На фоні воєнних злочинів зовнішнього ворога ми не можемо дозволити собі внутрішню бездіяльність у захисті українських журналістів

2 листопада, Міжнародний день боротьби проти безкарності за злочини проти журналістів. Я б хотіла сьогодні провести звірку з реальністю. А реальність така - від початку року в Україні було розслідувано і передано до суду лише одну справу, що стосувалась злочинів проти журналістів. Це справа по перешкоджанню (ст. 171 ККУ). Здається настільки малої кількості розслідувань у нас давно не було...

У жовтні росіяни вбили трьох журналістів і поранили двох, всіх під час виконання професійної діяльності. Обстріляли і пошкодили телевежу в Чернігові. Росіяни системно атакують нашу реальність, хочуть замінити її своєю кремлівською вигадкою. Тому вони системно атакують тих, хто цю реальність документує і фіксує.

Наш український виклик полягає в тому, що на фоні воєнних злочинів зовнішнього ворога ми все одно ніяк не можемо дозволити собі внутрішню бездіяльність у захисті українських журналістів від перешкоджання й нападів у тилу. Кожен інцидент має бути розслідувано, справи мають бути доведені до суду.

Конкретні кроки, які пропонує Інститут Масової Інформації (ІМІ):

1. Відновити роботу спільних робочих груп Офіс Генерального прокурора з медійною спільнотою щодо розслідувань нападів на журналістів. Це був ефективний механізм синхронізації даних, пріоритизації справ, обміну інформацією про процесуальний статус. Ми, в ІМІ, готові надати наші масиви даних, кейси та аналітику. Ми також вже визначили з ОГП поняття “журналіст” для розслідувань воєнних злочинів росіян. Ця робота дуже важлива, і чомусь застрягла на критичному етапі. Давайте відновимо роботу над цими питаннями у форматі постійних груп.

2. Навчальні сесії для слідчих і прокурорів. Разом із ГСУ Нацполіції та НАВС, у жовтні ми провели масштабне навчання слідчих з усіх регіонів України (понад 650 учасників тренінгів), та зараз готуємо зустрічі на базі мережі ІМІ в регіонах. Мета - уніфікувати первинні дії під час розслідувань нападів на журналістів, покращити збір доказів, комунікацію з потерпілими. Ця робота дуже важлива, бо там, де слідчий із самого початку правильно фіксує епізод, справи рідше розсипаються в суді. Думаю що такі навчання варто продовжити.

3. Верховна Рада дуже активно включається в підтримку і захист прав журналістів. Ми знаємо що можемо розраховувати на реакцію парламенту на вбивства українських журналістів російськими військами. Ми цього чекаємо і підтримуємо, дякуємо народним депутатам Ярослав Юрчишин та Yevheniya Kravchuk за непохитну підтримку прав журналістів та за ініціативність. Політичний сигнал має підкріплюватися інституційними інструментами, від тимчасових слідчих комісій до системної взаємодії з ОГП та МВС.

4. Дуже важливою є постійна підтримка Європейського Союзу European Union in Ukraine та Ради Європи в цьому питанні. Бо це не лише солідарність, це інституційна рамка відповідальності. Від імплементації Європейської конвенції з прав людини, через практики ЄСПЛ, і до платформ і механізмів Ради Європи із захисту журналістів; від ухвалення та втілення Європейського акта про свободу медіа й анти-SLAPP ініціатив, до резолюцій ПАРЄ проти російських злочинців. Ця спільна архітектура робить видимою безкарність і злочини росіян, зобов’язує діяти наших партнерів, і дає українському суспільству опору.

5. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (тепер - Міністерство культури) традиційно тримало лінію захисту журналістів і свободи слова. Від участі в проєктах Ради Європи щодо безпеки медіа та протидії дезінформації до впровадження європейських стандартів у законодавство; цей мандат має бути продовжений і посилений, зокрема через сталі партнерства з ЄС/РЄ та спільні механізми відповідальності. У цьому контексті варто відзначити ефективну роботу Ganna Krasnostup, директорки департаменту стратегічних комунікацій, яка послідовно просуває імплементацію ключових актів ЄС для медіасфери і докладає зусиль аби покращити практику захисту журналістів в Україні. Ми сподіваємось що Міністерство не лише не полишить, а активізує цю роботу в своїй новій конфігурації.

Безкарність накопичується як жабуриння і мул в озері. Сьогодні “нічого страшного, це ж дрібний інцидент”, завтра вже буде “немає складу злочину”, післязавтра “журналісти самі винні”, а далі - російський сценарій, “реальні професійні медіа цій державі непотрібні”. Але без журналістів держава не отримує мир і тишу, ні-ні. Тільки не Україна. Наш історичний досвід показує, що держава отримує дефіцит довіри, і сідає на маятник штормів. Не кажучи, що відповідальність за напади на журналістів це один з головних маркерів демократичної зрілості і для зовнішнього світу. Тому давайте щось з цим робити.

Джерело: фейсбук-сторінка Оксани Романюк