується на російській пропаганді, на каналі анонімного блогера Дарта Путіна  In the Bunker with Darth Putin KGB.  Дарт ще років 10 тому набув слави своїми пародіями на російського диктатора у Твіттері, а рік тому створив ютуб-канал, де робить інтерв’ю із експертами зі всього світу. Канал, на відміну від його блогу в мережі Х із 600 тисячами фоловерів, має всього близько 6 тисяч підписників, а відео на ньому подекуди не набирають і тисячі переглядів. Але все може змінитися. Нещодавно соведучою Дарта стала експертка зі стратегічних комунікацій та протидії гібридним загрозам, засновниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Любов Цибульська. Ця неочікувана колаборація змусила придивитися до проєкту уважніше.

Померанцев — цікавий співрозмовник, але насолодитися його думками повною мірою не давав поганий оригінальний звук відео. Як варіант, можна було слухати інтерв’ю у механічному перекладі ШІ на українську, але експерименти ШІ із наголосами сильно відволікають від змісту. 

Втім, якщо відволіктися від згенерованих «нАцистов» та «лІбералів» (з наголосами на перші склади), розмова була цікава.

— Я знаю, що є багато, ймовірно, важливих розмов і про Росію майбутнього, і про необхідність її розколу, смерть Путіна і все таке. Але я уникаю таких розмов, бо вважаю, що вони є способом уникнути реальності. Реальність така, що Путін живий. Він, чесно кажучи, у дуже хорошій формі, незважаючи на ботокс. Нам  потрібно думати про цілі на два-три місяці уперед, і це те, на чому я зосереджений, — сказав Пітер.

Ще він зауважив, що зміни в Росії відбуваються лише зверху, коли якийсь клан відчує, що влада слабшає, а Путін все ще «насолоджується війною». 

— Це старі чоловіки, які чудово проводять час, — підбив підсумки гість.

Такий собі голос реальності у нашому світі часто вигаданих зрад та перемог.

Інтерв’ю з керівником програми Східної Європи Польського інституту Міжнародних відносин Даніелем Шелеговським з Юлією Забєліною на каналі «Кулуари Забєліной» стало своєрідним продовженням розмови про реальність. Адже польський експерт, здається, не намагався заколисувати, замовчувати щось чи тим більше відверто брехати українським слухачам.

— Зростає політична ціна підтримки України. Європейці втомилися від війни. Кращого слова я не підібрав. Вони вважають, що це не їхня справа. Особливо на заході Європи. Є люди, які не пробачать Україні, що вона не домовилася з Росією у 2022 році, є навіть такі, які не пробачать, що Україна не здалася, — сказав Шелеговський.

Звісно, мова також йшла про складні відносини України та Польщі  — гість вважає, що українці недооцінюють Польщу та віддають перевагу відносинам з іншими країнами, що врешті решт призвело до певної кризи.

Обговорювали й помилки української влади у комунікації з міжнародними партнерами —  Шелеговський сказав, що найбільш шкідливою є «звичка розповідати всім, як жити».

Висловився він і щодо адекватності американських топпосадовців (правильно розуміють суть російсько-української війни, на його думку, держсекретар Марко Рубіо та заступник очільника Пентагону Елбридж Колбі), дав оцінку зустрічі Володимира Путіна і Дональда Трампа в Анкоріджі («політична корупційна пропозиція») і «коаліції охочих» («дуже перспективний формат, якщо буде політична воля») тощо.

Всі ці міркування цікаві тим, що дають уяву про те, що думають європейці, але очевидно, що сам Шелеговський має щиру симпатію до України.  А ще чудове почуття гумору.

Переможцем мого особистого щотижневого рейтингу ютуб-розмов стало інтерв’ю блогерки Емми Антонюк із письменником та військовослужбовцем Ілларіоном Павлюком на каналі «Це ніхто не буде дивитись».

Приводом для зустрічі став вихід нового роману Павлюка «Книга Еміля», яка розповідає про «найтемніші сторінки дитинства».

Гість сказав, що у книзі багато особистих моментів, зокрема, йдеться про досвід втрати старшого брата.

— Батьки не змогли прожити зі мною цю смерть, проговорити її. Ця тема була табу, — розповів Ілларіон.

«Книга Еміля» стала першою книгою, яку Павлюк написав українською, і це дало нагоду поговорити про мовне питання.

— Я кажу так: раніше я писав чернетки російською. Бо в мене вкрали мою українську. Знадобилося 45 років, щоб повернути собі цей інструмент. Для мене це питання відновлення справедливості. Мама була україномовною до 17 років, але була змушена перейти на російську, коли вступила до вишу в Одесі. Це прикро, бо мова це не «інструмєнт общєнія», а надзвичайно важливий культурний і світоглядний чинник. Вкрасти мову — це величезний злочин. Російськомовні кажуть: це моя мова, зі мною так мама говорила. Зі мною теж. Але з моєю мамою її мама говорила іншою мовою,  — сказав Павлюк.

Він був дуже переконливий, тому можна сподіватися, що хоч один глядач, але наслідує його прикладу. Що вже немало.

Ще важливішою стала розмова про переживання втрат та усвідомлення темного боку буття.

— Книги — це не втеча від реальності, це радше спосіб усвідомити її. Коли тобі в часи війни треба усвідомити те, від чого волосся дибки стають… Ти припускав, що так може бути, але на власні очі не бачив. Це треба усвідомити. Одночасно «Пітьма» дає надію, що вихід є навіть з пекла, — пояснив Павлюк успіх своєї попередньої книги «Я бачу, вас цікавить пітьма».

Одним словом, інтерв’ю з письменником треба дивитися, а його книги — читати. За цей простий і зрозумілий план дій, який народився у мене під впливом інтерв’ю на каналі Емми Антонюк, авторці та її гостю — окрема подяка.